Вишивка для українського народу невід’ємна частина культури та один з важливіших способів національного самовираження. Вишиті візерунки та орнаменти супроводжували українців від народження до останнього подиху. Протягом багатьох століть техніки вишивки та орнаменти постійно вдосконалювалися та доповнювалися. Кожна дівчина чи жінка створювали свої унікальні та неповторні вишивки які окрім декоративної функції несли ще глибоке оберегове та сакральне значення. Для кожного візерунку, орнаменту, техніки виконання було власне особливе місце та значення.
Гама кольорів тепла вирізняє донецьку вишивку від інших. В ній багато сонця. В ній більше червоного, ніж чорного. Орнаменти яскраві, чорно-червоні на світлому (білому) тлі. Якщо були рослинні мотиви – то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. (На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості). На Донеччині вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки. Кольори ниток, якими вишивали жіночі й чоловічі сорочки – традиційно червоний, чорний і білий. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ.
Луганська область Сорочки на Луганщині по нижньому краю оздоблювалися плетеними мережками. Особливість та своєрідність вишивок цього регіону полягає у використанні багатоколірних орнаментів виконаних у техніці напівхрестик чи хрестик. Ці шви інколи виконували грубими нитками. Щодо орнаментів то для Луганської області характерні рослинно-геометричні та геометричні орнаменти виконані у червоно-блакитних кольорах.
Відомо, що вишиванки Східного регіону мають переважно рослинні орнаменти. Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Традиційним є поєднання різних за фактурою ниток, що також додає рельєфності візерунку. Тут здавна вишивали хрестом і гладдю. Вміння вишивати на Луганщині передавалось із покоління в покоління. Цікаво, що народному ремеслу навчали дівчаток вже дошкільного віку. Бо, за традицією, на день сватання у юнки мало бути не менше 12-ти вишитих рушників.
Якщо розглянути сорочки межі XIX–XX століть – на них побачимо переважно чорно-червоні кольори (у чоловічих) та різнокольорові квадрати (на жіночих). І чоловіки, і жінки носили вишиванки з комірами. Ці деталі одягу обов`язково прикрашали візерунками. Вирізняє Харківщину від інших регіонів те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний для Харківської губернії мотив вишивки — "Дерево життя". Під мотивом "Дерева" знаходився або зигзагоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ.
Вінницька область Для вінницьких вишиванок характерне використання всього розмаїття кольорової гами ниток, однак в кожній сорочці-вишиванці обов’язково простежується основний колір. Щодо технік то тут також не має переваги якоїсь одної. На Вінничині для вишивання сорочок використовуються чи не всі найпоширеніші шви тут можна зустріти і різноманітні мережки, й хрестик, і виколювання, низь, настилування, вирізування та багато інших. Мабуть головною особливістю Вінницьких вишиванок є використання обрамляючих швів котрі об’єднують різні елементи візерунку в єдину та гармонічну композицію.
Велике багатство технік вишивання характерне для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка штапівкою, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Більшість автентичних сорочок Вінничини оброблені саме низинкою. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка штапівкою, шов "уперед голкою", контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції. Темно-вишнева та червоно-чорна гами, де домінував чорний. Ритмічне чергування двох кольорів у квадратах. Улюбленим був колір стиглого жита у поєднанні із чорним. Додавали також невеликі зелені та жовті елементи.
На старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів. Образ Великої богині, якій поклонялись трипільці. Зображалась у вигляді пташки і світового дерева. Також зустрічались такі цікаві символи як двоголовий орел – відображає чоловічу та жіночу сутність одночасно (звідси взяли для себе його росіяни). Пізніше поширеними були пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з вазонами, квітами, листям, бутонами. Оригінальним був шов під назвою "солов'їні вічка", коли на полотні виколювались дірочки.
Для Полтавської вишивки характерна ніжна кольорова гама, пастельні тони. Найчастіше це вишиття білим по білому геометричних орнаментів (у народі асоціювалось із морозними візерунками), а також поєднання їх з рослинними. Щоби підсилити ефект – додавали нитки попелястих кольорів. Кажуть, саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. "Рідною" для полтавчанок здавна була техніка лічильна гладь (лиштва). Наприклад, жіночу полтавську вишиванку можна впізнати за дуже багатим, складним, та водночас ніжним за кольорами, "тонким" оздобленням рукавів.
Черкаська вишивка дуже красива, витончена, яка потребувала неабиякого вміння та великих затрат часу. Дрібні стібки утворювали складний переважно геометричний візерунок. Відмінним від решти регіонів тут було горизонтальне розміщення узорних ліній на рукавах жіночих сорочок. Свою особливу вишивку мало відоме село Суботів. Тут любили золотисті відтінки: від жовтого до вишневого. У південних районах Черкащини вишивали основним білим із дрібним вкрапленням червоного та чорного кольорів.
Волинська вишивка проста та вишукана водночас. Для цього краю характерним є ритмічне повторення різних геометричних фігур: зірок, ромбів, ламаних ліній. Дрібні елементи, що вписувались один в одний, переплітаючись, утворювали гармонійний візерунок. З усіх кольорів переважав червоний, також вишивали синім і чорним. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Крім хрестика, поширеним було занизування – дуже давня техніка, що імітує човникове ткацтво, створюючи чіткі та прості композиції.
Закарпатські майстрині не обмежували себе у виборі барв, проте червоний та чорний використовували найчастіше. щодо візерунків то перевагу надавали різноманітним кривулькам, зиґзаґам та так званим «каракулям». Цікаво але серед сорочок цього регіону можна зустріти і яскраві та різнокольорові вишивки, і ніжні вишиті білим по білому. Закарпатська область
Закарпатська вишивка – це дуже різнобарвна та густа вишивка – традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою "улюблену" гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов`язково виділявся. Найпоширеніші техніки: низинка, кучерявий стіб, пряма та коса гладь… Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами – і так звані кривульки (зиґзаґ). Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, та вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.
Вишивки Івано-Франківщини прикрашають чіткі геометричні фігури, які часто з`єднуються в одну широку лінію, утворюючи динамічний орнамент. Старовинними місцевими техніками є "колення" і "кручення", які є досить складними у виконанні. На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави. На одній сорочці поєднували багато технік вишивання: від "білих по білому" до "писаних" – суцільно "замальованих" нитками елементів. Особливими є вишивки села Космач. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними уставками, на яких переважає красива осіння гама. А от снятинські сорочки славились "рукавами-червонянками", вишитими бавовняними нитками. Цікавими були покутські вишиванки. Чого варті лише місцеві назви візерунків: кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці, сливкові…
Для львівських сорочок характерне поєднання різноманітних візерунків. Зазвичай на білому полотні зображують геометричні орнаменти які надають легкість та невимушений вигляд сорочці. для того аби візерунки було добре видно їх робили об’ємними, між окремими елементами орнаменту лишали чисте полотно. Львівська область
Львівська вишивка має свою особливість: білий простір між елементами малюнка, завдяки чому сорочка виглядає прозорою і легкою. Львівські вишивки, виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо. Дрібна павутинка квіток чорного кольору, поєднаного із червоним, жовтим, зеленим та синім. Яворівський район мав свою унікальну техніку: дрібні елементи складали з окремих фігурок: сосонок, клинців, кривульок…, вишитих різнобарвними нитками: блакитною, синьою, зеленою. У жіночих сорочках вишивали манжети рукавів та самі рукави, на грудях робили невеличкий виріз.
У вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з краплинкою синього. Жіночі сорочки часто вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом. Червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини. Характерні вишивальні техніки: занизування, верхоплут, настилування. Вишивка цього регіону — вишукано проста та чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (одноколірний) геометричний орнамент.
Тернопільскька область. Найхарактерніша особливість сорочок Тернопільщини є рельєфність та особлива виразність вишивок на сорочках. Зазвичай сорочки розшивалися густими об’ємними стібками чорного кольору. Основний орнамент на цих сорочках зазвичай окантовують кольоровими нитками. Одними з найвідоміших сорочок цього регіону є Борщівські (за однойменною назвою міста Борщів). Борщівські сорочки мають повністю розшиті рукава чорними об’ємними візерунками інколи з контрастним кантом іншими кольорами.
У більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. а ще мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.
Чернівецька область. Чернівецькі вишиванки відрізняються багато розшитими рукавами з характерними діагональними смугами орнаменту. При вишиванні використовували чорні та бордові нитки, вишивки в такій гамі гарно виділялися на тлі яскравого та різнобарвного комплекту вбрання в цілому. Щодо технік то Чернігівські майстрині найчастіше використовували техніки дрібного хрестика, гладі та крученого шва. Для оздоблення вишивок часто використовувалися бісер, блискітки, шовкові, золоті та срібні нитки та вовну. Також в цьому регіоні часто вишивали яскраві квітчасті сорочки, інколи з використанням великої кількості бісеру.
Найдавніші зразки вишивок, знайдені у цьому краї, були виконані одним кольором. Зооморфні мотиви вишивали білою гладдю чи дрібним хрестом, штапівкою, крученим швом. Використовували навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовну, металеві блискітки. Характерна вишивка Заставнівського району – це поперечні смуги (2-7) дрібних геометричних елементів. Поширені жовті та світло-зелені кольори. У Кіцманському районі вишивали досить великі рослинні візерунки, зокрема букети руж; зустрічалися також птахи.
Стародавніми класичним техніками на Дніпропетровщині було вишивання низзю та ажурними мережками. Вишивки хрестиком здебільшого геометричні, а також рослинні, що набули геометричного характеру. Дослідники, які розглядали найстаріші колекції вишивок Дніпропетровського краю, говорили: "Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі.., важко собі уявити."
Відомою на всю Україну була чоловіча, так звана, чумацька сорочка – з широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. (Цікаво, що такий рукав служив своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги). Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою. У Запорізькій області використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця), в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками посередині.
Миколаївська область Для цього регіону характерні сорочки різного крою та з різним оформленням горловини. Тут зустрічаються сорочки з широким комірцем, з традиційним комірцем стійкою, з відкладним коміром, без коміру з призбираною шлярочкою. Однією з найхарактерніших особливостей сорочок Миколаївської області є трикутний виріз горловини та рукава вільні рукава без манжетів. Щодо кольорових рішень то тут як і на більшій території Україні, переважають червоні та чорні візерунки, проте доволі часто використовують сірі або сіро-блакитні варіації.
Жіночі сорочки цього регіону України були особливими. Їх вирізняли чотирикутний виріз довкола шиї та вільні, без зборок у зап`ясті рукави. Сильно стилізовані рослинні мотиви. Це сосонки, дубове листя і шишки хмелю, різноманітні квіти та квітучі гілки. Цікаво, що такий елемент як лінія, що використовувався як розмежувальний компонент вишивки був символом землі або межі між добром і злом. Не менш популярними були зооморфні мотиви.
Вишивкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент. Він почав з`являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще з середини XІХ століття. Одна з найпоширеніших ідеограм – "Світове дерево", це образ прародительки – Матері-Землі. Частими були також символічні зображення тварин: зозулі, півня, коня та оленя. Старовинні херсонські сорочки часто вишивали чорними нитками. Побутувала на Херсонщині й вишивка білим по білому.
Одеська область Особливість одеських сорочок полягає у пухликах, котрі розміщували на рукавах нижче плеча, придаючи тим самим пишнисті рукавам. Самі собою пухлики представляють собою особливим чином зшита тканина. Комірець для гармонічності та підтримання єдиного стилю сорочки комір-стійку також призбирували у дрібненькі зморшки, які довершували тонким рубчиком. Верх рукавів, як вже було відмічено, призбирувався нижня ж частина вишивалася рослинно-геометричними орнаментами у техніці хрестик, краї рукавів оздоблювали вузькою смужкою. Переважаючи кольори – червоній, чорний, жовтий та синій.
На одеську вишивку мали вплив східно подільський, молдовський та румунський способи декорування. Поширеними тут були чорні геометричні мотиви. Уставкова вишивка у вигляді композицій з 2 чи 3 рядів, доповнених жовтими або червоними смугами. Часто використовувались мотиви церковної корони, хреста та двоголового орла. Одеська вишиванка кольорова. Загалом багатство барв українських сорочок збільшується з півночі на південь.
Чернігівська область Майстрині чернігівської області клопітливо працювали над створенням гарної сорочки. Чернігівські вишиванки відрізняються надзвичайно дрібними, практично ювелірними, стібками. Орнамент обирався або рослинний або абстрактний, вишивалися візерунки переважно білими нитками з додаванням кольорових елементів. Також Для Чернігівщини традиційною є вишивка бісером.
Для цього краю характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із вкрапленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок. Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від рукодільниць надзвичайної майстерності. Щоби підсилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів: наприклад, прозорі з гладдю. Дуже популярною була й ажурна вишивка.
Житомирська область Житомирські вишивальниці надавали перевагу технікам занизування та хрестик. Найулюбленішими комбінаціями кольору були червоний з чорним або синім. З поміж різноманіття мотивів частіше всього використовували ритмічно повторювані елементи на зразок восьмикутної зірки, ламаних ліній ромбів та інших.
Техніки, які тут використовували найчастіше – це занизування та дрібний хрестик. З кольорів – поєднання синього із червоним та чорним. З геометричних фігур найпоширенішими були хрести, ромби, круги, зигзаги та особливо розетки. Ці фігури мали глибоке символічне значення, а оздоблена ними сорочка мала захищати господаря від негативного впливу. Та не менш популярні на Житомирщині квітково-рослинні орнаменти: найдавніші – барвінок і берізка, далі хміль, виноград, ружки, яблучка, листочки, які зустрічались й на інших предметах народної творчості (наприклад, писанках).
Жіночі сорочки-вишиванки Сумщини — переважно полтавського типу. Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок. Характерні тут також багатоколірні візерунки. Це ніжне вишиття дрібним хрестиком і напівхрестиком, а також рельєфне грубою ниткою. Вишивали геометричні та рослинно-геометризовані взори. Серед зооморфних мотивів переважали птахи: орли, лебеді, качки, голуби.
Київська область Майстрині Київщини найчастіше оздоблювали свій одяг геометрично стилізованими рослинними орнаментами. На полотнах Київських вишиванок красувалися розкішні грона винограду, кучерявий хміль. Щодо кольору то перевага віддавалася білому з вкрапленнями червоного та зеленого. Деякий час для вишивки використовували сині вовняні тинки, проте води доволі швидко втрачали свій колір і з часом місце синього зайняв чорний.
На Київщині вишивали дрібні геометричні та рослинні мотиви: зірки, квіти, виноградні грона. Для жіночих сорочок обирали червоні, жовті, сині кольори, підкреслені чорним. Київська вишивка була контрастною – на білому полотні рясніли насичені кольори червоно-чорних узорів. Ажурні мережки використовували і на жіночих і чоловічих сорочках. З часом більш поширеними ставали квіткові орнаменти. Ними прикрашали навіть чоловічі вишиванки, що виглядало як масивна нагрудна прикраса. Цікавою технікою володіли майстрині Іванківського району: візерунок, яким вишивали сорочку, спершу малювався на полотні, потім контур обводився чорною ниткою, а далі зашивався іншими кольорами.