Презентація "Середовища життя . Наземно - повітряне середовище "

Наземно-повітряне середовище. Середовища життя

інші живі організми ґрунт водненаземно-повітряне. Середовища існування. Середовище існування - це сукупність умов, у яких мешкають особини, популяції й угрупування організмів різних видів.

Фактори середовища життя Усі компоненти середовища існування, які впливають на живі організми та їхні угруповання, називають екологічними факторами або чинниками. Залежно від природи й особливостей дії на організми їх поділяють на:абіотичні – фактори неживої природи;біотичні – фактори живої природи;антропогенні – фактори діяльності людини. Ступінь мінливості кожного з екологічних факторів залежить від особливостей середовища існування організмів. Наприклад, температура на поверхні ґрунту може значно змінюватись залежно від пори року і, навіть, часу доби, тоді як на глибині понад 3 м такі зміни практично відсутні.

Абіотичні фактори - це компоненти і властивості неживої природи:1. Кліматичні:температура;вологість;освітленість;тиск. 2. Грунтові (едафічні):механічний склад, вологість, щільність грунту;повітряпроникливість грунту.3. Хімічні:- газовий склад повітря;- сольовий склад води. Всі ці фактори прямо чи опосередковано впливають на окремі організми або їхні угруповання.

Біотичні фактори - це різні форми взаємодій між особинами в популяціях і між популяціями в угрупованнях. Їх поділяють на: Фітогенні – рослинні організми. Зоогенні – тваринні організми. Мікрогенні – бактерії, віруси, найпростіші. Ці фактори можуть бути антагоністичними (конкуренція, паразитизм), взаємовигідними (мутуалізм) чи нейтральними. Будь-який організм постійно взаємодіє з особинами свого (внутрішньовидові зв'язки) чи інших (міжвидові зв'язки) видів.

Серед усіх середовищ існування наземноповітряне середовище найрізномані -тніше за своїми умовами, тому зупинимось детальніше на ньому .

Провідна роль серед абіотичних факторів тут належить освітленості, температурі, вологості та газовому складу атмосфери. Світло надходить до нашої планети від Сонця. У спектрі сонячного випромінювання виділяють три ділянки, які відрізняються за своєю біологічною дією на живі організми: ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні промені. Без нього існування організмів на суходолі взагалі було б неможливим.

Відповідно до потреб освітленості рослини поділяють на:-         світлолюбивні (мешканці відкритих, добре освітлених місцезростань, мають високе стебло, розсічені листкові пластинки – береза, сосна…);-         тіньовитривалі (можуть зростати як на відкритих місцевостях, так і витримувати певний ступінь затінку – дуб, липа, бузок…);-         тіньолюбні (ростуть в затінку, листки темного кольору – плаун, квасениця, смерека…)

Температура довкілля відіграє виняткову роль у житті організмів, оскільки впливає на температуру їхнього тіла. У свою чергу, температура тіла впливає на швидкість біохімічних реакцій обміну речовин: низькі температури їх гальмують, але занадто високі можуть змінити структуру (спричинити денатурацію) білків, зокрема ферментів. Для більшості організмів оптимальні значення температури лежать у досить вузьких межах - від +10° С до +30° С. Зберігати активність за певного діапазону температур дає змогу терморегуляція. 

Терморегуляція - здатність підтримувати постійне співвідношення між утворенням тепла в організмі (теплопродукцією) або його поглинанням із довкілля і втратами теплової енергії (тепловіддачею).

Пристосування плодів до поширення у повітрі

Вологість у житті організмів. Вода відіграє важливу роль в забезпеченні біохімічних процесів, утворенні й підтриманні структури молекул певних сполук. Унаслідок пристосування до існування в наземно-повітряному середовищі в живих істот виникли адаптації до економного споживання і витрачання води, що, у свою чергу, підтримує її вміст в організмі на відносно сталому рівні.

Вода до організмів надходить такими шляхами:- вода, яку п’ють та споживають разом з їжею;- вода, яка утворюється в результаті метаболізму;отримання води через покриви із вологого субстрату. Вода виходить:- через шкіру;- через дихальні шляхи;- із неперетравленими рештками;із сечею. Витривалість до зневоднення неоднакова для різних видів. Вона завжди вища у тварин, що піддаються тепловим перевантаженням

Повітря для організмів Кисень необхідний організмам для забезпечення енергією, яка вивільняється у результаті реакцій окислення (аеробне дихання). В умовах відсутності кисню можуть виживати лише ті організми, які здатні розщеплювати органічні речовини без наявності кисню (анаеробне дихання). Підвищення рівня вуглекислого газу в атмосфері гальмує дихання, але підвищує процес фотосинтезу, а також підвищує температуру атмосфери (тепличний ефект). Азот для більшості організмів є інертним газом. Проте певні види здатні фіксувати атмосферний азот і переводити його у сполуки, які можуть засвоюватись зеленими рослинами.

Всі мешканці повітряного середовища тісно пов’язані з поверхнею землі, яка служить їм для прикріплення і опори, тому що життя у завислому стані в повітрі неможливе. Мала піднімальна сила повітря визначає максимальну масу і розміри наземних організмів. На поверхні найкрупніші тварини менші,ніж гіганти водного середовища. Ссавець розміром із сучасного кита не міг би існувати на суші, оскільки його розчавила б власна маса. 

Мешканці наземно-повітряного середовища

Мала густина повітря зумовлює низьку опірність щодо переміщення. Тому численні наземні тварини використали в ході еволюції екологічні переваги цієї властивості повітряного середовища, набувши здатності літати. До активного польоту здатні 75% видів усіх наземних тварин

Пристосування тварин до руху в повітрі

Підсумки. Умови наземно-повітряного середовища досить різноманітні. Провідну роль серед чинників неживої природи тут відіграє освітленість, температура, вологість, газовий склад повітря. Характерною ознакою наземно-повітряного середовища є значні зміни температури упродовж доби і протягом року. Завдяки сприятливим умовам у наземно-повітряному середовищі світ його мешканців різноманітний. Тваринам наземно-повітряного середовища властиві різні способи переміщення. Тварини в наземно-повітряному середовищі для орієнтації у просторі використовують органи зору, слуху, нюху.