Презентація "Східні слов'яни"

Східні слов’яни у  VI—IX  ст.

Слов’яни під час Великого переселення народів. Велике розселення слов’ян  — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і  Віслою, на сусідні землі в  V—VII  ст. На завершальному етапі Великого переселення народів у V—VII ст. головну роль у переселенських потоках почали відігравати слов’янські племена антів і склавинів. Під час Великого розселення слов’ян одна їх частина залишилася на Балканському півострові, а друга рушила вгору за течією Дунаю і зайняла землі поряд з Ельбою (Лабою). Там вона зустрілася ще з одним переселенським потоком слов’янських племен. На межі VI—VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі, що належали балтським та угро-фінським племенам. Розселення слов’ян відбувалося у складних умовах. У другій половині VI ст. важким ударом для них стала боротьба з кочовими племенами аварів. Результатом Великого розселення слов’ян стало формування нових територіальних об’єднань слов’ян. Їх почали поділяти на східних, західних і південних.

Розселення східних слов’ян на території України. У VIII ст. у східних слов’ян виникають союзи племен, про які повідомляє в літописі «Повість минулих літ» чернець Нестор. Нестор – літописець. Територію сучасної України, за повідомленням Нестора-літописця, заселяли сім союзів племен — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і білі хорвати. Саме їх вважають предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени й в’ятичі. Особливу увагу серед інших східнослов’янських союзів племен Нестор-літописець приділяв полянам. За літописом, від них походили перші київські князі — брати Кий, Щек і Хорив, за яких почалося будівництво Києва. Це місто дістало назву на честь старшого з братів — Кия.«Повість минулих літ» про заснування Києва Поляни ж  жили в  ті часи окремо й  володіли своїми родами… і  були три брати: один мав ім’я Кий, другий  — Щек і  третій  — Хорив, а  сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а  Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а  Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоривицею. І  збудували городок в  ім’я старшого свого брата, і  назвали його Київ, і  був навколо міста ліс і  бір великий, і  ловили там звірів, і  були ті мужі мудрі та тямущі, і  називались вони полянами, від них поляни й  до сьогодні у  Києві.

Господарство та спосіб життя східнослов’янських племен. Східні слов’яни переважно займалися землеробством. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Згодом спалювали спеціально зрубані дерева. У лісостеповій зоні слов’яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і родючі ґрунти. Ранні слов’яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле обробляли і засівали до того часу, поки землі давали добрі врожаї. Слов’яни займалися й скотарством. Вони розводили корів,овець, кіз, коней, свиней. Також полювали на хутрових звірів —хутро було цінним товаром, займалися рибальством, бортництвом(примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди. Поступово у слов’ян значного розвитку набувають ремесла. Найбільш поширеними були ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво. Давні слов’яни мали свої релігійні вірування. Їхня релігія називалася язичництвом.

Сусіди східнослов’янських племен.

Етнічні й  державотворчі процеси у  східних слов’ян у  VIII—IX  ст. Тривалий час після завершення розселення у східних, західних і південних слов’ян зберігалося багато спільного в етнічній сфері. У VIII—IX ст. у східних слов’ян набирають сили державотворчіпроцеси. У результаті об’єднання окремих союзів племен виникають нові утворення — племінні княжіння. За свідченням арабських авторів, на східнослов’янських земляхіснували три об’єднання: Куявія (землі полян із Києвом), Славія(землі ільменських словенів) та Артанія (Ростово-Суздальська земля,а можливо, також Причорноморські або Приазовські землі). Вважається, що племінне княжіння полян у Середньому Подніпров’ї, відоме арабам як Куявія, стало осередком, довкола якого зростала східнослов’янська державність.«Повість минулих літ» про данину полян хозарам Після смерті Кия, Щека і  Хорива поляни зазнавали утисків від сусідніх племен. І  знайшли їх хозари, коли вони сиділи в  лісі на горах, і  сказали: «Платіть нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали їм від кожної родини по мечу. І  понесли це хозари князеві своєму і  старійшинам своїм, і  сказали їм: «Ось знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?». І  вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вам дали?». Вони показали мечі, і  мовили старці хозарські: «Недобра се данина, княже. Ми здобули її однобічною зброєю, себто шаблями, а  сих зброя обоюдогостра, себто мечі. Сі будуть брати данину і  з нас, і  з  інших земель». І  все це збулося, бо говорили вони не зі своєї волі, а  за Божим повелінням. Торг у  країні східних слов’ян. Художник С. Іванов. Заморські гості. Художник М. Реріх

Висновки. Унаслідок розселення слов’ян у VI—IX ст. на великій території Європи виникли три групи слов’янських племен: східна, західна і південна. Східнослов’янські союзи племен деревлян, полян, уличів, тиверців, сіверян, волинян (дулібів) і білих хорватів, що заселяли територію сучасної України, вважаються предками українців. В етнічному розвитку східних слов’ян визначальною залишалася спільна спадщина історичної прабатьківщини. У VIII—IX ст. у результаті розгортання об’єднавчих процесів у східних слов’ян з’являються племінні княжіння.