Презентація "Постмодернізм в українській літературі"

Постмодернізм в українськійлітературі

ПОСТМОДЕРНІЗМ (лат. post — за, після, далі; франц. modeme — сучасний, новітній) як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх

Постмодернізм виник унаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг, перфоманс (вистава), кітч (термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку).

 Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною. Більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури.

Характерні ознаки сучасної поезії«Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»). Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок. Юрій Андрухович

Поступається прозі за динамізмом саморозгортання інтелектуального сюжету, але виграє в інтенсивності метафоричного орнаменталізму.

Представлена кількома поколіннями поетів:*«шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.);*«київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.),* поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.);* «вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.);*«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.).

Характерні ознаки сучасної прози. Жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей. Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмодерністів.

Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Северин Наливайко», Р. Іваничука «Орда» (1992), «Рев оленів нарозвидні» (2000), роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко» (1999); дослідження екзистенціальних проблем буття людини (роман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир» (1994).

Постмодерне світобачення, у центрі творів – «маска» автора.

Існування двох шкіл прозаїків1) «київсько-житомирська» – перевага екзистенціальних мотивів, герой творів – інтелектуал, рафінований інтелігент (В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Богдан Жолдак, Любов Пономаренко, Євгенія Кононенко, Оксана Забужко, Володимир Діброва та ін.);

\2) «львівсько-франківська» – перевага гри та іронії, карнавалу і травестії, герой – маргінал (міський житель – вихідець із села), сільська людина з комплексом меншовартості (Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та ін.).

Характерні риси сучасної драматургіїнаповнена інтелектуалізмом;перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;колажний принцип побудови твору;поява імен-абстракцій, імен-символів;перевага камерності;звернення до проблем сучасної школи.

Представники сучасної драматургіїВасиль Босович (п’єса «Ісус – Син Божий»);Ярослав Стельмах («Стережися лева», «Синій автомобіль», «Шкільна драма», «Привіт, синичко»). Василь Босович Ярослав Стельмах

Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи{16 D9 F66 E-5 EB9-4882-86 FB-DCBF35 E3 C3 E4}« Вісімдесятники »Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко. Василь Герасим’юкІгор РимарукІван Малкович. Оксана Забужко. Оксана ПахльовськаІван Козаченко

{93296810-A885-4 BE3-A3 E7-6 D5 BEEA58 F35}«Бу-Ба-Бу» (Бурлеск, Балаган, Буфонада), з 1985 р., м. Львів. Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець. Юрій Андрухович. Віктор Неборак. Олександр Ірванець

{638 B1855-1 B75-4 FBE-930 C-398 BA8 C253 C6}«Нова дегенерація», з 1992 p., м. Івано-ФранківськІван Андрусяк, Іван Ципердюк, Степан ПроцюкІван АндрусякІван Ципердюк. Степан Процюк

{10 A1 B5 D5-9 B99-4 C35-A422-299274 C87663}«Пропала грамота», з 1991 р., м. Київ. Віктор Недоступ, Семен Либонь, Юрко Позаяк

{93296810-A885-4 BE3-A3 E7-6 D5 BEEA58 F35}«Західний вітер», з 1992 р. м. Тернопіль. Віталій Гайда, Борис Щавурський, Василь Махно, Гордій Безкоровайний

{93296810-A885-4 BE3-A3 E7-6 D5 BEEA58 F35}«Лу. Го. Сад», з 1986 р., м. ЛьвівІван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський

{93296810-A885-4 BE3-A3 E7-6 D5 BEEA58 F35}«Червона фіра», з 1991 р., м. Харків. Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Пилипчук та ін. Сергій Жадан. Ростислав Мельників

Обнови. Римарук Ігор молодiй душерадiй обновам —лавровий вiнок стає терновимстражники у мученики прутьхрест не орденхрест не одберутьна крилатий герб у консулятiзадивились коники крилатiа буланий змiйа вороний —де ви нинiв упряжi якiймчить полями бричка макабричнадеренчить горлянка вiзникаi твоядушезоря одвiчнав небесах оновлених зника

Астролог. Андрухович Юрій. У нього палка потреба,у нього жадання слізне:окраєць нічного небапіймати у фокус лінзи…Бо він живе на горищі,а там сутерени вищі:у сутінках — мерехтінняі сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору,і небо лоскочуть вії,коли в полудневу порувід кухні смаженим віє. Над містом літають птахи,а поруч із ними "ахи",коли роззявлять на площіголодні роти бідолахи. Земля собі пілігримить,кружляє собі й кружляє,а хтось нові пелеринина осінь собі замовляє —а він живе на горищі(там зимно, там вітер свище),але насправді з горищанебесна ковбаня ближча. У нього маєтків немає —згори в декольте заглядає,а в місті вічність минаєне так, як він загадає.(Балконне крило ажурней сентиментальне, мов танґо,обжив бароковий янгол —створіння пухке й безжурне).І взявши голову в руки,він крикне собі з розпуки:"Чого я марную роки?!Візьму попід руку Юзьку,піду в пивничку на Руську,забуду святі мороки!Забуду святі мороки…"

Рядок з автобіографіїЗабужко Оксана. Мої предки були не вбогіНа пісні та свячені ножі —З моїх предків, хвалити Бога,Заволокам ніхто не служив!Дарували від батька до сина. Честь у спадок — як білу кість!Мої предки були красиві —Ворогам на подив і злість. Хай не славою (Бог там з нею!) —Як присягою на шаблях,Мої предки владали землею:Їм належала ця земля!І цупким, наче нить основи. Крізь віки однієї сім'ї,Невразливим — пронесли словоІ внизали в легені мої... Ох і моцна була порода —Соловки, Магадан, Колима... Мої предки були народом —Тим народом,якого нема.

До французького шансоньєІрванець Олександр. Це є поезiя найвища,Це є найвища простота,Коли передаються вiршi,Як поцiлунки — з усi в уста. Твоï пiснi легкi i свiтлi(ïх так сприймають слухачi),Та пам'ятай — у цьому свiтiЄ свистуни i стукачi. А ти — гiтара, гiлка з дерева,I ти сьогоднi на кону. Скажи, кому твоя заревана. Душа потрiбна, ну, кому?.. Вдягайся модно, лайся модно,Та час вiд часу пригадай,Як слухав дзвона Квазiмодо. В глухонiмому Нотр-Дам. Вiн припадав до дзвона тiлом,Вiн разом з ним лiтав, лiтав... О, скiльки тих, якi хотiли. Тiлами битися в тiла,А язиками лiзли в душi... Я й сам колись таким грiшив. Пiснi, мов кошенят задушених,В зубах по вулицях носив. Душа повiльно прозорiла. Все по ночах. А по очах. Боляче вдарило прозрiння: Про що кричав?Кому кричав?..Є вуха, що, немов корою,Укритi суєтнiстю змiн. Хай серцем слухають i кров'ю,Як Квазiмодо слухав дзвiн!..

Музика, очерет. Жадан Сергій. Музика, очерет,на долоні, руці. Скільки пройде кометкрізь понадхмарр'я ці. Як проступа теплочерез ріки, міста. Все, що у нас було —тільки ця висота. Все, що трималось вій,голос печальний, плач,я скидаю на твійавтовідповідач. Поїзд твоїх химерне зупиняє біг,нам з тобою теперпадає різний сніг. Нарізно кров поспіша,солодко шириться лет,тихо росте душа,мов ламкий очерет.

Галина Пагутяк Оповідання «Потрапити в сад» (1989) не має чітко вираженого сюжету, що є характерною ознакою постмодерної літератури. Сюжет твору не насичений зовнішніми подіями, вирізняється лаконічністю письма. Перед читачем постає короткий опис яблуневого саду, що росте на території вокзалу за високою мурованою стіною й вічно зачиненими дверима: «З-за високої мурованої стіни визирали гілки з червоними яблучками. Тільки горобцям було вільно перелітати через огорожу». 

Головний герой — Грицько — людина без родини, без житла, хвора на невиліковну хворобу (епілепсію) мріє потрапити в цей сад. В один із днів Грицько провідує важко хворого товариша Микольцьо, у якого заночував. Його друг, розуміючи, що скоро помре, хоче залишити Грицькові свій спадок — хату та вірного собаку. Це — кульмінація твору. Однак ця пропозиція викликає в головного героя іронічну реакцію: «А мене в будинок престарілих візьмуть! — весело сказав Грицько. — У лікарні сказали. І зараз би прийняли, та роки поки що не вийшли. Або оженюся, га?». Фінал твору — відкритий: Грицько, слухаючи завивання нічної бурі, бідкається, аби вітер не поламав гілля в саду та не пошкодив хату.

В оповіданні немає розлогих описів, їх компенсують влучні яскраві деталі. Духовний світ головного героя розкривається і через внутрішні монологи та діалоги, авторську присутність у тексті. Композиційною особливістю твору є його своєрідне обрамлення — образ саду на початку оповідання та наприкінці.

Сад як образ-архетип є традиційним у творчості українських письменників, зокрема Г. Сковороди «Сад божественних пісень», Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати...», М. Коцюбинського «Цвіт яблуні», Івана Багряного «Сад Гетсиманський». Цей образ-символ саду є стрижневим і в оповіданні Галини Пагутяк «Потрапити в сад».

Традиційно сад — це образ ідеального Світу, Космічного порядку й гармонії, загубленого і віднайденого Раю. Цей символ зроджує позитивні емоції: відчуття спокою, повертає до своїх витоків — до Природи.

Ідейно-тематичний зміст. У творі піднімаються важливі питання сучасності. Письменниця презентує постмодерне осмислення сутності життя, прагне відобразити кризовий стан світу на межі століть. Тема оповідання «Потрапити в сад» — самотність, безпритульність особистості в суспільстві, байдужому до долі людини. Основна ідея — розкриття душевного багатства героя, його гідності й самоповаги, доброти й щирості у ставленні до людей та світу. Проблематика — утвердження гуманістичних ідеалів, моральних чеснот.