Роберт Бернс. Моє серце в верховині і душа моя,Моя дума в верховині соколом буя,Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,Моє серце в верховині, де б не був я сам. Будь здорова, верховино, любий рідний край,Честі й слави батьківщино, вольності розмай!Хоч іду я на чужину, повернуся знов,Моє серце в верховині і моя любов. Прощавайте, сині гори, білії сніги,Прощавайте, темні звори й світлії луги!Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!Моє серце в верховині і душа моя,Моя дума в верховині соколом буя,Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Народився Ернест Сетон-Томпсон 14 серпня 1860 року в англійському містечку Саут-Шилдс. Його батько мав кілька суден, які перевозили товари за океан. Коли Ернестові виповнилося шість років, сім’я зубожіла і переїхала до м. Торонто (Канада). Багато років Сетон-Томпсон прожив у Північній Америці. Казкова природа полонила його уяву, і він вивчав її впродовж усього життя. Поки інші діти гралися в іграшки, Ернест тікав до лісу. Він міг годинами сидіти нерухомо під кущем, спостерігаючи, як білка ховає горіх або як будує свою хатку бобер. Ернест не просто гуляв — він був справжнім детективом. Він навчився «читати» ліс за слідами на землі. Для нього відбиток лапи на піску був цікавішим за будь-яку казку. Він знав, хто пройшов, чи був цей звір голодний і чи не загрожує йому небезпека.
Ернест вів щоденник своїх спостережень. Ще одним захопленням було малювання. У Торонто він отримав перші уроки живопису й після закінчення коледжу став відомим як художник-анімаліст.художник-анімаліст-це митець (живописець, графік або скульптор), який спеціалізується на зображенні тварин, птахів, комах у мистецтвіХарді Хейвуд « Вдале полювання»Марія Примаченко “Звір гуляє”Штучний інтелект « Білий скакун»Карл Ютц «Ранок»
Творчий доробок Е. Сетона-Томпсона становить понад сорок творів, серед яких: «Життя лугового тетерева» Мої дикі друзі» «Життя тих, на кого полюють» , «Життя диких тварин» та ін. Він залишив також багато малюнків і наукових спостережень за тваринами. Останні роки життя письменник провів у м. Санта-Фе (США), побудувавши на лоні природи будинок, який називав «Фортецею». Там він продовжував писати книжки про тварин. Створив і перший американський «Підручник для бойскаутів», який й нині використовують бойскаутські організації всього світу.
Бультер'єр Як він виглядає?Голова: Це їхня головна фішка. Вона видовжена, схожа на яйце, без «перенісся». Очі: Маленькі, темні й трикутні — таких очей немає в жодної іншої породи!Тіло: Справжня гора м'язів. Вони дуже сильні та міцні, хоча за розміром не дуже великі. Бультер'єр не буде просто лежати на дивані. Йому треба бігати, стрибати й гратися годинами. Вони обожнюють своїх господарів і дуже сумують, якщо залишаються на самоті. Ці собаки мають власну думку і впертість.
Історія бультер'єра. Був Хеллоуїн, і вже сутеніло, коли я вперше побачив його. Рано-вранці я отримав телеграму від Джека, мого приятеля з коледжу: "На добру згадку про мене. Посилаю тобі чудове цуценя. Будь із ним увічливим, так безпечніше". Це було дуже схоже на Джека — надіслати якусь пекельну машину або лютого скунса й назвати його цуценям, тому я очікував пакунок із цікавістю. Коли він прибув, я побачив примітку "Небезпечно", а зсередини чулося гарчання від найменшого поруху. Зазирнувши за сітку, я побачив, що там було не тигреня, а лише маленький білий бультер’єр. Знайомство з твором
Він кусав мене, усіх і все, якщо йому здавалося, що щось наближалося до нього надто швидко або надто близько, скавучав неприємно і часто. У собак є два види гарчання: одне гуркітливе й грудне, це ввічливе попередження або люб’язна відповідь; інше — гортанне й набагато вище за тональністю, це останнє слово перед нападом. Гарчання цього тер’єра належало до останнього виду. Я був любителем собак і вважав, що знаю все про них, тому, відпустивши кур’єра, я дістав свій великий складений ніж, який також заміняв зубочистку, молоток, сокиру, набір інструментів, кочергу і був фірмовим виробом нашої компанії, і зняв сітку. О, так, я знав усе про собак! Він був маленьким, лютим, і грізно гарчав при кожному постукуванню мого інструмента, а коли я перекинув ящик, він просто кинувся на мої ноги. Якби його лапа не заплуталася в сітці й не втримала його, я міг би постраждати, бо він явно намірився зробити те, що вже давно хотів; але я став на стіл, де він не зміг би мене дістати, і спробував знайти спільну мову з ним. Я завжди вірив у те, що з тваринами можна поговорити.
Спочатку він зайняв своє місце під столом і постійно слідкував, чи не спробує якась нога спуститися вниз. Я був упевнений, що можу контролювати його очима, але я не міг навіть зазирнути в його очі, а тому залишився в’язнем. Я надзвичайно спокійна людина, я лестив сам собі, бо я ж представник фірми, яка займається виготовленням залізних виробів. Я сидів на столі, а мій маленький тиран унизу не зводив очей з моїх ніг….
