Презентація "Поезія Лесі Українки"

Поезія Лесі Українки

Слово, чому ти не твердая криця... Слово, чому ти не твердая криця,Що серед бою так ясно іскриться?Чом ти не гострий, безжалісний меч,Той, що здійма вражі голови з плеч?

Слово, чому ти не твердая криця... Ти, моя щира, гартована мова,Я тебе видобуть з піхви готова,Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Слово, чому ти не твердая криця... Вигострю, виточу зброю іскристу,Скільки достане снаги мені й хисту,Потім її почеплю при стініІншим на втіху, на смуток мені.

Слово, чому ти не твердая криця... Слово, моя ти єдиная зброє,Ми не повинні загинуть обоє!Може, в руках невідомих братів. Станеш ти кращим мечем на катів.

Слово, чому ти не твердая криця... Брязне клинок об залізо кайданів,Піде луна по твердинях тиранів,Стрінеться з брязкотом інших мечей,З гуком нових, не тюремних речей.

Слово, чому ти не твердая криця... Месники дужі приймуть мою зброю,Кинуться з нею одважно до бою... Зброє моя, послужи воякам. Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Хотіла б я піснею стати... Хотіла б я піснею стати. У сюю хвилину ясну,Щоб вільно по світі літати,Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зоріПолинути співом дзвінким,Упасти на хвилі прозорі,Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мріїІ щастя моє таємне,Ясніші, ніж зорі яснії,Гучніші, ніж море гучне.

До музи. Прилинь до мене, чарівнице мила,І запалай зорею надо мною,Нехай на мене промінь твій впаде,Бо знов перемогла мене ворожа сила,Знов подолана я, не маю сил до бою, –Я не журюсь, я знала – се прийде. Спокійна я, боротися не хочу. В душі у мене іншії бажання: Я тільки думкою на світі буду жить,Я хочу слухать річ твою урочуІ на своїм чолі твоє сіяння. Почуть бажаю хоч єдину мить.

Дивлюсь я на яснії зорі…Дивлюсь я на яснії зорі,Смутні мої думи, смутні. Сміються байдужії зоріХолодним промінням мені. Ви, зорі, байдужії зорі!Колись ви інакші були,В той час, коли ви мені в серце. Солодку отруту лили.

Горить моє серце, його запалила…Горить моє серце, його запалила. Гаряча іскра палкого жалю. Чому ж я не плачу? Рясними сльозами. Чому я страшного вогню не заллю?Душа моя плаче, душа моя рветься,Та сльози не ринуть потоком буйним,Мені до очей не доходять ті сльози,Бо сушить їх туга вогнем запальним. Хотіла б я вийти у чистеє поле,Припасти лицем до сирої земліІ так заридати, щоб зорі почули,Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

То була тиха ніч чарівниця…То була тиха ніч чарівниця,Покривалом спокійним, широким. Простелилась вона над селом,Прокидалась край неба зірниця,Мов над озером тихим, глибоким. Лебідь сплескував білим крилом.І за кожним тим сплеском яскравим. Серце кидалось, розпачем билось,Замирало в тяжкій боротьбі. Я змаганням втомилась кривавим,І мені заспівати хотілось. Лебединую пісню собі.