Презентація "Світове господарство та міжнародний поділ праці. Типи економічних систем"

Світове господарство та міжнародний поділ праці. Типи економічних систем Підручник з географії. 9 клас. Довгань - Нова програма

Зростання світової торгівлі та поглиблення взаємозалежності країн є найважливішими особливостями соціально-економічного розвитку наприкінці XX — на початку XXI ст. Тому в наші дні ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, міжнародному поділі праці та міри її залучення у світове господарство.

Найпростіші форми поділу праці виникли ще на ранніх етапах розвитку людства. Спочатку це був простий розподіл обов’язків на біологічній основі — між чоловіками та жінками, дітьми та дорослими. Поступово формувався суспільний або професійний розподіл праці між скотарями, землеробами, ремісниками, торговцями тощо. Чим складнішим ставало життя суспільства, тим більше воно вимагало різноманітних видів людської діяльності. 

Нові професії та виробництва закріплювалися за певними територіями відповідно до природних умов, наявності природних ресурсів, історичних традицій, можливостей людей здобувати певну освіту та кваліфікацію. Це обумовило розвиток територіального, або географічного, поділу праці. 

Прянощі Південно-Східної Азії, шовк і порцеляна з Китаю, хутро і моржева кістка з Північної Азії — товари, які відображали характер спеціалізації певних територій у Середні віки. Особливістю всіх названих товарів було те, що їх виробляли в набагато більшій кількості, ніж це було потрібно місцевим жителям. Обмін дозволяв людям мати товари, які не можна було виготовити в їхній місцевості через відсутність відповідних умов і ресурсів.

Залежно від масштабів територіального поділу праці визначають різні рівні спеціалізації територій: спеціалізація населеного пункту, району, регіону, країни. Спеціалізація території (міста, району, регіону, країни) — це переважний розвиток тих виробництв, для яких на певній території сформувалися найкращі умови.

Спеціалізація населених пунктів на різних видах господарської діяльності лежить в основі їх розподілу на сільські та міські поселення. За спеціалізацією невеликі міста поділяють на промислові, транспортні, санаторно-курортні та рекреаційні центри. Великі міста є багатофункціональними, їхню господарську спеціалізацію визначають провідні промислові підприємства, заклади освіти, науки, культури.

Особливу роль у світовому господарстві відіграють глобальні міста, такі як, наприклад, Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Париж. Вони є не лише великими центрами переробної промисловості, транспортних комунікацій, науки та освіти, а й головними фінансовими центрами світу.

Спеціалізація районів, країн та регіонів світу залежить від багатьох чинників, серед яких — забезпеченість території певними видами природних багатств, кількість та кваліфікація трудових ресурсів

У процесі розвитку суспільства між країнами виникає міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів та послуг й обмін ними. 

 Ці товари надходять до інших країн світу й стають «візитною карткою» держави, що їх виробляє. Діяльність підприємств із випуску такої продукції зорієнтована переважно на експорт (вивезення товарів за кордон), тобто набуває характеру міжнародної спеціалізації.

Міжнародна спеціалізація країн складається історично й залежить від низки чинників. Багато видів господарської діяльності базуються на використанні природних багатств. Так, нафтогазові родовища країн Близького Сходу перетворили цей регіон на велику паливно-енергетичну базу світу, родючі ґрунти України є основою для спеціалізації країни на виробництві сільськогосподарської продукції. Мальдівські та Сейшельські Острови мають сприятливі умови для надання туристичних послуг.

Крім природно-ресурсних умов, велике значення мають соціально-економічні чинники: забезпеченість трудовими ресурсами та рівень їхньої кваліфікації, національні та релігійні традиції, рівень соціально-економічного розвитку, зокрема успіхи країни в науково-технічному прогресі. На міжнародну спеціалізацію країни також впливають усі складові її географічного положення .

Участь у міжнародному поділі праці дозволяє країні зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів, для яких у неї існують якнайкращі умови. Вона може розширити їх виробництво до обсягів, достатніх для задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів шляхом експорту. Водночас завдяки цьому країна може відмовитися від виробництва деяких товарів та послуг для внутрішнього споживання, які вигідніше імпортувати (купувати та ввозити з-за кордону).

Із давніх-давен країни обмінювалися товарами. Пригадайте подорожі відважних мореплавців за спеціями, шовком, сріблом, золотом. Однак до епохи Великих географічних відкриттів у світовій торгівлі брала участь незначна кількість країн. Із початку XVIII ст., коли європейці розпочали економічне освоєння Нового Світу, світова торгівля стала набувати глобального характеру й охопила всі материки. 

Так утворився світовий ринок — сфера обміну товарами та послугами між національними господарствами.

Світовий ринок став першою умовою існування єдиного світового господарства. Згодом завершити його формування допомогли створені людьми машини. Так, поява наприкінці XVIII — на початку XIX ст. парового двигуна та іншого промислового обладнання різко підвищила продуктивність праці й дала змогу збільшити обсяги виробленої продукції. Ще більше зросли можливості виробництва з появою залізничного транспорту. Він скоротив час і відстані, дозволив перевозити значні обсяги вантажів, у тому числі між країнами. Як результат наприкінці XIX — на початку XX ст. остаточно сформувалося світове господарство, яке розвивається і в наш час.

Світове господарство — історично утворена сукупність національних господарств усіх країн світу, поєднаних між собою міжнародними економічними зв’язками, в основі якої лежить міжнародний поділ праці.

У системі світового господарства взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин. Вони здійснюються через торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін науковими знаннями й здобутками культури та через міграцію робочої сили.

Процес становлення світового господарства можна умовно розділити на кілька етапів: аграрний, індустріальний та постіндустріальний.

Як і національне, світове господарство має певні організаційні структури — секторальну й територіальну. Вони показують співвідношення різних складових світової господарської системи.

Економічне життя будь-якої країни має певні організаційні особливості. Спосіб цієї організації називають економічною системою. Кожна економічна система по-своєму вирішує економічні питання: які товари виробляти, як організувати їх виробництво, розподіл, обмін, споживання. Залежно від того, як суспільство вирішує ці питання, формується певний тип економічної системи.

Традиційна економічна система. У традиційній економічній системі основну роль відіграють традиції, звичаї та обряди. Її переваги — стабільність та передбачуваність. Способи обробітку землі, вирощування культур, виготовлення знарядь праці — усе це тривалий час може зберігатися незмінним.

Традиційна економічна система панувала за давніх часів. Згодом вона втратила ключові позиції в більшості країн світу. Однак і сьогодні деякі риси традиційного господарювання зустрічаються в найбідніших країнах Африки та Азії. Ознакою традиційної економічної системи є наявність багатьох дрібних ремісничих і селянських господарств, які побудовані на переважанні ручної праці та застарілих технологіях виробництва. 

Традиційні технології передаються від покоління до покоління і змінюються дуже повільно, а тому не сприяють збільшенню обсягів продукції та економічному розвитку. Технічний прогрес та будь-які інновації тут обмежені, тому що вони суперечать звичаям і є загрозою стабільності суспільства.

Планова та ринкова економічні системи. Із часом, у міру того як ускладнювалося господарство країн, змінювалися й основи господарювання. У процесі свого розвитку людство використовувало два принципово відмінні механізми організації економіки та управління нею: централізований (плановий, державний, командний) та децентралізований (ринковий). Кожний із них має свої переваги і недоліки.

За умов планової економіки всі напрямки і координація економічної діяльності здійснюються у вигляді централізованого (державного) планування, управління й контролю. Головною особливістю такої економічної системи є відсутність у виробників свободи вибору, що позбавляє їх зацікавленості виробляти кращі товари, розширювати їх асортимент. Це призводить до низької якості продукції, повільного впровадження нових технологій, марнотратного ставлення до ресурсів.

Водночас усебічне державне планування забезпечує відносно сталий (хоча й повільний) економічний розвиток, гарантує всім громадянам мінімум життєвих благ, відсутність проблеми працевлаштування тощо.

Ця система була характерною для Радянського Союзу та інших країн соціалістичної співдружності (Польщі, Болгарії, Угорщини, Чехословаччини та ін.). Створені механізми державного управління і планування згодом стали неефективними. Після розпаду Радянського Союзу колишні соціалістичні країни та радянські республіки, у тому числі й Україна, обрали шлях реформування своєї економічної системи до ринкової. 

Економічні системи країн у період проведення економічних реформ називають перехідними. Нині типовим прикладом країни з плановою економічною системою є Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР, або Північна Корея) .

Ринкова економічна система характеризується пануванням приватної власності, передбачає свободу вибору виробників та споживачів, конкуренцію та саморегулювання. За цієї економічної системи роль держави зведена до мінімуму. Конкурентне середовище ринку скеровує ресурси у виробництво тих товарів і послуг, у яких суспільство має нагальну потребу, чим забезпечує максимальну економічну ефективність.

Ринкова економіка демонструє високу здатність швидко та постійно змінюватися, сприяє оновленню й запровадженню досягнень науково-технічного прогресу. Однак ринкова система також далека від ідеальної. Насамперед економіка вільного ринку нестабільна. Для неї характерні часті кризи, що призводить до безробіття та поглиблення соціальної нерівності. Незважаючи на переваги ринкової економічної системи, існує необхідність державного регулювання її механізмів із метою подолання негативних наслідків.

Мішана економічна система. У сучасних умовах майже в усіх країнах світу жодна з розглянутих економічних систем не існує в чистому вигляді. Пошук найбільш ефективного поєднання переваг різних економічних систем приводить до формування так званої мішаної економічної системи. Її цілі спрямовані на створення умов для ефективного виробництва, зайнятості населення, забезпечення високих стандартів життя.

Сучасна мішана економічна система містить і ринок, і конкуренцію, і різноманітне регулювання — як державне, так і недержавне. У цій системі значна роль належить державі, діяльність якої спрямована на пом’якшення негативних наслідків ринкової економіки. Таким чином, мішана економічна система може забезпечити й економічну стабільність, і соціальні гарантії. 

Однак знайти оптимальний баланс між вільними засадами ринку та державним регулюванням дуже непросто. Тому в різних країнах і регіонах світу формуються різні національні моделі мішаної економіки, як, наприклад, американська, шведська, німецька, японська тощо. Вони відрізняються між собою насамперед методами та ступенем державного регулювання економіки.

Так, характерною рисою американської моделі мішаної економіки є мінімальна участь держави в регулюванні економічних процесів. Натомість у японській моделі, навпаки, державі належить провідна роль у забезпеченні стратегії економічного зростання .

Головне • Залежно від того, як суспільство вирішує економічні питання, формується певний тип економічної системи: традиційна, планова, ринкова, мішана. У давні часи панувала традиційна економічна система, коли всі господарські питання вирішувалися на основі традицій. • Планова й ринкова економіки мають свої переваги й недоліки. Планова викликає дефіцит продукції та позбавляє свободи вибору, проте не допускає соціального розшарування суспільства. Ринкова економіка дає свободу вибору й можливість великих прибутків, однак породжує соціальну нерівність, постійну боротьбу між конкурентами. • Зараз у світі існує чимало мішаних національних моделей господарювання, що поєднують переваги ринкової системи господарювання з державним регулюванням.