Презентація "Вірші Олександри Бурбело про українську мову"

Вірші Олександри Бурбело про українську мову

Бурбело Олександра Сергіївна (1.01.1998 – 05.09.2013) – юна письменниця. Народилась у Вінниці в родині викладачів-науковців. Була вихованкою місцевої школи № 26. Авторка кількох книг поезії і прози українською та російською мовами:— Первоцвіт: казки, легенди, вірші та загадки;— Белые паруса: сказки, фантастические рассказы, стихотворения;— Первоцвіт: казки, легенди, вірші, смішинки та загадки. Вид. друге, змінене і доповнене;— Зимова Україна: поезії;— Я лиш струна на арфі України;— Золота росинка: поезія, казки. За життя вийшло друком чотири книги автора, решта – посмертні видання. 2 липня 2015 р. була прийнята в Національну Спілку письменників України (посмертно). Квиток № 02965 був виписаний 27 серпня і вручений батькам поетки 5 жовтня у Вінниці під час відкриття IV Міжнародного літературно-мистецького свята "Русалка Дністрова".

Українська мова барвінкова,Що веде мене в країну Знань!В’ється її стежечка шовкова. Радісних і лагідних світань. Я її плекаю, свою мову,Таку щиру, сповнену краси!Талісман для мене – рідне слово,Наче квітка в крапельках роси!А до того ж, мова щоуроку. Відкриває науковий світ. В світі Знань щасливі наші кроки,Вабить нас навчання дивоцвіт. Тож красуйся, українська мово,В Україні нашій з року в рік!Розцвітай, як мальва, веселково. У піснях, немов у плині рік!Українська мова

Проклюнувсь ранок, мов курча з яєчка,В пушинках золотистих промінців. Як ми від сонечка не близько й недалечко –На відстані сердечних, любих слів.Їх в Україні, що рясного цвіту. В заплавах рік, у тінявих гаях. Довірливо всміхаються до світу,Звучать луною у чужих краях. Бо рідна мова, вічна і ранкова,Щораз нове словечко розцвіта –У словника з’явилася обнова,В просторах мови – квітка золота!Любімо ж наше слово променисте. Воно таке ясне, співуче, чисте!В нім України світле майбуття,В нім наша гордість, сила і життя!Рідна мова

Щаслива я, що в рідному селіЯ прокидаюсь рано на світанні. Сердечка слів у мене на століРяхтять, як в Україні роси ранні.– Дай, Боже, вам! – радію вже словам,Як дивосамоцвітам України. –Ніколи вас нікому не віддам,Ви – скарб у серці кожної людини. Ви – віра, що у долю пророста,Пшениченькою колоситься в полі. Ми ж українці в світі недарма –Козацький рід, що завжди прагнув волі. Чумацький Шлях усіх сердечних слів. В галактику високу ми зібрали. Щоб путь у майбуття для них зорів,Брини, бандуро, і дзвеніть, цимбали,Рідне слово

Бо ми не хочем смутку і журби –Плекаєм радість сонячно-крилату!Любові й миру білі голуби. Летять у кожну українську хату,Щоб злагода була поміж людьми,Веселками серця навік єднала. Ми в себе вдома, в Україні ми!Тополя і калинові корали –Така краса, що й годі де знайти!«Сади рясні» Шевченкового краю,Басейни рік джерельної води;«Стоїть гора висока» опріч гаю. А рута-м’ята! Все скарби любовіЩо збереглися в українськім слові!Рідне слово