Презентація "Слідами Тарасової долі"

Слідами Тарасової долі (історичний екскурс)ЗЗСО «Писарівська гімназія»Троїцької сільської ради. Вчитель: Алла Петрина

22 травня – пам’ятна дата для кожного українця. Саме в цей травневий день у 1861 році відбулося перепоховання видатного українського поета, художника та справжнього символа нації − Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Це дата, без якої неможливо уявити собі справжніх українських патріотів часів боротьби за незалежність нашоїБатьківщини.

Помер 47-річний Тарас Григорович 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали за кошти друзів поета.

Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим на рідній землі, згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році.

Як умру, то поховайте. Мене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій,Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий.

У квітні 1861 року завдяки клопотанням Михайла Лазаревського, радника Петербурзького губернськогоправління і друга Тараса Шевченка, дозвіл на перепо-ховання було отримано і останки поета перевезено в Україну.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, – поховати його в Києві. Та Григорій Честахівський, художник і друг Шевченка, відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. За спогадами сучасника:– І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув… З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева.

1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – «Тарасову світлицю»

У 1939 році на могилі встановлено сучасний бронзовий пам’ятник. Автори проекту – скульптор Матвій Манізер та архітектор Євген Левінсон. Могила Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва.

У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»

Історична подія – перевезення праху Тараса Шевченка із Петербурга на батьківщину та перепоховання його на Чернечій горі в Каневі – стала символом народного спротиву радянському режимові.

Борітеся – поборете, Вам Богпомагає! За вас правда,за вас слава і воля святая!

У цей день в 60-70 роки минулого століття кожен, хто осмілювався покласти квіти до пам’ятника великому Кобзареві, ризикував бути арештованим або звільненими з роботи чи вишу, а шевченківські слова «Хай нас по тюрмах саджають” стали гаслом визвольного руху.

Кожен рік у день перепоховання до могили  поета з різних куточків світу  приїжджають українці, щоб  засвідчити  пам’ять про Батька України, пам’ять про Великого  Кобзаря.

І на оновленій землі врага не буде, супостата,А буде син,і буде мати,І будуть люде на землі…1860 р.24 вересня