Презентація РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІІСТОРІЯ

Історія політичної думки в Україні нерозривно пов’язана з політичною історією українського народу. Політичний процес спонукав формування і розвиток політичних ідей, які, в свою чергу, стимулювали державотворчі політичні дії в українському краї.

(Х-ХIII ст.)Київська Русь

За часів Київської Русі (Х-ХIII ст.) українська політична думка розвивалась під впливом політичної думки Візантії. Основними творами, яких відображені політичні ідеї, були «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Повість минулих літ» літописця Нестора та ін.

У згаданих творах було порушено такі політичні проблеми:забезпечення незалежності та єдності Русі; утвердження рівноправного статусу Київської Русі серед інших країн світу; закріплення норм права і християнської моралі в суспільних і міжособистісних стосунках; дотримання присяги та норм права князями; верховенство світської влади над церковною; засудження князівських міжусобиць.

Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київської Русі мало «Слово о полку Ігоревім» (ХII ст.), у якому розвинена ідея необхідності політичного об’єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби перед небезпекою іноземного поневолення.

(ХIV – перша половина ХVII ст.) Галицько-волинський і польсько-литовський періоди української історії

Початок цього етапу збігся в часі з утратою Україною національної незалежності й переходом під владу іноземних держав - Золотої Орди, Великого князівства Литовського та Польщі. Становище тимчасово стабілізувалося лише з Люблінською унією 1569 р., за умовами якої більша частина України була інкорпорована до складу Польського королівства. Розвиток української політичної думки за цих умов значно загальмувався.

Руйнація української державності та територіальне розчленування України істотно вплинуло на стан і зміст політичної свідомості народу. Основними проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в ХVI-ХVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови української державності, прав і свобод членів суспільства.

Серед багатьох імен українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли відображення політичні погляди цього періоду, можна назвати І. Вишенського, П. Могилу та ін.

Іван Вишенський. Виступав із критикою тогочасного суспільного ладу та шляхти. Він заперечував як абсолютизм духовної влади (папи римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).

Петро Могила. Розвинув ідею верховенства церкви над державою. Майбутнє української держави він пов’язував з національно-визвольною боротьбою українського народу. На чолі цієї держави повинен був стояти сильний православний володар, вірний вірі в Бога, від якого одержав владу, і гуманний в стосунках з підданими.

ХV – початок XVIIІ століття. Козацька Україна

Цей період характерний насамперед посиленою увагою до осмислення проблем міжнародних союзів і міждержавних об’єднань України з Польщею, Росією, Османською імперією, Кримським ханством та іншими суб’єктами тогочасної міжнародної політики. Помітний внесок в історію політичної думки зробили випускники і викладачі Києво-Могилянської академії Стефан Яворський (1656-1722) та Феофан Прокопович (1681-1736).

Стефан Яворський. Магістр філософії та вільних наук, просвітитель і поет, відстоював рівноправність світської та духовної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем.

Феофан Прокопович. Вперше в умовах російської держави розробив концепцію освіченого абсолютизму, базуючись на теорії природного права й суспільного договору. Ф. Прокопович висловив думку, що форма держави залежить від розмірів її території. Для великомасштабних держав придатною є лише монархічна форма правління.

Пилип Орлик. Визначною пам’яткою української політичної думки козацько-гетманьскої доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким «Конституція прав і свобод Запорозького Війська» (1710). Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ній передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліктів між загальною Радою та гетьманом. У Конституції йшлося фактично про продовження традицій Запорізької Січі – козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу.

Українська політична думка ХIХ – початку ХХ століть

Вагомий вклад у розвиток політичних поглядів зробили представники різних сфер інтелектуальної діяльності: історики М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Грушевський, юристи О. Терлецький, А. Кистяківський, письменники Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка та інші.

Дворянство, в т.ч. і українське почало утворювати таємні гуртки (масонські ложі). Полтавська ложа «Любовь к истине», членами якої були І. Котляревський, українські дворяни, що були вихідцями із старовинних козацько-старшинських родів – С. Кочубей, В. Тарнавський, В. Лукашевич та ін., - на чільне місце ставила питання відродження української державності. В катехізмі товариства говорилося про те, що реалізація національної ідеї може бути досягнута лише шляхом відокремлення України від Росії.

Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХIХ ст. стала політична думка Кирило-Мефодієвського товариства. Члени цієї організації – М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш, Т. Шевченко та ін. – згуртувались довкола ідеї слов’янського об’єднання у формі слов’янської республіканської федерації.

Володимир Антонович (1834-1909)Висловив такі ідеї: вроджена нездатність і нелюбов українського народу до державного життя і перманентність опозиції до будь-якої форми держави; несумісність принципів демократизму з існуванням бюрократичного апарату; ототожнення демократії з народоправством, а українського народу - с трудовим селянством.

Михайло Драгоманов (1841-1895)Політичний світогляд М. Драгоманова побудований на таких засадах: визнання за державою можливості координації соціально-економічного життя; ідея еволюції політичної системи Росії як засобу проведення широких політичних реформ; ідея культурництва, тобто переконання в тому, що визвольна боротьба має вестися лише просвітницькими засобами; ідея європеїзму: зв'язок України з Західною Європою є джерелом прогресу першої; ідея федерації і «громадівського соціалізму» як вирішальних умов перебудови Російської імперії на автономних началах.

Іван Франко (1856-1916)Виступав за рівність усіх націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б утворення державних об’єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, що спиралися б на солідарність інтересів.

Михайло Грушевський (1866-1934)Три категорії посідали головне місце в його суспільно-політичних поглядах - «народ», «держава», «герой в історії». Як і українські народники, М. Грушевський під «народом» розумів «село, українське селянство». На такій історичній основі виростають ідеали українського народу: «народний ідеал справедливості», свободи, рівності та ін.

Микола Міхновський (1873-1924)Перший, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення. Саме М. Міхновському належить максималістське гасло «Україна - для українців!», яке стало невід’ємною ознакою українського інтегрального націоналізму.

Дмитро Донцов (1883-1973)Увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології «інтегрального» (чинного) націоналізму. Підставами українського націоналізму, на його думку, були: вольовий принцип; постійне прагнення до боротьби за незалежність; романтизм і фанатизм у національній боротьби; синтез національного та інтернаціонального; необхідність виховання нової політичної еліти; орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

Станіслав Дністрянський (1870-1936)Відстоював ідею національно-демократичної держави. Базовими для націонал-демократичного напряму були такі засади: інтерес нації та держави - найвищий критерій історичної оцінки в разі домінування суверенності нації на суверенністю держави; обґрунтування права українського народу на самовизначення в межах власної етнічної території; ідеї демократичного політичного режиму і республіканської форми правління як основи політичного ладу української нації; визнання національної ідеї та психології основою буття й сутності нації.

Вячеслав Липинський (1882-1931)Заснував консервативну школу в української політології. Доктрина українського консерватизму зводиться до таких основних положень: політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманом як символом української національної ідеї; особливий політичний режим влади класократія є противагою до республіканської парламентської демократії; суть класократії полягає у пануванні активної меншості (аристократії), що складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей; реалізація доктрини консерватизму де проголошується поширення консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму; в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія - це трудова держава, що спирається на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

Дякую за увагу!