Презентація "Поезія Максима Рильського"

Поезія Максима Рильського

Мова. Як парость виноградної лози,Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур'ян. Чистіша від сльози. Вона хай буде. Вірно і слухняно. Нехай вона щоразу служить вам,Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає —Народ говорить. І любов, і гнів. У тому гомоні морськім. НемаєМудріших, ніж народ, учителів;У нього кожне слово — це перлина,Це праця, це натхнення, це людина. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля;Збирайте, як розумний садівник,Достиглий овоч у Грінченка й Даля,Не майте гніву до моїх порадІ не лінуйтесь доглядать свій сад.

Шевченко. Кобзарем його ми звемо,Так від роду і до роду: Кожний вірш свій і поему. Він присвячував народу. Чисту матір і дитину. Він прославив серцем чистим,Всю осяяв Україну. Поглядом він променистим.

Шевченко. Ясен досвіт ще не сходив,—А йому перед очима. Дружба радісна народів. Як зоря палала зрима. Ось чому в сім'ї великій,У цвіту садів прекрасних. Буде жити він навіки,Як безсмертний наш сучасник.

Лягла зима. Завіяло дороги... Лягла зима. Завіяло дороги. Тремтять хати від холоду. КлуніХовають жито, миршаве і вбоге. Мороз погрози пише на вікні. О, бідний той, хто крізь завої синіІде самотньо, мовчки, без мети: Лише гуртом і пущі, і пустиніЗ піснями, з гуком можна перейти. І в час, як білі пави ронять пір'я. На тишу сіл, на хорі городи,Виходжу на засніжене подвір'я —І раптом стану юний і радий.

Лягла зима. Завіяло дороги... Бо по дорозі, з бідними саквами. Та з міццю думки, волі і руки,Несхиблено, непереможно, прямо. У дальню даль простують юнаки. Колись шукали істин ПіфагориІ для жерців горів огонь наук,—Тепер всесвітні перелоги оре. У вбогу свитку вдягнений селюк.

Лягла зима. Завіяло дороги... Він дасть землі, Минула новочасний,Незнану міць — і процвіте земля,І стане лан — як стан злотопоясний,І нові вруна випестить рілля. Ідуть і йдуть... А на порозі мати. Залатаним махнула рукавом...І пада сніг лапатий, волохатий. Спокійно й величаво над селом.

Янка Купала. Хто знав його — ніколи не забуде. Очей його людської теплоти;Він рицар був високої мети,Він ворог був лукавства і облуди. Він мови білоруської гранив. Ясний алмаз любовно і дбайливо,Братам-народам ноявивши диво. Так, як Шевченко наш колись явив. Він нас учив найглибше поважати. Святиню роботящої руки,—І увійшов наш Янка у віки,Як образ Білорусії крилатий.

Журавлина пісня. Ми летимо ключем в блакитному просторіВ степи зелені рідні із-за моря,Дзвінкую пісню ми співаємо в блакиті,Промінням сонячним прозорим оповиті. Вже ріднії поля убралися квітками,Весна сама летить у небі чистім з намиІ посилає скрізь цілунки чарівнії... Привіт же вам, степи ви дорогії!..

Леся Українка. Йти назустріч бурям і зливам,Буть одній — як велика рать,Жить в нещасті життям щасливим,Муку творчістю перемагать,— Хвора дівчина, бідна Леся!Де ще хворі такі були,Щоб літали в таке піднебесся,Що його не сягнуть і орли! Справді дівчина, справді хвора,—А душа — немов океан,Де сувора душа командораІ привабливий Дон-Жуан,

Леся Українка. Де в віки і в простори мандри,Де Вкраїна — Еллада і Рим,Де пророча журба Кассандри. Як високий гриміла грім, Де слова обертались у крицю,В кров живу — друкований знак,Де підносив з мечем правицю. Вождь рабів — безстрашний Спартак. Ти себе Українкою звала,—І чи краще знайду ім'я. Тій, що радістю в муках сіяла,Як отчизна — твоя і моя!