9 березня 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині (тепер Черкащина) у бідній кріпацькій хаті Шевченків народився хлопчина. Батьки йому дали ім’я Тарас. Прізвище Шевченко пов’язане із назвою професії швець. Шевцем був прадід по батьковій лінії. Син шевця – шевченко – Шевченко. Кріпак – людина закріплена за паном, працювала на нього. Пан міг продати, виміняти чи купити кріпака.
Коли Тарасові було 9 років, померла його мати, Життя в сім'ї стало нестерпним, коли батько одружився з удовою, яка мала трьох своїх дітей. Хлопчина змушений був терпіти знущання лихої мачухи. В одинадцять років став Тарас круглим сиротою. Батько застудився і раптово помер, а перед смертю сказав пророчі слова: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо…».
Колись давно по Україні ходили старі, сліпі люди, які співали про тяжке життя людей та подвиги козаків. Співаючи, вони грали на кобзі - стародавній музичний інструмент, схожий на бандуру. Їх називали кобзарями. Тарас Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України. Але він дуже любив слухати пісні кобзарів.«Кобзар» Шевченка перекладений на 100 мов світу.