Презентація "Вірші Олександри Бурбело"

Олександра Бурбело. Вірші

Ось збираю слова, наче квіт, у букетиІ сплітаю віночки барвистих рядків. У гаю, де живуть і працюють поети,Первоцвіт мого вірша весною розцвів Полива його дощик блакитний, як небо. Та і сонцю для нього не шкода тепла.Є у серці поетів постійна потреба. Щоб душа їх у квітах під небом цвіла. Первоцвiт

Я лиш струна на арфі України,Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка. Верба-арфістка поетеси Ліни. Мене гіллям легесенько торка. Буває, дощик крапотить по струнах,І я співаю з ними в унісон. Вся Україна у піснях і лунах –Такий уже акустики закон. Озвалися луною ЗакарпаттяІ Чорний ліс у Вінницькім краю... Гуртом візьмімось, українці-браття,І возвеличім землю ми свою! Ось сонечко всміхається іскристо,Де передзвін на польових вітрах. А в небесах, як зоряне намисто,Галактики сім’я – Чумацький Шлях. Вітає всесвіт Україну-ненюІ нас, її дітей, теж разом з нею!Я лиш струна на арфі України

Іду стежиною Черкаської землі,Щоб поклонитися слідам Тараса. Десь поміж трав сховалися малі,Дитячі ще – країв оцих окраса. Отут дитям же він ягнята пас,Чужі ягнята на чужому полі. А звався бунтівник, або ж Тарас.І таки правда: не скорився долі! А то сидів собі у бур’яніІ списував Сковороду тихенько. Притихло поле, наче уві сні, –Так билося поетове серденько. Слiди Тараса

Ключем поезії я відчиняю ранок. Ще тільки-но займається зоря,Ключем поезії я відчиняю ранок. Ген, вдалині вітрила корабля,Блакитно-ніжні, як і цей світанок. Спішу я до вітрильника, а море. Ряхтить, як перламутри неозорі.І піднімаюсь вже на корабель,Щоби сягнуть небачених земель. Десь Нарнія – може, у хвилю скрути,Чекають ще на мене й мініпути,Смілива Ліна, вірний ОберонІ Кукурузо – славний Робінзон. В Ірландії, звичайно ж, містер Фаул,В Америці – сміливець Ерагон. Але цього всього ще й буде мало –Підхопимо магічний легіон. Мефодія Буслаєва і Дафни,Пливем по морі, рибами пропахлім,До невідомих нині островів,До книг нових із щонайкращих слів. Слова ці споконвічні в Україні,На щастя подаровані людині!

– Нарешті, осінь, – золотіла слива. Крізь роси у барвистому саду. –Було, усе до неї йду та йду …Тепер же сяю радістю, щаслива! А поряд вишня у рожевім листі,Калина – у кораловім намистіТа рясні верби ген, понад рікою,Що нині розлучилися з журбою. Всім осінь дала часточку краси.І ти у неї щастя попроси!Прославилася щедрістю чаклунка –Нікого не лишить без подарунка!Осiннe щастя

Є в нашій любій УкраїніЛіси, і ріки, і моря. Небеса над нею лебедині. Все це – Батьківщинонька моя! Влітку квітне, наче диво-ружа,Восени, як яблуня, ряхтить. Подарує взимку тобі, друже,І Святки, і снігову блакить. А навесні барвіночком зеленим. Знов зігріє серденько мені. Стільки радості та щастя – леле!– На цій рідній, батьківській землі. Ранок заглядає у віконцеІ дзвенить пташиним голоском. День нас веселить ласкавим сонцем,Добрих вчинків диво-колоском. Казкова Україна