Презентація "ТАЄМНИЦІ ВЕРБОВОГО РОДУ…"

ТАЄМНИЦІ ВЕРБОВОГО РОДУ…Авраменко Наталія,вчитель хімії та біології Дівичківського НВО «ЗЗСО І-ІІІ ступенів – ЗДО»

Рід Верба об’єднує як дерева, так і різноманітні кущисті форми – чагарники, чагарнички й напівчагарники. Найбільше їх різноманіття властиве північним областям Євразії та Північної Америки, а також горам Китаю. Дещо менше верб у середній Європі, у тому числі й в Україні. Проте в Африці верб зовсім мало, а в Австралії немає взагалі. Трапляються верби й в Арктиці, що пристосувалися до екстремальних холодів, це так звані «полярні верби».

Рід Верба – найбільший серед деревних рослин України. У світі налічується понад 400 видів верб, в Україні їх зареєстровано лише 29, проте цілком достатньо, щоб заплутатися. Для ідентифікації виду верби необхідно дослідити чотири ознаки: листки, молоді гілки, чоловічі й жіночі квітки. Але спостерігати всі ці ознаки одночасно просто неможливо!

Плутанина посилюється ще й тим, що майже кожен вид верби має власну народну назву: «верболіз», «рокита», «вітла», «чорнотал», «білолоз», «шелюга», «бредина», «жовтолозник».

В рівнинній частині Україні легко можна зібрати «колекцію» з дев’яти видів – вербу білу, ламку, вавилонську, тритичинкову, гостролисту, прутоподібдну, пурпурову, козячу, попелясту.

Верба біла, або вітла – велике дерево заввишки до 30 м із сріблястою кроною й бурувато-сірою тріщинуватою корою. Молоді пагони тьмяно-червонуваті, ламкі, слабо опушені. Найбільш виразна риса цієї рослини – сріблясто-сіре листя ланцетної форми, з обох боків вкрите притиснутими шовковисто-блискучими волосками. Сережки обох статей майже не опушені й не утворюють декоративних пухнастих бруньок.

Верба ламка, або рокита – дерево заввишки 18 – 20 м з кулястою яскраво-зеленою кроною й буро-сірою, глибоко тріщинуватою корою. Молоді пагони сірувато-жовті, розгалужені під прямим кутом, дуже ламкі. Листки яйцеподібно-ланцетні, вузькі, голі, ясно-зелені, з глянсовим блиском. Сережки дуже слабо опушені й не утворюють декоративних пухнастих бруньок.

Верба вавилонська, або плакуча верба – дерево заввишки до 20 м, із широкою, плакучою, жовтувато-зеленою кроною і буро-сірою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленувато-жовті, дуже тонкі та гнучкі, їх легко зав’язати у вузол. Листки вузько ланцетні, серпоподібно зігнуті, голі, ясно-зелені, з глянсовим блиском. Сережки обох статей дуже слабо опушені й не утворюють пухнастих бруньок.

Верба тритичинкова, або білолоз, білотал, лоза – це чагарник заввишки до 6 м, із зеленувато-сірою корою стовбура, що відшаровується тонкими пластинками. Гілки довгі, гнучкі, жовтувато-кремові. Листя ланцетне або майже овальне, загострене, темно-зелене, злегка блискуче. Сережки не опушені, розпускаються майже одночасно з листям.

Верба прутоподібна, або верба кошикова – високий чагарник або дерево до 8 м висотою, з жовтувато-бурою корою. Гілки довгі, прутоподібні, ламкі. Листя ланцетне або майже лінійне, зверху темно-зелене, знизу з сріблясто-білим опушенням. Сережки до розпускання квіток пухнасті, використовуються для виготовлення весняних букетів.

Верба гостролиста, або власне верба, червона верба, шелюга, – високий чагарник або розкидисте дерево до 10 м висотою, з темно-бурою корою стовбура. Гілки тонкі, прутоподібні, гнучкі, тому крона виглядає майже плакучою. Листки ланцетні, загострені, біля основи клиноподібні, зверху блискучі. Сережки до розпускання квіток пухнасті, дуже декоративні, широко використовуються для виготовлення весняних букетів, особливо на Вербну Неділю.

Верба пурпурова, або жовтолозник, краснотал – кущ , що досягає у висоту 4 м. Крона округла, густа, кора стовбурів сірувато-коричнева. Однорічні гілочки дуже тонкі гнучкі, жовтуваті або червонуваті. Листки ланцетні, видовжено-обернено-яйцеподібні, на вершині тонко загострені, синювато-зелені, слабо опушені. Сережки до розпускання квіток пухнасті, дуже видовжені.

Верба козяча, або бредина – невеличке дерево або кущ заввишки до 10 – 15 м з гладкою зеленувато-сірою корою. Листки широкоовальні, опушені знизу, зверху голі, зморшкуваті. Сережки до розпускання квіток пухнасті, дуже декоративні.

Верба попеляста, або верба сіра – чагарник заввишки 4 – 5 м, з гладенькою зеленувато-сірою корою. Однорічні пагони сірі, з дуже помітним повстистим опушенням, товсті, вузлуваті. Листки видовжено-обернено-яйцеподібні, коротко загострені. Сережки до розпускання квіток пухнасті, декоративні, розпускаються до появи листя.

Багато видів верби мають практичне значення: Полярні верби є одним з основних кормів північних оленів і слугують для цих тварин джерелом азоту й мінеральних солей. В умовах тундри верби слугують кормом і для великої рогатої худоби. Узимку гілки верб використовують в їжу білі куріпки.

Деревина використовується як будівельний матеріал для різних споруд, виготовлення інструментів, отримання целюлози.

Кора більшості видів багата дубильними речовинами й використовується в шкіряній промисловості для дублення шкір.

З кори верби вперше були отримані саліцилова й ацетилсаліцилова кислоти. Саме ацетилсаліцилова кислота добре відома всім під назвою «Аспірин».

Довгі гнучкі пагони багатьох верб – чудовий матеріал для виготовлення плетених виробів – кошиків, вазонів, крісел.

Верби широко використовуються в лісомеліоративному й полезахисному лісорозведенні, виконують водозахисні функції і слугують для закріплення пісків.

Верби є добрими весняними медоносами. Їх широко розводять як декоративні садово-паркові рослини. Найбільшою популярністю користуються форми з плакучими та звивистими пагонами.

Гілочки верби – обов’язковий атрибут Вербної Неділі та чудовий весняний букет, що довго зберігає свої декоративні властивості. Традиційно в суботу хлопчики заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. В неділю священик святив їх, і люди брали додому. Повернувшись з відправи, батьки символічно «били» дітей, приказуючи: Не я б’ю – верба б’є, Через тиждень – Великдень. Будь дужий, як вода, А багатий, як земля!

ВЕРБОВІ СЕРЕЖКИБіля яру, біля стежки одягла верба сережки. Головою хилитала, потихесеньку питала:«Де ота біленька хатка, що гарнесенькі дівчатка?»Хай би вибігли до стежки, подарую їм сережки. Л. Костенко