Побачила якось на узліссі лисиця сіру куріпку та й питає: -Скажи-но, куріпонько, як це ти примудряєшся вдень спати?»– А так собі. Сховаю голівку під крильце та й сплю. Ось подивися!Сховала куріпка голівку під крильце. А лисиці того тільки й треба. Стрибнула вона до куріпки, вхопила її за крильце та й помчала геть. Коли лисиця пробігала понад річкою, побачили її пралі й загукали:– Ви гляньте! Ви тільки гляньте! Лисиця тягне куріпку!– Що воно за нахаби тут живуть! І не соромно їм пхати носа в чужі справи? – тихенько сказала куріпка.«Справді, хіба це їх обходить?» – подумала лисиця, і закортіло їй вилаяти праль. Розціпила вона зуби. Та не встигла слова мовити – куріпка шасть у неї з пащі! Злетіла вгору і на дубовій гілці вмостилася.– Гай-гай! Ніколи не слід базікати на вітер! – мовила лисиця. Усміхнулася куріпка та й відказує:– Правду кажеш, лисичко! А вже спати лягати раніше пори – тим більше!02.06.2023 Сьогодні Щоденні 5. Читання для когось французької народної казки «Лисиця і куріпка»
02.06.2023 СьогодніОпрацювання казки індіанців Північної Америки «Сонячна казка». Щоденні 5. Читання для себе. Багато років тому в одному селищі індіанців-ацтеків жила собі дівчинка на ім'я Квітка. Вона дуже любила сонце й могла милуватися ним цілий день. А коли сонце сідало за гори, дівчинка верталася додому і, засинаючи, думала, що завтра знову його побачить. Того літа сонце дуже припікало. На небі не було ані хмаринки, на землю не впало жодної краплини дощу. Палюче проміння висушувало квіти й трави, на полях не вродив маїс, люди пухли від голоду. Тоді маленька Квітка зрозуміла, що земля спрагла на дощ. І звернулася до свого коханого з такими словами:- Сонечко моє, ти знаєш, як я тебе люблю, ти знаєш, що немає більшого щастя для мене, ніж бачити тебе! Але люди потребують дощу. Поглянь на їхні страждання! Змилостився над ними! І сонце виконало прохання дівчинки. Небо затягли хмари, вперіщив дощ. Він лив багато днів. Поля зазеленіли, квіти й трави випросталися, люди відчули себе щасливими.