Презентація "Повстання Я.Барабаша та М.Пушкаря: початок Руїни".

Повстання Я. Барабаша та М. Пушкаря. Початок Руїни

Повстання Пушкаря та Барабаша (1657–1658) — це перший великий внутрішній конфлікт у Гетьманщині після смерті Богдана Хмельницького, який поклав початок періоду Руїни. Повстання було спрямоване проти гетьмана Івана Виговського та підтримувалося Московським царством.

Епіцентром сепаратизму став південний схід держави, а саме землі Запорозької Січі та Полтавський лівобережний полк. Військо Запорозьке Низове в той час було автономією у складі козацької держави, куди традиційно відпливав найрадикальніший елемент. Січовики на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем відмовились визнати владу новообраного гетьмана, назвавши Корсунську раду державним переворотом.

Фінансувала бунт проти центральної влади Москва, куди Барабаш таємно надсилав своїх послів. Виговський відповів жорстко: організував економічну блокаду Січі та домігся відсторонення кошового. Проте, посли Барабаша домовилися прийняти в українських містах царських воєвод, які мали здійснювати збір податків та забезпечити фінансування повсталих. Яків Барабаш

Посли із Січі домагалися від царя скликання ради, в якій мала взяти участь уся «чернь» Війська Запорозького як з «волості», так і з Січі. На цій «чорній раді» гетьман і полковники мали скласти повноваження, а на їхнє місце рада мала обрати нових людей, звісно ж, за погодженням із московітами. Виговського, як зрадника, вимагали ув’язнити або вислати з країни.

На протести гетьмана москалі не зважали. Натомість у Переяславі, місці дислокації корпусу московського війська князя Григорія Ромодановського, цар розпорядився провести нову козацьку раду.

В Україну для організації ради відправили окольничого Богдана Хитрово, який мав велику довіру царя. Гетьманським послам було вручено грамоту, в якій повідомлялося, що до Війська Запорозького цар посилає «ближню» свою людину, яка прийме присягу обраного Військом Запорозьким гетьмана. Богдан Хитрово

Коли про це стало відомо, в Чигирині небезпідставно обурилися, а от полтавський полковник Мартин Пушкар почав повстання на території свого полку. Він поширив листи, в яких говорив, що цар Олексій Михайлович оголошує йому свою підтримку, «дав гармати та прапори» й що на підтримку повсталим йде царське військо. Мартин Пушкар

Пушкар проголошує «незалежність» Полтавського полку від держави Війська Запорозького. Гетьман Виговський послав на придушення сепаратистів військо на чолі з полковником Іваном Богуном, але у битві під Полтавою 25 січня 1658 року військо Богуна було розбите.

Гетьман Виговський, під тиском запорожців 7 лютого 1658 року на скликаній московським «послом» Богданом Хитрово «козацькій раді» в Переяславі приймає протекцію царя і дає дозвіл на розміщення в українських полкових містах московських воєвод. Замість цього Хитрово пообіцяв розібратися із заколотниками. Але діяв він дуже мляво: запрошував на переговори представників сепаратистів, відправляв своїх представників на їхні ради тощо. Гетьман Іван Виговський

Натомість Мартин Пушкар захоплює частину Чигиринського полку та Миргородський полк, а на Січі знову обирають кошовим Якова Барабаша й низовики також приєднуються до антигетьманського заколоту. Незабаром сепаратисти проголошують Барабаша «кошовим гетьманом» на противагу Виговському.

Розуміючи, що москалі на раді в Переяславі лише приспали його пильність і незабаром довершать свої наміри, захопивши всю Україну, Виговський звертається по допомогу в ліквідації лівобережних сепаратистів до кримців. У травні гетьман з кримськими союзниками бере в облогу Полтаву, але промосковські настрої продовжують ширитися. Під час спроби замаху на Виговського татари вбивають Мартина Пушкаря, а його голову приносять гетьманові.

Після взяття Полтави законну владу Війська Запорозького відновлюють у Лубнах і Гадячі. Гетьман рішуче знищує заколотників. У червні було вбито переяславського полковника Івана Сулиму, через кілька місяців позбувся голови новий переяславський полковник Іван Колюбака, розстріляли корсунського полковника Тимофія Оникієнка, разом з полковниками було страчено 12 сотників різних полків.

Рятуючись від гетьмана, на Січ втекли уманський полковник Іван Безпалий, паволоцький полковник Михайло Суличич та генеральний осавул Іван Ковалевський. Сепаратист Яким Сомко втік на Дон. Яким Сомко

Псевдогетьман Барабаш 15 червня 1658 року з’явився у розташування москалів воєводи Григорія Ромодановського, який отримав наказ царя Якова Барабаша «держать с великим бережением», розраховуючи використати його для розпалювання громадянської війни в Україні ще раз. Проте вже в серпні урядовим військам вдалося схопити головного сепаратиста. Його доправили в Чигирин, де також стратили.

У другій половині 1658 року Москва вже відкрито підтримувала сепаратистів, а 21 вересня оголосила війну державі Війська Запорозького. Москалів підтримала Запорозька Січ, де на місце Барабаша кошовим отаманом обрали сепаратиста Івана Безпалого. Після обрання він одразу направився на консультації до Москви, а повернувшись до України, почав збирати рештки «пушкарівців».

У листопаді 1658 року під м. Варва Прилуцького полку москалі призначили Івана Безпалого «его царского величества гетманом Войска его царского величества Запорожского». Його ставка розмістилася у місті Ромни. Навесні 1659 року Московія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, але в липні зазнала нищівної поразки під Конотопом. Окупанти й сепаратисти почали спішно тікати на північ.

На захист місцевого люду став Іван Богун. Його виступ проти Виговського став останньою краплею, і не бажаючи подальшого кровопролиття, 11 вересня 1659 року в містечку Германівка гетьман склав булаву.Іван Богун

Дякую за увагу!Світлана ІЛЬЧЕНКО