Організація роботи з цими дітьми повинна бути підпорядкована вирішенню наступних завдань:1. Розвиток пізнавальної діяльності дітей.2. Трудове навчання і підготовка до посильних видів праці.3. Формування санітарно-гігієнічних навичок, виховання соціально-ціннісних норм поведінки, соціально-побутова адаптація і включення їх по можливості в соціальне середовище.
1. Головний принцип - практична спрямованість всього навчально-виховного процесу;Принципи корекційно – виховної роботи:(формуванню у дітей навичок поведінки у суспільному середовищі, санітарно-гігієнічних навичок і навичок самообслуговування; навчання відбувається на основі практичного маніпулювання з предметами). Корекційно-виховна робота з ними повинна включати в себе такі заняття, як самообслуговування, соціально-побутове орієнтування, предметно-практична діяльність і ручна праця у молодших вікових групах, господарсько-побутова і продуктивна праця – в старших.
(всі операції які діти виконують повинні бути на практичному матеріалі, оскільки в них практично повністю відсутня здатність до абстрактного мислення)3. принципу наочності і практичної діяльності з реальними предметами;Домогтись повноцінного використання даного принципу під час організації роботи з дітьми, які мають помірні інтелектуальні порушення, практично неможливо.(навчання повинно чітко усвідомлюватись дітьми). 2. принцип усвідомленості і активності в навчанні;
Всі завдання, які даються для вирішення цим дітям, повинні знаходитись у зоні ближнього розвитку їхніх пізнавальних можливостей. При цьому педагогу потрібно враховувати, що зона ближнього розвитку дітей з помірною розумовою відсталістю надзвичайно „вузька”.4. принцип доступності;( програвання нескладних побутових ситуацій, на основі яких проводиться пояснення навчального матеріалу)5.принцип індивідуального підходу; (педагог повинен враховувати стан уваги, пам'яті, стомлюваності, темпу роботи кожної дитини для того, щоб підібрати відповідні завдання)
Навчанню цих дітей грамоті і рахунку також повинно відводитись певне місце в процесі організації роботи. „Але, - писав Г. М. Дульнев, - ці види занять не можуть стати провідними, так як навіть навчившись читати і писати, імбецили не можуть самостійно використовувати ці вміння у своїй практичній діяльності” Центральною ланкою всієї системи навчання і виховання цих дітей є заняття, які готують їх до майбутньої трудової діяльності.
В. Сеген писав: ,, Якщо ви почнете виховувати дитину з тяжкими порушеннями, то, не даючи батькам багато надії, не втрачайте її самі і підтримуйте себе в тяжкій праці, яку виконуєте… Якщо вона лінива, нездібна, неохайна, неуважна, у неї немає жодної позитивної риси, яку б ви хотіли побачити, не падайте духом. Якщо вона постійно лежить – посадіть її; якщо вона не їсть самостійно – тримайте її пальці, але не ложку; якщо вона взагалі не діє – стимулюйте її м'язи до дії;якщо вона не дивиться і не розмовляє – говоріть самі і дивіться за неї. Годуйте її, як людину, котра працює, і примусьте її працювати, роблячи це разом із нею; будьте її волею, розумом, дією. І якщо вам не вдалося за три-чотири роки дати їй розум, довільність рухів, навчити говорити, то в будь-якому разі ні турбота ваша, ні енергія, яку ви витратили на неї, не пропала дарма; якщо вона не досягнула тих результатів, яких ви прагнули, то вона, у будь-якому випадку, стала здоровішою і сильнішою, слухнянішою і моральнішою. А хіба цього мало? Той, хто зробив усе, що міг, – зробив усе”.