Хотіла б я піснею стати... Хотіла б я піснею стати. У сюю хвилину ясну,Щоб вільно по світі літати,Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зоріПолинути співом дзвінким,Упасти на хвилі прозорі,Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мріїІ щастя моє таємне,Ясніші, ніж зорі яснії,Гучніші, ніж море гучне.
До музи. Прилинь до мене, чарівнице мила,І запалай зорею надо мною,Нехай на мене промінь твій впаде,Бо знов перемогла мене ворожа сила,Знов подолана я, не маю сил до бою, –Я не журюсь, я знала – се прийде. Спокійна я, боротися не хочу. В душі у мене іншії бажання: Я тільки думкою на світі буду жить,Я хочу слухать річ твою урочуІ на своїм чолі твоє сіяння. Почуть бажаю хоч єдину мить.
Горить моє серце, його запалила…Горить моє серце, його запалила. Гаряча іскра палкого жалю. Чому ж я не плачу? Рясними сльозами. Чому я страшного вогню не заллю?Душа моя плаче, душа моя рветься,Та сльози не ринуть потоком буйним,Мені до очей не доходять ті сльози,Бо сушить їх туга вогнем запальним. Хотіла б я вийти у чистеє поле,Припасти лицем до сирої земліІ так заридати, щоб зорі почули,Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
То була тиха ніч чарівниця…То була тиха ніч чарівниця,Покривалом спокійним, широким. Простелилась вона над селом,Прокидалась край неба зірниця,Мов над озером тихим, глибоким. Лебідь сплескував білим крилом.І за кожним тим сплеском яскравим. Серце кидалось, розпачем билось,Замирало в тяжкій боротьбі. Я змаганням втомилась кривавим,І мені заспівати хотілось. Лебединую пісню собі.