Презентація "Письменники срібної землі"

Письменники срібної землі

НВК «Широківська ЗОШ І-ІІ ступенів-ДНЗ» Презентацію підготували творча група учні 6-го класу: Черепко Сніжана. Бігун Людмила. Терпай Іванна. Клювак Юрій. Тодавчич Михайло. Вийбер Богдан

Духнович Олександр Васильович

Духнович Олександр Васильович греко-католицький священик, україноруський письменник, педагог, поет, культурний діяч. Писав язичієм; низка творів (переважно поезії та п'єси) написана народною мовою (закарпатські говори української мови). Олександр Духнович народився 24 квітня 1803 в селі Тополя, поблизу Снини. Батьками його були уніатський священик Василь Дмитрович Духнович і Марія Іванівна, в дівоцтві Гербер. У шість років Олександр почав вчитися грамоті, першим його вчителем став дядько, Дмитро Гербер, що навчав його з букваря, псалтиря та часослова. Олександр Духнович був старанним учнем, і навчання доставляло йому велику радість. У дев'ять років Олександр Духнович продовжив навчання в Ужгородській школі, на мадярській мові. Юний Духнович піддавався глузуванням і знущанням, оскільки погано говорив по-мадярськи. Але незабаром він навчився мови так, що говорив нею не гірше ніж на своїй рідній говірці. Закінчивши навчання в Ужгороді в 1823 році, він ще два роки навчався в гімназії в Кошицях. Звідти він був переведений в Ужгородську семінарію, де вивчав богослов'я до 1827. Після закінчення семінарії був висвячений на священика і за пропозицією єпископа Тарковича направлений до Пряшівської консисторії, де вступив на службу в єпархіальну канцелярію, під начальство секретаря та єпархіального нотаріуса Василя Поповича, який згодом став Мукачівським єпископом.

Буває часом сліпну од краси Спинюсь, не тямлю, що воно за диво Оця земля,це небо ,ці ліси Усе так гарно, чисто, незрадливо Усе як є:дорога,нескінченії сади Виноградівська земля ,моя рідна Така краса : висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори.

Карло Копинець Саме так писав про наш край талановитий син Закарпаття, а саме Виноградівського району, Карло Копинець. Народився Карло Копинець 2 квiтня 1937 року у селі Широке у родинi, як на той час, досить заможнiй, газдовитiй. Його батько Федiр Юрiйович був шанованим у селi i околицi господарем. З ним радились. До його порад прислухались i молодi і старшi. Запорукою цього були життєвий досвiд, добропоряднiсть, людяність. А ще вiн був талановитим скрипалем. Коли эбиралися великою родиною на Рiздво, Велиикдень чи свято Храму, він неодмінно брав скрипку, яка висiла на чiльному мiсцi в світлиці i одна за одною воскресали диво- мелодії.

Юлій Боршош–Кум’ятський(1905-1978 ) Він був педагогом і поетом. Походив із селянської родини, віддавав свої знання і вміння, талант своєму народові прагнув навчання і виховання молоді. Він розумів, що необхідно, щоб люди були письменними, це їм відкриває шлях до хорошого життя, добробуту, свободи та щастя. Незважаючи на заборони й переслідування з боку тодішніх властей Чехословаччини та Угорщини, він навчав верховинських дітей української. Мовою в селах – Боржавському Лузі, Кобилецькій Поляні, в м. Рахові та Міжгір’ї Він завжди ставився до педагогічної роботи з почуттям відповідальності, розуміючи, що вчитель є прикладом для дітей, носієм знань і здобутків поколінь людей. Юлій Боршош – Кум’ятський розпочав свою письменницьку діяльність в 20-х роках і поштовхом до неї була материнська пісня, яка відкрила шлях у світ. Його поезія проникнута ідеєю народності, любові до рідного краю і свого народу. Він закликає дітей вчитися. Любити свій рідний край і рідну українську мову. 

Василь Гренджа-Донський (1897-1974) Провідне місце в історії літературного розвитку посідає В. Гренджа-Донський – письменник журналіст, громадсько-культурний діяч. Багато в чому йому довелось бути першим: поетичну збірку “Квіти з терням” (1923) написав українською літературною мовою, під його редагуванням виходив перший закарпатський літературно-художній журнал “ Наша земля”(1927-1928), що пропагував українську літературу та культуру. Народився він в с. Волове (сьогодні Міжгір’я ) в сім’ї лісоруба. Закінчив церковну дяко - учительську школу, з 12 років почав працювати помічником дяка листоношею. А в 1915 році його мобілізовано до австро-угорської армії, відправлено на фронт. Брав участь в Угорській революції. Після нелегального повернення додому видає свої перші поетичні збірки: “Квітки з терням ”(1923), “ Золоті ключі”(1923), “Шляхом терновим ”(1924). В. Гренджа - Донський фактично в своїх творах започаткував нову українську літературу на Закарпатті. Він був оптимістом і мав веселу вдачу, любив товариство, був його душею, співав українські пісні, захоплювався грою на сопілці. Після того, як Закарпаття було окуповано фашистською Угорщиною він потрапив до концтабору, а потім до Братислави. Так доля роз’єднала його з улюбленою донькою Зіркою, яка опинилась в еміграції. Після смерті батька вона видала його твори в 12-ти томах, пропагувала його спадщину. До 1939 року поет жив і працював в Ужгороді, де нині його знають і шанують, його ім’я носить ЗОШ № 6, вулиця, на будинку встановлено меморіальну дошку. І славу рідного краю ми читаємо в його рядках: “ Тобі, рідний краю, і честь і любов, Хай вітер гуде пісню волі. За тисячу років і сльози, і кров Промовив народ у нево За волю народу, що знову воскрес, Життя ми готові віддати,  Щоб сонце свободи світило з небес За наші зелені Карпати» 

  Поп Василь Степанович. Народився в Рокосові поблизу Хуста. Одержавши диплом філолога Василь Степанович Поп пов’язав свою долю з колективом Ужгородського державного університету – від аспіранта кафедри української літератури до доцента й завідуючого кафедрою і до професора кафедри. Підготував і захистив у Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АНУРСР кандидатську дисертацію про життєвий шлях і творчість Юрія Гойди. Читав лекційні курси з української нової літератури І половини ХІХ ст.., 70-90-х років ХІХ ст.. , новітнього періоду української літератури, вступу до літературознавства, спецкурси й спецсемінари з літератури Закарпаття, специфіки наукової роботи, керував курсовими й дипломними проектами студентів, студентською практикою, планував навчально-методичну й наукову роботи і складав та оформляв звіти про їх виконання, керував університецькою літературною студією ім.. Юрія Гойди, брав участь у приймальній вступній кампанії, організовував факультетські вечори. Нагороди:1999 Обласна премія імені Федора Потушняка

Галина Розкута (Барна Ганна Миколаївна) народилася в м. Хуст Закарпатської області. Закінчила математичний факультет Ужгородського державного університету. Працювала вчителем математики в селах Хустського району та в м. Хуст. З 1973 року стала працювати у школах Ужгорода. Почала писати вірші ще в 60-тих роках минулого століття, а друкуватися – лише з 1992 року в обласних газетах. Автор збірок "День у терновому вінку" (2005), "Капосні несподіванки" (2005) і віршів для дітей "Песик прізвище забув" (2005) і "Літо сподівань" (2007) та «Пригоди дівчинки Улянки».

Станинець Юрій Іванович. Станинець Юрій Іванович (5 вересня 1906, с. Нижній Шард, Австро-Угорська імперія — 11 квітня 1994 с. Горонда Мукачівського району Закарпатської області) — український письменник та громадський діяч, священник, депутат Сойму Карпатської України, член Національної спілки письменників України (1994). Юрій Іванович Станинець народився 5 вересня 1906 у с. Нижній Шард (тепер — Нижнє Болотне Іршавського району Закарпатської області) у родині селян. Початкову освіту здобув у церковній народній школі у рідному селі та в школі у с. Доробратово. У 1918–1919 роках навчався у горожанській школі у Виноградові. Угорської мови він не розумів, хоча вмів писати, і лише хабар від батька врятувало його від провалу на іспиті. Подальшому навчанню завадила суперечка Чехо-Словаччини та Угорщини за Закарпаття.

Жупанин Степан Ілліч. Степан Ілліч Жупанин (18 січня 1936 — 7 січня 2005) — український письменник, професор, педагог. Лауреат літературної премії імені Лесі Українки. Член Національної спілки письменників України від 1974 року. Степан Ілліч Жупанин народився 18 січня 1936 року в селі Іршаві (тепер місто Закарпатської області) в багатодітній сім'ї хліборобів Марії Петрівни та Ілька Андрійовича Жупанинів. У дитинстві любив слухати оповіді про Довбуша, січових стрільців, про відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коломийок, умів грати на сопілці. А мати часто розповідала хлопчикові легенди, притчі, казки. У школі Степан захопився ляльковим театром. У сьомому класі перед початком лялькової вистави Степан виконав власний вірш-пісеньку «Мак і бджілка», який пізніше ввійшов до першої книжки «Бджілка» (1959). Потім навчався в Ужгородському університеті. Закінчивши філологічний факультет Ужгородського університету в 1959 році, учителював в Ільниці, Виноградові, де керував районним літературним об'єднанням «Пролісок». У 1973 р. закінчив аспірантуру в науково-дослідному інституті педагогіки України. Тоді ж захистив дисертацію «Естетичне виховання молодших школярів засобами пейзажної лірики». Помер 7 січня 2005 року, в Ужгороді. Похований на доманинському кладовищі.

  Повх Лідія (Ходанич Лідія Петрівна) народилася 25 квітня 1961 р. в с. Кушниця Іршавського району Закарпатської області. У 1983 р. закінчила філологічний факультет Ужгородського державного університету (відділення української філології). З 1997р. член Національної спілки письменників України. Поетеса. Вчитель-методист, відмінник освіти України, лауреат Всеукраїнських конкурсів “Вчитель року” в номінації української мови і літератури, кандидат педагогічних наук, доцент. Відмінник освіти України. Лауреат обласної премії в галузі літератури ім. Ф. Потушняка та лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава за 2009 рік. Працювала вчителем української мови та літератури в школах м. Ужгорода, викладала в Ужгородському природничо-гуманітарному коледжі, завідувачем кафедри суспільних дисциплін і української мови в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права. Тепер — доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. Кандидатську дисертацію на тему “Формування у молодших школярів уявлень про ментальне засобами поезії”  захистила в Інституті педагогіки АПН України в 2001 році. Автор понад шістдесяти наукових публікацій у провідних наукових виданнях України. Друкувалась у журналах „Соняшник”, „Малятко”, „Карпатський край”, „Шлях освіти” (Україна),; „Дукля”, „Веселка”, „Дружно вперед" (Чехо-Словаччина); „Веселка” (США), а також у багатьох альманахах, антологіях, колективних збірниках, підручниках та посібниках для початкової школи та дошкільних закладів. Автор творів для дітей: «Йшла ворона по перону», «Цар Іван – з кукурудзи качан», «Нумо гратися усі: Книжечка віршів, забавлянок, пісеньок, лічилок та дражнилок», «Дражнилки», «Політ на кулі».