Презентація " "Театр Корифеїв". Розвиток драматургії"

«Театр корифеїв». Розвиток драматургіїПідготувала викладач ДПТНЗ «Ічнянського професійного аграрного ліцею»Луценко Ірина Миколаївна

"Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм". Марія Заньковецька

«Театр корифеїв»

Теа́тр (від фр. théâtre < грец. θέατρον — «місце видовища») — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави.

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Марко Лукич Кропивницький

Перша трупа Кропивницького

Кроки становлення національного театру. Перші спроби відродити національний театр з'являються в 60-х роках ХІХ ст.; 1873 р. – у Харкові з успіхом пройшли вистави влаштовані Марком Кропивницьким; 1876 – створено трупу в Катеринославі

«Театр корифеїв» був на той час справжнім джерелом української культури. М. Кропивницькому вдалося об’єднати талановитих акторів: братів Тобілевичів (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Михайла Старицького, Марію Заньковецьку та ін.

Засновники театру корифеїв. Панас Саксаганський Марко Кропивницький. Михайло СтарицькийІван Карпенко-Карий. Микола Садовський. Марія Заньковецька

Марко Лукич Кропивницьки. У 1882 р. він організо- вує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Володів усіма театральними професіями.

Микола Карпович Садовський. Після Кропивниць -кого найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

М. Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідуван - ня. Ціни на квитки були значно нижчими за іншi київськi театри. Театр Садовського проіснував сім років, до по – чатку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них -«Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» та ін.

Із театром корифеїв також пов’язане ім’я П. Саксаганського. Панас Саксаганський — багатогранний видатний актор з надзвичайним темпераментом, даром перевтілення, блискучою технікою. За своє творче життя Саксаганський зіграв понад сто головних ролей і багато епізодичних. Також він поставив понад 80 п’єс та написав дві власні комедії «Лицеміри» і «Шандрапа».

Марія Заньковецька - “родзинка” українського театру корифеїв, акторка за покликанням. Творчість Марії Заньковецької також пов’язана з театром. У 1882 році в театрі корифеїв відбувся її сценічний дебют у ролі Наталки Полтавки. Саме для цього виступу вона обирає собі сценічний псевдонім Заньковецька від назви рідного села Заньки.

В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала таке сузір’я талантів, як сім’я Тобілевичів, де було шестеро дітей і четверо з них стали корифеями національного театрального мистецтва: драматург і актор І. Карпенко-Карий, актори М. Садовський і П. Саксаганський, їхня сестра — відома актриса і співачка М. Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: М. Заньковецька (стала дружиною Миколи) та С. Тобілевич (дружина Івана). Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру.

Музичне оформлення здійснювали неперевершений Микола Лисенко, Павло Нищинський, Кирило Стеценко. Павло Нищинський. Микола Лисенко. Кирило Стеценко

Актори театру зобов’язані були грати вистави трьома мовами. У царській Росії тоді діяв указ, згідно з яким вистави українською або польською мовами повинні були йти тільки після виступу акторів російською мовою.

В репертуарі театру поєднували драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі. Серед найвідоміших постановок – «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» та «Енеїда».

Театр корифеїв користувався величезною популярністю не тільки в Москві, а й у Санкт-Петербурзі. Його вважали навіть кращим за імперський.

Театр проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.

Завдяки діяльності театру корифеїв друга половина XIX ст. увійшла в історію української культури як «золотий вік» театру. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

Дякую за увагу !!!