Презентація "Поезія Івана Франка"

Поезія Івана Франка

КаменяріЯ бачив дивний сон. Немов передо мною. Безмірна, та пуста, і дика площинаІ я, прикований ланцем залізним, стою. Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар,І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,І плечі кождого додолу ся схилили,Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

КаменяріУ кождого в руках тяжкий залізний молот,І голос сильний нам згори, як грім, гримить:«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод. Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод. Бо вам призначено скалу сесю розбить».І всі ми, як один, підняли вгору руки,І тисяч молотів о камінь загуло,І в тисячні боки розприскалися штуки. Та відривки скали; ми з силою розпуки. Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

КаменяріМов водопаду рев, мов битви гук кривавий. Так наші молоти гриміли раз у раз;І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;Хоч не одного там калічили ті скали,Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,Як наші кості тут під нею зогниють…

КаменяріТа слави людської зовсім ми не бажали,Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли. На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі.І всі ми вірили, що своїми руками. Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,Що кров’ю власною і власними кістками. Твердий змуруємо гостинець і за нами. Прийде нове життя, добро нове у світ.

КаменяріІ знали ми, що там далеко десь у світі,Який ми кинули для праці, поту й пут,За нами сльози ллють мами, жінки і діти,Що други й недруги, гнівнії та сердиті,І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,І серце рвалося, і груди жаль стискав;Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,Ані прокляття нас не відтягли від діла,І молота ніхто із рук не випускав.

КаменяріОтак ми всі йдемо, в одну громаду скутіСвятою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті!Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Беркут. Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!За те, що в груді ти ховаєш серце люте,За те, що кров ти п'єш, на низьких і слабих. З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;За те, що так тебе боїться слабша твар,Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!І ось блищить мій кріс — ціль добра, вистріл певен,І вбійчеє ядро під хмари понесе він.І замість нести смерть згори на земне ложе,

Беркут. Ти сам спіткаєш смерть під хмарами, небоже.І не як Божий суд, але як труп бездушний. Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.І не остатній ти! Нас є стрільців стосот;І все, що звесь беркут, полоще кров'ю рот,Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, —Те кулі не уйде, як слушний час наспіє. А труп бездушний ми без жалю, без промови. Ногою копнемо й підемо дальш на лови.

Шевченко і поклонники. Апостол правди і науки,Котрого ждав ти день по дню,Прийшов, простяг потужні руки, —І легіон ім'я йому. Но ті, що змаленьку кормились. Дум твоїх скорбних молоком,Що всьому світові хвалились. Тобою, с в о ї м співаком,Ті, як нового гостя вздріли,Позатикали вуха всі,А то й в поліцію побігли,Низькопоклонники твої.

Сікстинська Мадонна. Хто смів сказать, що не богиня ти?Де той безбожник, що без серця дрожіВ твоє лице небесне глянуть може,Неткнутий блиском твої красоти?Так, ти богиня! Мати, райська роже,О глянь на мене з свої висоти!Бач, я, що в небесах не міг найти. Богів, перед тобою клонюсь тоже. О бозі, духах мож ся сумніватиІ небо й пекло казкою вважати,Та ти й краса твоя – не казка, ні!І час прийде, коли весь світ покине. Богів і духів, лиш тебе, богине,Чтить буде вічно – тут, на полотні.

Розвивайся, лозо, борзо…Розвивайся, лозо, борзо, Зелена діброво!Оживає помертвіла Природа наново. Оживає, розриває Пута зимовії,Обновляєсь в свіжі сили Й свіжії надії.

Розвивайся, лозо, борзо…Зеленійся, рідне поле, Українська ниво! Підоймися, колосися, Достигай щасливо!І щоб всяке добре сім'я Ти повік плекала,І щоб світу добра служба З твого плоду стала!