Презентація робота з дитячою книгою "Зірка Мензатюк "Небилиці про рукавиці" І частина

Небелиці про рукавиці(1 частина)ЗІРКА МЕНЗАТЮК

ЧИСТОМОВКАЕць-ець-ець - подув сильний вітерець,Аї-аї-аї - облітає листя в гаї, Го-го-го - ми збираємо його,Ас-ас-ас - принесемо його в клас.

СКОРОМОВКАБук бундючивсь перед дубом,Тряс над дубом бурим чубом. Дуб пригнув за чуба бука -Буде букові наука.

Зірка Захаріївна Мензатюк народилася 21 жовтня 1954 року в c. Мамаївці, Кіцманського району Чернівецької області. У 1972 році закінчила навчання в школі і стала студенткою факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У 1978 році, отримавши диплом про вищу освіту з відзнакою, Мензатюк почала працювати кореспондентом районної газети «Прапор перемоги» м. Заставна Чернівецької області. З 1979 по 1985 рік вона була кореспонденткою республіканської газети «Радянська Україна», а потім, по 1987 рік, працювала кореспонденткою газети «Вісті з України». З 1988 року й донині Зірка Мензатюк перебуває на творчій роботі. Мешкає у Києві.

Зі слів авторки:“ Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалась. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки - як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час.”

Небили́ця — те, чого немає в дійсності; неправда, вигадка,розповідати нісенітниці. Невелике оповідання розважального змісту. Інколи має форму розмовного вірша.

Небелиці про рукавиці Чи ви знаєте, чому восени жовтіє листя на деревах? Звичайно, через сонечко. Воно втомилося, стало сонне, блякле, неяскраве, а дні сірі, мов дикі гуси, а дощик довгий, плюскає й плюскає. Ось такої пори дерева вмикаються, наче жовті люстри, і світять, світять замість сонця. Навіть опавши, листя лягає долі, мов кружало світла під лампою. З деревами трапляються й інші дива. Про одне я хочу розповісти. Все почалося з того, що бабуся виплела Оксанці м’якенькі, гарненькі, пухнасті рукавички, а Оксанка їх загубила. Точніше, загубила тільки ліву. Але яка користь із правої, коли лівої нема? Сталося це перед Новим роком; сутеніло, вдома чекали ялинка й подарунки під ялинкою, тому Оксанка мовила: "Пошукаю рукавичку завтра".

А вночі випав чарівний новорічний сніг, от рукавичка під ним і заховалася. Вона лежала, лежала та й долежала до весни, а весною взяла й проросла. Ніхто з того не здивувався, бо весною все росте. Рукавичний пагінець спокійно собі виріс і зацвів, і з цього знову ніхто не здивувався, бо перед літом усе цвіте. Та коли деревце, що виросло з рукавички, покрилося плодами-рукавичками, м’якесенькими, гарнесенькими, ще й пухнастими, — тут уже здивувалися геть усі. Спочатку здивувалася двірничка Фросина. — Ото ще придумали! — мовила вона. — Хто тут збиратиме рукавичний урожай? Якби це був сад, то його би зібрали садівники та й відвезли до магазину садовини́* й горо́дини**. Та тут був не сад, а масив Оболонь у Києві, до того ж рукавиці зроду не продавали в крамницях з городиною. Тому двірничка Фросина страшенно розгубилась і з тої розгубленості весь день не мела сходів, не мила коридорів, не поливала мальви під вікнами.* Садовина́ — плоди садових дерев. **Горо́дина — городні плоди та зелень.

Другим здивувався професор Петро Петрович. Він вивів на прогулянку свого Бровка Бровковича, і той приніс у зубах рукавичку. — Чиясь дитина загубила, — вирішив професор і поклав рукавичку на лавку під будинком. Бровко Бровкович приніс другу рукавичку, а тоді третю, а тоді четверту. — От неуважна дитина, губить рукавички, і всі ліві, — зітхнув Петро Петрович і поклав рукавичку на другу лавку, а тоді на третю, а тоді на четверту. Раптом дмухнув вітер, і рукавички закружляли зграйкою, плавно опускаючись перед професоровим носом. — Та тут ціле рукавичне дерево... — добачив нарешті Петро Петрович. Вернувшись додому, він налив чорної кави у миску Бровкові Бровковичу, а сам погриз кістку, взув черевики — один сірий, а другий коричневий, зате обидва праві, — і пішов читати лекцію студентам-першокурсникам. — Панове студенти! — сказав він. — Ви починаєте вивчати науку рукавицезнавство. — А чому не шапкознавство? Або черевикоплавство? — спитали студенти.

Перевір себе: Хто є головним героєм твору? Що було дивним для двірнички Фросини? Як називалась наука про яку говорив професор Петро Петрович?

Домашнє завдання: В хрестоматіі читати с. 106-108