Маруся Чурай

За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві. В юності у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його 4 роки. Але, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць.

Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).

Цікаві факти про Марусю Чурай

Марусю Чурай називають малоросійською Сапфо за її страждальницьку життєву трагедію та ті пісні, які вона залишила по собі.

Марусю Чурай місцевим судом було винесено смертний вирок. В день страти прибув посланець від гетьмана Богдана Хмельницького з буллою, в якій говорилось, що за заслуги її батька та чудові пісні дівчину мають виправдати.

Вона була закохана в полтавського хорунжого Гриця Бобренка. У них зав’язались романтичні відносини. Дівчина пообіцяла чекати його з війни. Чекала довгих чотири роки. Коли Гриць повернувся, то жодного разу не навідався до дівчини, а згодом одружився на іншій. Марія не змогла пробачити зраду коханого і надумала помститись. Вона отруїла зрадника.

“Віють вітри, віють буйні”

Жанр: лірична пісня

Рік написання – друга половина 17 століття.

Напрям – романтизм

Вид лірики – інтимна з елементами соціально-побутової Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Основна думка: «Хто щасливий був часочок, про смерть не забуде».

Художні засоби “Віють вітри, віють буйні”

Метафори: «віють вітри», «дерева гнуться».

Епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити».

Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?».

Риторичний оклик: «Озовися!».

Віршовий розмір – семистопний хорей

Римування – паралельне

У пісні «Віють вітри, віють буйні» передано почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на спеці. Вона страждає в розлуці за «милим-чорнобривим». Гли боким ліризмом сповнені рядки з художнім паралелізмом («дерева гнуться» — «сльози не ллються»), з них починається твір, а фінал емо ційно підсилюють риторичні звертання й оклики («Де ти, милий, чор нобривий? Де ти? Озовися!»). Пісня має струнку будову, надзвичайно мелодійна.

“Віють вітри, віють буйні”: образи:

людей: закохана дівчина, козак, заздрісні люди, природи: вітри, дерева предметів та явищ: сльози, щастя, заздрість.

Автор пісні – це легендарна піснярка з Полтави Маруся Чурай.

Рік написання – 1650-ті

Жанр: літературна козацька пісня.

Напрям – романтизм

Тема: зображення прощання козака з ріднею перед походом.

Ідея: уславлення козаків, для яких обов’язок перед Батьківщиною є вищим, ніж сімейне щастя. Возвеличення подвигу матерів та дівчат у розлуці з дорогими людьми.

Основна думка: захоплення патріотизмом козаків й подвигом матерів та коханих у розлуці з дорогими людьми.

Віршовий розмір – семистопний хорей

Римування – паралельне

Художні засоби «Засвіт встали козаченьки»

 Епітети: «ясні очі», «мати… слізко проводжає», «кінь вороненький».

 Повторення: перший і останній куплети.

 Метафори: «Стоїть місяць», «кінь спіткнувся», «година настала».

 Звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку».

 Риторичні оклики: «Через чотири недільки Додому вертайся!». «Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу в полі!».

 Риторичне запитання: «Щоб чужая дитиночка За рідною стала?».

Образи у пісні “Засвіт встали козаченьки”

козак, який відчуває небезпеку;

Маруся – дівчина, яка проводжає коханого; мати; кінь вороненький, місяць та сонце.

«Ой не ходи, Грицю»

Автор: Маруся Чурай

Рік написання – друга половина 17 століття

Напрям – романтизм Жанр: пісня-балада.

Рід літератури –  лірика

Тема: відтворення трагічної долі Гриця. Історія про жорстоку помсту дівчини за зраджене кохання

Ідея: засудження зради в коханні.

Основна думка: «Нехай же Гриць двох не кохає». Отруєння дівчиною коханого через зраду.

Настрій пісні  – сумний

Римування: паралельне

Художні засоби «Ой не ходи, Грицю»

Епітети: «дівчина-чарівниченька», «темная хата», «чорні брови», «сирій землі», «дубовая хата», «дівчина чорнобровая».

Метафора: «прийшла п’ятниця», «нехай достанеться Гриць сирій землі».

Риторичний оклик: «Що через тебе мене мати била!»

Риторичне запитання: «Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»

Гіпербола: «…тая дівчина усі чари знає»

Звертання: «не ходи, Грицю, …», «…ти, доню,….», «Ой мамо, мамо,…», «Нащо ж .., мамо, …» Пестливі слова: «зіллячко».

Рефрен (повтор) : «Оце ж тобі, Грицю,…».

«Ой не ходи, Грицю» сюжет та композиція

У пiснi Ой не ходи, Грицю передана легендарна iсторiя самоï Марусi Чурай, яка нiбито отруïла свого коханого хлопця за його зраду.

Експозиція: прохання дівчини до коханого не йти на вечорниці.

Зав’язка: дівчина не може змиритися зі зрадою.

Розвиток подій: «у неділю рано зіллячко копала», «у понеділок пополоскала» зілля, «прийшов вівторок – – зіллячко зварила».

Кульмінація: отруєння Гриця.

Розв’язка: оправдання дочки перед матір’ю за свій непоправний вчинок.