З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і одвертим обличчям, та ні одним рухом не виказує малодушності або страху, і так багато хто шкодував, що він свою чесноту і мужність замість на користь батьківщині (малась на увазі, звичайно, Річ Посполита) обернув їй на згубу».
Северин Наливайко повинен був іменуватися як князь Северин Дмитрович Сангушко, народжений 1554 року, в якому поєдналася кров князівських династій Рюриковичів, Гедеміновичів та королівська кров Ягелонів і, можливо, короля Данила Галицького. Тому він і становив для деяких кіл у Речі Посполитій значно більшу небезпеку, ніж звичайний козацький бунтівник. Недарма ж звідкілясь узявся і набув поширення неофіційний титул Северина в середовищі повстанців — «Цар Наливай», і зовсім відсутні подібні титули інших козацьких ватажків, на кшталт «Цар Лобода» або «Цар Шаула».
Останнім днем життя Северина Наливайка стало 11 (21) квітня 1597 року, перша п’ятниця по Великодню. Про страту Наливайка історичні джерела розповідають по-різному. Йоахим Бельський у своїй хроніці свідчить, що в центрі Варшави на очах у представників королівської родини (як бачимо, король до останнього прослідковував долю Наливайка, бо, із зазначених вище причин, дуже його остерігався) та великого натовпу людей йому відрубали голову, а потім тіло четвертували, тобто розрубали на шматки, «й рознесли члени на показ і поругання». За деякими свідченнями, перед самою стратою, на очах короля на голову Наливайкові одягли розпечену корону зі словами: «Хотів царювати — царюй».
Про Наливайка складали багато народних дум. Як народного героя його не раз згадував Т. Г. Шевченко у своїх творах. Російський поет-декабрист К. Ф. Рилєєв написав поему «Наливайко». Український письменник Іван Ле написав історичний роман «Наливайко». Українська поетеса Л. Костенко написала істор. роман у віршах «Маруся Чурай», там є такі рядки про Наливайка: Був молодий і гарний був на вроду, І жив і вмер, як личить козаку. За те, що він боровся за свободу, Його спалили в мідному бику