ПРЕЗЕНТАЦІЯ "ЩАСЛИВСЬКІ МАЙСТРИ"

ЩАСЛИВСЬКІ МАЙСТРИВелике село простяглось по яру. Живе, багатіє і квітне. З любов'ю його Щасливе зовуть,Живуть в ньому люди привітні.

СЕЛО ЩАСЛИВЕ

МАЙСТРИ вишивання та в'язання. ВСЕ ЖИТТЯ У ШИТТІІ ШИТТЯ, ЯК ЖИТТЯ. НЕОДВІНЧАНЕ МОЄ ЖИТТЯ,МОВ СУВІЙ ПОЛОТНА.

Українська народна вишивка є одним із найбільш поширених та доступних видів народного художнього мистецтва. Вона удосконалювалася протягом багатьох століть і до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, цікавих сполук та ниток. І такою майстринею – вишивальницею, яка втілює різноманіття орнаментів у свої вишивки є Литвяк Ніна Петрівна. Вона народилася 20 травня 1935 року в селі Щасливе Дніпропетровської області ( нині Кіровоградська). Закінчила 7 класів Щасливської школи та навчалася в культосвітньому учил. Ищі міста Олександрія на клубному відділі. Працювала завклубом в селі Куколівка, а потім в селі Соловївка . Потім доля знову повернула Ніну Петрівну в село Щасливе. А навчила вишивати Ніну Петрівну її кума – Горєлова Ольга іванівна. Поступово кімнати будинку Ніни Петрівни заповнилися вишитими хрестиком картинами, на яких наче живі майоріли квіти, оживали казкові герої. Пізніше Ніна Петрівна навчилася щей набивній техніці вишивання. І на настінних килимах зявилося розмаїття квітів, ЧУДЕРНАЦЬКІ ПТАХИ, ЗВІРІ. Свої вміння та знання Ніна Петрівна передала внучці – Ользі, Яка вже теж твори. ТЬ неабиякі шедеври. ЛИТВЯК НІНА ПЕТРІВНА

В основі мистецтва завжди лежало своє, народне, те, що складалося віками в житті народу, пов'язувалось із його звичаями, відповідало його уподобанням, його поетичному сприйманню. Вишивальниця – майстриня – Васильчук Єва Андріївна щедро виявила свій талант у створенні світу прекрасного на полотні, з допомогою голки і нитки. Єва Андріївна народилася 20 травня 1942 року в селі Орв’яниця, Добровницького району, Ровенської області в багатодітній сім’ї з семи чоловік. Закінчила 7 класів в селі Орв’яниця. Ще в дитинстві сама навчилася вишивати. Доля закинула в село Щасливе, в якому Єва Андріївна не полишала вишивання. Її вправними руками створювались неймовірні пейзажі, вишиті хрестиком. В її будинок заходиш - неначе в казку поринаєш – всюди вишиті речі. А які чудові в'язані гачком покривала ТА Скільки вкладено в них праці!ВАСИЛЬЧУК ЄВА АНДРІЇВНА

Галина Петрівна народилася 31 липня 1945 року в селі Млинок Онуфріївського району Кіровоградської області. 40 років займається вишивкою. Вишивати ж навчилася сама. Своє вміння вишивати передала дочці – Китаєвій Валентині Володимирівні. Галина Петрівна закінчила Новоград – Волинську школу по класу баян. Закінчила Кіровоградський педагогічний університет. Пропрацювала в селі Миколаївка в П’ятихатському районі Дніпропетровської області вчителем музики, української мови та літератури. Потім працювала ще й директором школи в селі Миколаївці. Була обрана на посаду голови Троїцької сільської ради, яку обіймала 5 років. Пізніше була також головою колгоспу “ Україна” П’ятихатського району. За весь час роботи було проведено в селі газ, воду, асфальтовано дороги, побудовано 5 ферм, 33 будинки для молодих сімей, нову ШКОЛУ ТОЩО. Займаючи високі посади Галина петрівна встигала ПРИЛУЧАТИСЯ Й ДО мистецтва виш. ИВАННЯ. Роботи, пройняті наскрізь ласкою, добром, красою виринали з рук майстрині. Наразі Галина Петрівна Вишиває бісером маки, наче живі, вони один за одним виринають з – під її натружених долонь. БІЛАН ГАЛИНА ПЕТРІВНА

Майстри лозоплетіння З РОДУ В РІД КЛАДЕ ЖИТТЯ МОСТИ,БЕЗ КОРІННЯ САДУ НЕ ЦВІСТИ,БЕЗ СТРЕМЛІННЯ ЧОВЕН НЕ ПЛИВЕ,БЕЗ КОРІННЯ СОХНЕ ВСЕ ЖИВЕ.

ГОРЄЛОВ ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ В УСІ ЧАСИ В УСІХ НАРОДІВ ВИРОБИ НАРОДНИХ МАЙСТРІВ КОРИСТУВАЛИСЯ ШИРОКИМ ПОПИТОМ, БО ВОНИ БУЛИ І Є ТВОРІННЯМ ЛЮДСЬКИХ РУК, У ЯКІ МАЙСТЕР ВКЛАДАВ ДОБРОТУ І ЩЕДРІСТЬ СВОЄЇ ДУШІ, ЛЮБОВ ТА НАТХНЕННЯ, ПЕРЕДАВАВ НАЙКРАЩІ ПОБАЖАННЯ ТА ПРАГНЕННЯ. ТАКИМ МАЙСТРОМ ЛОЗОПЛЕТІННЯ Є ГОРЄЛОВ ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ, ЯКИЙ НАРОДИВСЯ 28 ГРУДНЯ 1932 РОКУ В СЕЛІ СІЛЬЦО УГЛІГСЬКОГО РАЙОНУ ЯРОСЛАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ ЗАКІНЧИВ 3 КЛАСИ. В РАНЬОМУ ДИТИНСТВІ ПОЧАВ ПЕРЕЙМАТИ ВМІННЯ ЛОЗОПЛЕТІННЯ ВІД СВОГО БАТЬКА. ВІДСЛУЖИВШИ В АРМІЇ МІСТА МУРМАНСЬКА НА ОСТРОВІ РИБАЧИЙ, ПРОПРАЦЮВАВ НА ШАХТІ. КОЛИ ПЕРЕЇХАВ У СЕЛО ЩАСЛИВЕ, ТО ПРОПРАЦЮВАВ 32 РОКИ НА ЗАЛІЗНИЦІ. ЗГАДАВШИ ЗНАННЯ І ВМІННЯ ЛОЗОПЛЕТІННЯ, ВЗЯВСЯ ТВОРИТИ. І З-ПІД ЙОГО УМІЛИХ РУК ВИПЛИВАЛИ ВИТВОРИ МИСТЕЦТВА-КОРЗИНИ: ВЕЛИКІ І МАЛЕНЬКІ, КРУГЛІ ТА ОВАЛЬНІ. ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ПЕРЕДАЄ СВОЄ ВМІННЯ ВСІМ БАЖАЮЧИМ.

Рогоза Василь Григорович народився 13 січня 1950 року в селі Щасливе. Батьки працювали в колгоспі – мама – Марія Григорівна НА РІЗНИХ РОБОТАХ, а батько Григорій Михайлович – у майстерні. Та на всю округу він славився своїми золотими руками: вмів і піч, і плиту, і грубу зробити, і дах полагодити, і швейн. У машину відремонтувати. Тож не дивно, що син перейняв ці якості. До виходу на пенсію жив у місті Олександрії, працював на Константинівському розрізі. А в 2007 році повернувся на свою малу батьківщину в рідне село. Зимовими вечорами почав цікавитися плетінням із лози та рогозу. Прочитав багато літератури, вивчив технологію. І ось почали з’являтися перші корзини: круглі, овальні з 2 ручками, з однією. Сплів тинок біля хати та магазину. Потім з рогозу виплів чоловічі та жіночі брилі, корзинки, хлібниці. Для школи, в кімнату українського побуту, виплів тиночки. Тож діти, спостерігаючи за цим ремеслом, і самі захотіли навчитися. Василь Григорович із задоволенням вчив дітей цьому нехитрому ремеслу. РОГОЗА ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ

Майстри столярства і пічникарства. СТВОРЮЄ СТОЛЯР ДИВА ДЕННО Й ЩОНОЧІ. СОНЦЬ У МАЙСТЕРНІ Є РІВНО ДВА ЦЕ ЙОГО ОЧІ. ВПІЗНАЮ Я МАЙСТРА ПО РОБОТІ: ВІН СВОЇ НАТХНЕННЯ І ЖАГУВІДДАЄ, МОВ ЧАСТОЧКУ ЖИВУ,КОЖНІЙ НОВІЙ СПРАВІ ВІД ДУШІ. ЩОБИ, СВІТЛО Й МАЙСТРОВЕ ТЕПЛОЧЕРЕЗ ДОТИК В СЕРЦЕ ДОЛЕТІЛО.

Вироби з дерева назавжди ввійшли у наше життя. За різноманіттям застосування деревина не мала собі рівних. З неї виготовляли практично все, необхідне для життя. Кожен столяр намагався зробити власний витвір неповторним, відтворити й посилити природну красу дерева. ОТ таким майстром і є Гнатенко Іван Федорович, Який народився 24 січня 1935 року в селі Борщова Бабанського району Київської області (нині Кіровоградської) в багатодітній родині . В селі Борщова закінчив 4 класи,а потім у селі Копенкувате - 7 класів. Сам навчився мистецтву столярства разом зі старшим братом Семеном, а пізніше оволодів і мистецтвом пічникарства. Все життя пропрацював у СТОЛЯРНІЙ МАЙСТЕРНІ села Щасливе. Радував людей новими вікнами, дверима, столами та стільцями… Свої знання, вміння, надбання передав своєму внукові – Кошелю Віталію Вікторовичу. ГНАТЕНКО ІВАН ФЕДОРОВИЧ

Народився цей чоловік 22 березня 1946 року в Чувашії, в Красноармійського району, в селі Вушанка – ші. Закінчив 7 класів. З 1964 року працював в БУД– конторі МВД. Потім пішов до армії, відслуживши, в1968році поїхав до України в село Щасливе, олександрійського району, Кіровоградської області, де все життя пропрацював У СТОЛЯРНІЙ МАЙСТЕРНІ. Столярна справа наскільки захопила Іллю Іссаковича, що він почав творити з дерева неймовірні речі. Його бажання працювати НІКОЛИ не полиш. АЛО, ВІН ЗАВЖДИ ПРАЦЮВАВ З НЕЙМОВІРНИМ НАДХНЕННЯМ. ТАКОЖ ВІН БУВ НЕЙМОВІРНИМ МАЙСТРОМ – ПІЧНИКОМ. НІКОЛАЄВ ІЛЛЯ ІССАКОВИЧ

МАЙСТРИ - КУХАРІ ХАЙ РЯСНІЮТЬ КВІТИ МАЛИНОВО,ПАХНЕ СВІЖОСПЕЧЕНИЙ ПИРІГ,ЩОБ І ДАР ЗЕЛЕНИЙ І ЩИРЕ СЛОВО ГІСТЬ ВІДЧУВ, СТУПИВШИ НА ПОРІГ.

Куховартво – мабуть одне з найдревніших мистецтв людей. Шедеври кулінарного мистецтва створювали люди протягом століть. Кожна місцина мала і має кухаря, який готує або готував на різні свята. Таким кухарем в селі Щасливе є Капелюха Марія Купріянівна, яка народилася 8 березня 1921 року в багатодітній сім’ї з 6 чоло. Вік. МАЛА ОСВІТУ 4 класІВ і опанувавши мистецтво куховарства ВПРОДОВЖ 60-ТИ років готувала різноманітні страви на свята. Своє вміння куховарити передала Марія Купріянівна молодому поколінню. КАПЕЛЮХА МАРІЯ КУПРІЯНІВНА

МАЙСТРИ КОВАЛІ Коваль кує залізо ще гарячим.  Тоді, коли воно пашить вогнем.  Чи зможемо назвати ми ледачим  Того, хто є металу королем? 

МАЙСТРАМИ КОВАЛЬСЬКОЇ СПРАВИ ЩЕ З 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ В СЕЛІ ВЕСЕЛИЙ РОЗДІЛ (НИНІ ЩАСЛИВЕ) ЗАРЕКОМЕНДУВАЛИ СЕБЕ ПОГОРІЛИЙ ІЛЛЯ АНТОНОВИЧ, ОЛІЙНИК ОЛЕКСАНДР СТЕПАНОВИЧ, КОЧЕРГА ПАВЛО ДАНИЛОВИЧ. СВОЄРІДНИМ СИМВОЛОМ СЕЛА ЩАСЛИВЕ БУВ КУЗНЕЦЬ АНДРІЄНКО ХОМА КИРИЛОВИЧ. НА ТОЙ ЧАС ЗАВЖДИ БУЛО ЧИМ ЗАЙНЯТИСЯ СІЛЬСЬКИМ КУЗНЕЦЯМ. БІЛЯ КУЗНІ ЗАВЖДИ СТОЯЛА ЧЕРГА. ТУТ МОЖНА БУЛО ДОСХОЧУ НАГОМОНІТИСЬ. ДЛЯ ДОМУ КУВАЛИ РОГАЧІ, КОЧЕРГИ, ЧАПЛІЇ, ІНШІ ПРИСТОСУВАННЯ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ ЇЖІ ВИКЛЮЧНО В ПЕЧАХ ТА НА КАБИЦЯХ. В КУЗНЯХ ПРАВИЛИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ РЕМАНЕНТ. (ЗІ СПОГАДІВ ОДНОСЕЛЬЦІВ)ОЛІЙНИК ОЛЕКСАНДР СТЕПАНОВИЧ

МАЙСТРИ – КОПАЧІ КРИНИЦЬ Мало  в  світі  копачів  криниць, Більше  спраглих,  що  бредуть  крізь  хащі. Вічні  книги  в  затишку  полиць, ви,  як  люди, Тільки  значно  кращі. ДІЮЧА КРИНИЦЯ НА ВУЛИЦІ ОВНЯНКА

ЗАНУРЮЮЧИСЬ В ІСТОРІЮ СВОГО НАРОДУ І НАШОГО СЕЛА ЗОКРЕМА, ПЕРЕКОНУЄШСЯ, ЩО УКРАЇНЦІ ЗАВЖДИ МАЛИ САМОБУТНЮ КУЛЬТУРУ І В ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ ПОКЛАДАЛИСЬ НА ВЛАСНІ СИЛИ І ВМІННЯ. ОСЬ ЧОМУ СЕЛО ВИСУВАЛО ВСЕ НОВИХ І НОВИХ УМІЛЬЦІВ, МАЙСТРІВ В ДОБРИХ СПРАВАХ. ЗГАДУЮЧИ ПРО НИХ, НЕ МОЖНА ОМИНУТИ ЗАГАДКОВИЙ ПРОМИСЕЛ – КОПАЧІВ КОЛОДЯЗІВ, ПОГРЕБІВ, ЯМ ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНА ТА ІНШИХ ЗЕМЛЯНИХ СПОРУД. ТАКИХ ЛЮДЕЙ БУЛО НЕБАГАТО, А ЇХНЯ ПРАЦЯ БУЛА ТЯЖКОЮ ТА ВИСНАЖЛИВОЮ, АЛЕ ПОЧЕСНОЮ. НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЇХ ПАМ’ЯТАТИ. ДІЮЧА КРИНИЦЯ НА ВУЛИЦІ ЦЕНТРАЛЬНА

МАЖАРА ФАНАСІЙ ІВАНОВИЧ В СЕЛІ ВЕСЕЛИЙ РОЗДІЛ (НИНІ ЩАСЛИВЕ) ТАКОЇ ПАМ’ЯТІ ЗАСЛУЖИВ МАЖАРА ФАНАСІЙ ІВАНОВИЧ. ВІН, ОЗБРОЇВШИСЬ НЕХИТРИМ НАБОРОМ ЗЕМЛЕРИЙНИХ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ ВИКОПАВ НЕЗЛІЧЕННУ КІЛЬКІСТЬ КОЛОДЯЗІВ І ПОГРЕБІВ В СЕЛАХ ЩАСЛИВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ТА В НАВКОЛИШНІХ СЕЛАХ. ЯКОСЬ, ЖАРТОМА, ФАНАСІЯ ІВАНОВИЧА ЗАПИТАЛИ, МОВЛЯВ, ЧОМУ ВІН ТАКИЙ ХУДОРЛЯВИЙ? НА ЩО МАЙСТЕР ЦІЛКОМ СЕРЙОЗНО ВІДПОВІВ, ЩО ХОТІВ БИ БАЧИТИ НА СВОЄМУ МІСЦІ ТОГО, ХТО ЗА СВІЙ ВІК ВИКОПАВ БИ СТІЛЬКИ – ТО КІЛОМЕТРІВ КОЛОДЯЗІВ, А ЩЕ Й ПОГРЕБІВ І НАЗВАВ ВРОЖАЙНУ ЦИФРУ, З НИМ ВАЖКО БУЛО НЕ ПОГОДИТИСЬ. І СКРІЗЬ ЦЯ РОБОТА НЕ МИНАЛА РУК СЛАВНОГО КОПАЧА. НАПРИКЛАД, ОДИН З КОЛОДЯЗІВ, ВИКОПАНИХ ФАНАСІЄМ ІВАНОВИЧЕМ, МАВ ГЛИБИНУ ПОНАД 28 МЕТРІВ І В ДІАМЕТРІ 1,4 МЕТРА. ТРЕБА БУЛО ВИДАТИ НАГОРА БЛИЗЬКО 45 КУБОМЕТРІВ ПОРОДИ. ТАКУ ПРАЦЮ СПРОМОЖНА БУЛА ОСИЛИТИ ЛЮДИНА ТРУДОЛЮБИВА, МУЖНЯ І БОГАТИРСЬКА. САМЕ ТАКИМ І БУВ МАЖАРА ФАНАСІЙ ІВАНОВИЧ.(ЗІ СПОГАДІВ ОДНОСЕЛЬЦІВ)

МАЙСТРИ - БДЖОЛЯРІКоли земля у білі шати вбирає навесні сади –бджолиний рій спішить збирати духмяні і густі меди. У кожній краплі промінь сонця, тому мед за́вжди золотий. Солодкі сота, як віконця – життям плід праці налитий.

ВАСИЛЯКА ЛЮБОВ ІВАНІВНАКОЛГОСПНА ПАСІКА СЕЛА ЩАСЛИВЕЗА РОБОТОЮ НА ПАСІЦІ

БДЖІЛЬНИЦТВО – ЦЕ МИСТЕЦТВО ТА ВИПРОБОВУВАННЯ ДЛЯ ТИХ, ХТО СПРАВДІ ХОЧЕ І ВМІЄ ОБЕРІГАТИ, РОЗВИВАТИ, ПІКЛУВАТИСЬ, ПРИДІЛЯТИ УВАГУ КОЖНОМУ НАЙДРІБНІШОМУ ФАКТОРУ В ПРОЦЕСІ ВИДОБУТКУ «СОЛОДКОГО ЗОЛОТА» - МЕДУ. «ЩОБИ БДЖІЛ ВОДИТИ, ТРЕБА СЕРЦЕМ ЇХ ЛЮБИТИ» - ОСЬ ЩО КАЖЕ НАРОДНА МУДРІСТЬ ПРО ЦЮ НЕЛЕГКУ СПРАВУ.   БЕЗ ЗАЙВОЇ СКРОМНОСТІ МОЖНА СКАЗАТИ ПРО МАЙСТРА – БДЖОЛЯРА – ВАСИЛЯКУ ЛЮБОВ ІВАНІВНУ, ЯКА ПРИСВЯТИЛА СВОЇЙ СПРАВІ 45 РОКІВ. ЛЮБОВ ІВАНІВНА НАРОДИЛАСЯ В СЕЛІ ЩАСЛИВЕ 25 ВЕРЕСНЯ 1942 РОКУ. РОДИНА БУЛА ДУЖЕ БІДНОЮ І ЛЮВОВ ІВАНІВНА, ЗАКІНЧИВШИ ЩАСЛИВСЬКУ СЕМИРІЧКУ, ПІШЛА ПРАЦЮВАТИ В КОЛГОСП. КОЛИ ВИЙШЛА ЗАМІЖ, ПОЧАЛА ГОСПОДАРЮВАТИ БІЛЯ ВУЛИКІВ. СПРАВУ БДЖОЛЯРСТВА КРОК ЗА КРОКОМ НЕВІСТЦІ ПЕРЕДАВАВ СВЕКОР - ВАСИЛЯКА ОВСІЙ СТЕПАНОВИЧ. В НЬОГО ЛЮБОВ ІВАНІВНА БРАЛА ПЕРШІ УРОКИ ДЕЛІКАТНОЇ СПРАВИ – БДЖОЛЯРСТВА. А КОЛИ СТАЛА ГОСПОДАРКОЮ КОЛГОСПНОЇ ПАСІКИ, ТОДІ Й СВЕКОР ДОПОМАГАВ НЕВІСТЦІ, ЧАСТЕНЬКО БУВАЛО ПІДКАЖЕ ЯК І ЩО КРАЩЕ ЗРОБИТИ, І САМ ПЕРЕВІРИТЬ, ЧИ ПОРЯДОК У ВУЛИКАХ. А ДОГЛЯДАТИ ПОТРІБНО БУЛО АЖ 77 БДЖОЛИНИХ СІМЕЙ. СЛОВОМ, НА НАСТАВНИКА ЛЮБОВІ ІВАНІВНІ ПОТАЛАНИЛО. У 80 – ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ МАЙЖЕ КОЖЕН РІК В РАЙОННІЙ ГАЗЕТІ «ЛЕННІНСЬКИЙ ПРАПОР» (НИНІ «СІЛЬСЬКИЙ ВІСНИК») ДРУКУВАЛИСЯ СТАТТІ ТА НАРИСИ ПРО ВАСИЛЯКУ ЛЮБОВ ІВАНІВНУ, А САМЕ «СОЛОДКИЙ ВЗЯТОК», «ГОСПОДАРКА ПАСІКИ», «ПРИБУТКИ ВІД ПІДСОБНИХ ПРОМИСЛІВ», «ТРАДИЦІЙНА ВИСТАВКА», «НАКУВАЛА ЗОЗУЛЯ». ЗА СВОЮ СУМЛІННУ ПРАЦЮ ЛЮБОВ ІВАНІВНА БУЛА НАГОРОДЖЕНА ГРАМОТОЮ, ПОДЯКОЮ ТА ОРДЕНОМ «ВЕТЕРАН ПРАЦІ»(1997 Р.). НАПРЕВЕЛИКИЙ ЖАЛЬ СВОЄ ВМІННЯ БДЖОЛЯРА НІКОМУ НЕ ПЕРЕДАЛА, ТАК ЯК ПАСІКА ПРИПИНИЛА СВОЄ ІСНУВАННЯ.

ЗУСТРІЧ – ІНТЕРВ’Ю УЧНІВ З БДЖОЛЯРЕМ ЛЮВ’Ю ІВАНІВНОЮ

МАЙСТРИ - МІРОШНИКИМЛИН - ЖИТТЯУ МЛИНІ ЖОРНА БЕЗ ЗЕРНАПЕРЕМЕЛЮЮТЬ МОЄ БУТТЯСИПЛЕТЬСЯ ЖИТТЯ, НЕМОВ МУКАЧАС МОВ ПОРОХ ПРОТІКА КРІЗЬ РУКИ.

МІРОШНИК - РЕМІСНИЧА ПРОФЕСІЯ, ПОВ’ЯЗАНА З РОБОТОЮ НА МЕЛЬНИЦІ. ПЕРЕЧИТУЮЧИ КНИГУ “ІСТОРІЯ СЕЛА ЩАСЛИВОГО” НАШОГО КРАЄЗНАВЦЯ ІВАНА КОЧЕРЖЕНКА, ДІЗНАЄМОСЬ, ЩО НА СІЧЕНЬ 1918 РОКУ В СЕЛІ ВЕСЕЛИЙ РОЗДІЛ (НИНІ ЩАСЛИВЕ) НАЛІЧУВАЛОСЬ 5 МЛИНІВ. У ТОЙ ДАЛЕКИЙ ЧАС ЖИТЕЛІ СЕЛА: МИКИТА ПОГОРІЛИЙ, ЯКІВ КОЛІСНИК, ІВАН ТИЩЕНКО ОКРЕМО ПОБУДУВАЛИ ДОБРОТНІ ВІТРЯНІ МЛИНИ З ДВОРАЗОВОЮ ОЧИСТКОЮ НА ПЕРЕРОБКУ ЗЕРНА НА БОРОШНО ТА НА КОРМ. А ГОСПОДАРІ СЕРГІЙ КОЧЕРГА ТА АНДРІЙ МАЖАРА МАЛИ ОДИН ВІТРЯНИЙ МЛИН НА ДВОХ. ІНШІ ЖИТЕЛІ СЕЛА ОЛЕКСАНР ПОГОРІЛИЙ, ІЛЬКО ПОГОРІЛИЙ ТА ВАСИЛЬ КОЛІСНИК ОБ’ЄДНАЛИСЯ ІЗ ГОСПОДАРЕМ НИКОНОМ КОЧЕРГОЮ, І В ТАК ЗВАНІЙ “ХОЛОДНІЙ БАЛЦІ” СЕЛА ПОБУДУВАЛИ ДОБРОТНЕ ПРИМІЩЕННЯ, І В НЬОМУ ПОСТАВИЛИ ПАРОВИЙ МЛИН, В ЯКОМУ БУЛО ДВА КАМЕНІ ДЛЯ ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА НА БОРОШНО. У ПОДАЛЬШІ РОКИ У ЦИХ МЛИНАХ ПРАЦЮВАЛИ МІРОШНИКАМИ ПРОКІП КОЧЕРГА, РОМАН І МИКОЛА ТАРАНЕНКИ, ГНАТ ТА ГРИГОРІЙ ПОГОРІЛІ. ДВА ВІТРОВІ МЛИНИ, ЩО ЗНАХОДИЛИСЬ НА ЗЕМЕЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ ЗІ СХІДНОЇ СТОРОНИ ВІД ГОСПОДАРЧИХ БУДІВЕЛЬ ВАСИЛЯ МАЖАРИ, ЩЕ ВИГОТОВЛЯЛИ БОРОШНО ДЕСЬ ДО 1960 РОКУ.

ІЗ РОЗПОВІДІ ЖИТЕЛЬКИ СЕЛА ОВНЯНКИ (НИНІ ЩАСЛИВЕ), Г. ПОГРІБНОЇ, ДІЗНАЄМОСЬ,ЩО НА ХУТОРІ МАЛА ОВНЯНКА (ЕКОНОМІЯ ПОМІЩИКА ПЕТРА АГЕЄВА) ТАКОЖ ДАВНО СТОЯВ ДЕРЕВ’ЯНИЙ ВІТРОВИЙ МЛИН, ГОСПОДАРЕМ ЯКОГО БУВ ТИТКО МИЩЕНКО. МАВ СВІЙ ВІТРЯК І МИХАЙЛО ВАКУЛЕНКО. У СЕЛІ ТАКОЖ БУВ ДОБРОТНИЙ, ДЕРЕВ’ЯНИЙ, ЧОТИРИКРИЛИЙ ВІТРЯК – МЛИН. МІРОШНИКОМ ТАМ БУВ СТЕПАН ПАШКОВСЬКИЙ. А З 1933 ПО 1941 РІК НА МЛИНУ ПРАЦЮВАВ МІРОШНИКОМ ЄПІФАН ВАСИЛЯКА, А ПОТІМ ІВАН ПАШКОВСЬКИЙ, МИХАЙЛО КУРЧЕНКО. ТАКОЖ З ДАВНИХ ДАВЕН ВИЩЕ ОВНЯНСЬКОЇ ШКОЛИ І СІЛЬСЬКОГО КЛАДОВИЩА БІВ ВІТРОВИЙ МЛИН, ЯКИЙ НАЛЕЖАВ ГОСПОДАРЯМ ВОЛОДИМИРУ ВАСИЛЯЦІ ТА КАРПУ ЄМЧЕНКУ. НА ЛІВІЙ СТОРОНІ ТАК ЗВАНОЇ ЛИСОЇ ГОРИ БУВ КОЛИШНІЙ ФРУКТОВИЙ САД 10 ГА, ПОРЯД З НИМ КЛУНЯ. ТАМ РОЗТАШОВУВАВСЯ МЛИН, В ЯКОМУ ШЕРЕТУВАЛИ ЗЕРНО НА КРУПУ. МЛИН ПРАЦЮВАВ НА КІННОПРИВІДНІЙ ПЕРЕДАЧІ. А МІРОШНИКОМ У НЬОМУ ПРАЦЮВАВ ВАКУУМ ДАВИДОВСЬКИЙ. У КВІТНІ 1946 РОКУ ЧЕРЕЗ СЕЛО ЩАСЛИВЕ ПРОЙШЛА СИЛЬНА БУРЯ, ЯКА ЗВАЛИЛА ДЕКІЛЬКА ВІТРОВИХ МЛИНІВ І РОЗТРОЩИЛА ЇХ. У 1950 РОЦІ У ОВНЯНЦІ ЗІБРАЛИ СТАРИЙ ВІТРЯК І ПОСТАВИЛИ В ЦЕНТРІ СЕЛА, ТІЛЬКИ МЛИН УЖЕ ПРАЦЮВАВ НА НАФТОГАЗОВОМУ МОТОРІ. МІРОШНИКОМ ТАМ БУВ ОВРАМ ПАШКОВСЬКИЙ. МАЙСТЕР БРИГАДИ ІВАН ПРОНЬ САМ ЦЕЙ МЛИН ВІДРЕМОНТУВАВ І ПРАЦЮВАВ У НЬОМУ ДО 1978 РОКУ. КОРПУС МЛИНА СТОЯВ ЩЕ ДО 1992 РОКУ, А ПОТІМ ЙОГО РОЗІБРАЛИ, А ЖОРНОВІ КАМЕНІ ДЕСЬ ЗАГУБИЛИСЯ.(МАТЕРІАЛ ПРО ВІТРЯКИ ЗІБРАВ ТА ВПОРЯДКУВАВ КРАЄЗНАВЕЦЬ ПЕШКО І. В.)

ВЧИТЕЛІ-МАЙСТРИ І ЇХ МОЛОДЕ МИСТЕЦТВОЗайцева Наталя Миколаївна НАРОДИЛАСЯ 12 ЖОВТННЯ 1970 РОКУ В СЕЛІ БОРЩОВА НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ПРАЦЮЄ ВЧИТЕЛЕМ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ТА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА. Проявляє оригінальні підходи до створення сучасних мистецьких форм: відроджує ляльку-мотанку, створює картини та композиції в техніці “Квілінг” та “Нитяна графіка”. Діти з задоволенням освоїли дані техніки та працюють в цьому напрямку. Свій досвід передає доньці Владі.

НА ВІДКРИТОМУ УРОЦІ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

Остапюк Лариса Миколаївна НАРОДИЛАСЯ 6 ЧЕРВНЯ 1976 РОКУ В СЕЛІ ЩАСЛИВЕ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ. Працює вчителем біології та очолює еколого-краєзнавчий гурток. Зовсім нещодавно оволоділа новою формою художньої творчості “Папероплетіння”. Разом з вихованцями дає друге життя речам, обплітаючи їх, як лозою, папером.

МОЛОДИЙ МАЙСТЕР - СТОЛЯР КОШЕЛЬ ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ НАРОДИВСЯ 21 ЛЮТОГО 1981 РОКУ В СЕЛІ ЩАСЛИВЕ. У 1996 РОЦІ ЗАКІНЧИВ 9 КЛАСІВ ЩАСЛИВСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІ СТУПЕНІВ. ЗДОБУВ ОСВІТУ В ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОМУ АГРАРНОМУ ТЕХНІКУМІ. ЗГОДОМ ПОЧАВ ЗАЙМАТИСЯ УЛЮБЛЕНОЮ СПРАВОЮ - СТОЛЯРСТВОМ, ЯКУ ВІН ПЕРЕЙНЯВ ВІД СВОГО ДІДА - ГНАТЕНКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА. УМІННЮ ТА НАВИЧОК ВІТАЛІЯ ВІКТОРОВИЧА НЕМАЄ МЕЖ, ЯКІ ТІЛЬКИ ВИРОБИ ВІН НЕ ВИГОТОВЛЯЄ! ЦЕ І ВУЛИКИ, І ДВЕРІ, І ВІКНА, БУДКИ ДЛЯ СОБАК ТА ІНШІ. А ОСОБЛИВО ВСІХ ВРАЗИЛО, КОЛИ ВІН ВИГОТОВИВ ОРИГІНАЛЬНІ МАКЕТИ КРИНИЦЬ ДЛЯ ШКІЛЬНОГО ЗАХОДУ “БАТЬКІВСЬКА КРИНИЦЯ”. КОШЕЛЬ ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ

ОРИГІНАЛЬНІ МАКЕТИ КРИНИЦЬ, ВИГОТОВЛЕНІ КОШЕЛЕМ ВІТАЛІЄМ ВІКТОРОВИЧЕМ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ В ШКІЛЬНОМУ ЕТНОГРАФІЧНОМУ МУЗЕЇ

НАД ЦИМ ПРЄКТОМ ПРАЦЮВАЛА ВЧИТЕЛЬ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ- ФЕДОСЕНКО( ЗАЙЦЕВА) НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА ПРИ ПІДТРИМЦІ УЧНІВ ТА ВЧИТЕЛІВ ШКОЛИ