Презентація: "Просвітництво.Енциклопедисти. Масони. Класицизм"

Просвітництво. Енциклопедисти. Масони. Класицизм.

На межі ХVІІ-ХVIII ст. в Європі склалася нова ідейна течія - Просвітництво. Його поява була підготовлена змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо-наукового перевороту й поширення раціоналізму - віри в безмежні можливості людського розуму. Ідеали Просвітництва поширилися не лише в Європі, а й у Новому Світі. Разом з тим у кожній країні Просвітництво мало свої особливості. У добу Просвітництва була, певною мірою, політична стабільність, зростала економіка, покращувалия побутові умови. Ці позитивні зрушення дозволяли сподіватися: життя людини можна змінити на краще. Мислителі тієї епохи - просвітителі - вірили в «природне світло розуму». На їхню думку, людина, як істота розумна, покликана перебудувати суспільство на розумних засадах, варто лише використати закладені в кожному здібності. Для цього людей необхідно виховувати і освічувати, а в суспільстві поширювати корисні знання і наукові відкриття. На переконання просвітителів, тільки за допомогою знань можна було досягти добробуту й процвітання. Витоки Просвітництва

Головні ідеї Просвітництва. Народилися в Англії. У XVII ст. вона помітно випередила більшість європейських країн в історичному розвитку і стала своєрідним зразком суспільного прогресу. Основи англійського Просвітництва заклав видатний мислитель Джон Локк (1632-1704). Він стверджував, що від народження всі люди створені рівними, а тому мають природні права на життя, свободу, власність. Для забезпечення і захисту цих прав люди добровільно укладають між собою спільний договір, який слугує підґрунтям для створення держави і виникнення державної влади. У разі порушення державною владою суспільного договору і зазіхання з її боку на особисту свободу і власність підданих, народ має законне право змінити таку владу. Особливу роль відводив Локк дотриманню принципу законності. Він стверджував, що «для і жодної людини, яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства».

Французьке Просвітництво. Шарль Монтеск'єВольтер

Енциклопедисти. Справжнім шедевром епохи Просвітництва стала «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел». Її перший том вийшов у 1751 р. з-під пера двох авторів - філософа Дені Дідро (1713-1784) і математика Жана Д'Аламбера (1717-1783). Вони вірили, що знання й освіта здатні перетворити світ, а тому прагнули донести до читача найновішу інформацію про стан науки, мистецтва та розвиток ремесел. На запрошення Дідро і Д'Аламбера статті для «Енциклопедії» писали справжні знавці своєї справи — відомі вчені та письменники. Чимало з них висловлювали надто сміливі судження, через що видавців звинуватили в поширенні небезпечних ідей. Д'Аламбер залишив «Енциклопедію», а Дідро навіть потрапив на деякий час до королівської в'язниці. Але попри всі негаразди «Енциклопедія» продовжувала виходити. Всього було видано 35 томів, які містили не лише статті, а й ілюстрації і таблиці.«Енциклопедія» швидко розповсюджувалася, замінюючи багатьом підручники і навіть цілі бібліотеки

Ідеали Руссо. Новий етап у розвитку французького Просвітництва пов'язаний з ім'ям Жан-Жака Руссо (1712-1778). Він поділяв загальну ідею просвітителів, що природа є величезною гармонійною системою, а людина - її складовою частиною. Але на відміну від них Руссо був переконаний: люди самі зруйнували цей «природний стан», оточивши себе різними установами, створення яких суперечить закону природи. Мислитель не визнавав позитивних наслідків прогресу і закликав повернутися до життя на лоні природи.

Нові ідеї досить швидко проникли в тогочасне суспільство. Під їх знаком відбувалися зміни в освіті і традиціях сімейного виховання. Помітно потеплішали стосунки всередині сім'ї, у тому числі й ставлення до дітей. Навіть на сімейних портретах замість маленьких леді і джентльменів, зображуваних раніше у строгих позах, з'явилися малюки, які граються.Ідеї Просвітництва і суспільство. Під впливом просвітителів журналісти виступали з критикою політики, поступово знімаючи з неї завісу таємничості и роблячи надбанням гласності. Так складалися умови для формування громадської думки.

Витоки масонства. Масонські ложі спочатку були ложами (цехами) будівельників, що займались будівництвом храмів. Назва масон та франкмасон походить від фр. franc-maçon (у старофранцузькій masson, англ. freemason), вживається також буквальний переклад цієї назви — вільний каменяр, адже саме слово масон означає «каменяр» або «муляр». З часом поряд зі справжніми будівельниками, так званими «операційними масонами», в ложах почали з'являтися люди, які безпосередньо не зводили церковні будівлі, але мали на меті будівництво духовного символічного Храму, їх стали називати «спекулятивними» (від англ. speculative — «теоретичний», «гіпотетичний», «дослідницький»).

Структура і членство Правилами регулярного масонства, на території однієї країни може діяти тільки одна Велика Ложа. В державах, які мають федеративний чи конфедеративний устрій, або якщо держава іншим чином складається з окремих «держав» (штатів, королівств), можуть існувати Великі Ложі для кожного суб'єкта федерації тощо. Так, наприклад, у США у кожному штаті діє окрема Велика Ложа, окремі великі ложі мають Англія та Шотландія. Але, наприклад, у Швейцарії, яка хоч і є конфедерацією, діє одна Велика Ложа для всіх кантонів. Кожною ложею керує Достойний Майстер, який обирається ложею, а Великою Ложею керує відповідно Великий Майстер. Зустрічаються також вирази «нерегулярне» масонство, або «нерегулярні» ложі, цей вираз застосовується до організацій, що, хоча й іменують себе масонськими, не належать до загальносвітової мережі масонських лож і не дотримуються ландмарок (тобто засадничих незмінних принципів масонства).

Класицизм. Класици́зм (фр. classicisme, від лат. classicus — зразковий), старий класицизм — стиль у світовому мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця XVII — початку XVIII ст. Назва «старий класицизм» використовується для того, щоб відрізняти цей стиль від неокласицизму (нового класицизму) кінця XVIII — початку XIX ст. На відміну від нього «старий класицизм» слідує та співіснує з бароко — звідси й вживаний у німецькій літературі термін «бароковий класицизм» (нім. Barock-Klassizismus). У Франції класицизм отримав назву «стиля Людовіка XIV». Найвидатнішими представниками французького класицизму вважають поета Франсуа де Малерба, драматургів П'єра Корнеля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, письменників Франсуа де Ларошфуко, Жана Лафонтена, художника Ніколя Пуссена, композитора Жана Батіста Люллі, архітектора Франсуа Мансара.

Визначальні риси класицизму:раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);наслідування зразків античного мистецтва;нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).