Презентація "Театр. Перші професійні актори – скоморохі . Шкільний театр. Національний ляльковий театр вертеп "

Підготувала учителька мистецтва Боянського ліцею № 1 Руссу Є.Г.

Історія українського театру В архаїчні часи люди не уявляли свого життя без різних видовищ. У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян нерозривно поєдналися слово, музика, танці, магічні ритуальні дії. Театр має нерозривний зв’язок із грою. В обрядовому пратеатрі вона розгортається мовби за попередньо розписаним сценарієм. Весняний обряд розігрувався просто неба і складався з ігор-хороводів з імітацією трудових процесів, рухів тварин: «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Просо» та ін. Новорічний обряд «Водіння Кози» передбачав застосування спеціального костюма — вивернутого кожуха з міха, що одягав «актор». Колядники використовували маски, грим. Прообрази театрального реквізиту можна побачити в обрядових діях спалювання солом’яного опудала на Масницю, у заквітчаній стрічками Марені, яку топили в річці навесні, у прикрашанні хати солом’яним дідухом на Новий рік.

«Кривий танець»

«Воротар»

Новорічний обряд «Водіння Кози»

Античний театр З античних часів дійшли до нашого часу письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонесу, Боспору. На теренах Північного Причорномор’я збереглися зображення масок, статуетки акторів. Театральні вистави були частиною святкового обряду на честь бога Діоніса. Діоніс з пантерою та сатиром

Античний театр Архітектурні залишки амфітеатру археологам пощастило знайти лише в Херсонесі. За типом розташування у просторі він наслідував грецькі театральні споруди. В античному театрі література, музика і танці нероздільні: при виконанні трагедій і комедій хор з інструментальним акомпанементом відігравав роль коментатора подій, що відбувалися на сцені.

Залишки античного амфітеатру в Херсонесі Таврійському, Севастополь

Скоморохи—перші професійні актори Перші професійні актори — скоморохи — в часи Київської Русі виступали як музиканти, танцюристи, акробати і перед народом, і перед князівською знаттю. Носії розважального мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних святах.

Скоморохи—перші професійні актори Найчастіше вулицями «водили козу», інколи — дресированих ведмедів, виступали на майданах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства і складав про них пісні. Цікаво, що чимало сіл в Україні дістало назву Скоморохи, що підтверджує популярність цих мандрівних акторів.

Шкільний театр Виникнення в Україні шкільного театру як різновиду театрального мистецтва зумовлене розквітом освіти. Провідними осередками культури в XVII—XVIII ст. вважалися братські школи, колегіуми й академії, що підпорядковувались місцевим єпархіям. У навчальних закладах, окрім обов’язкових дисциплін, викладали поетику й риторику. Педагоги навчали учнів складати панегірики й декламації у формі промов. Ці твори виконувалися з нагоди великих релігійних свят, визначних урочистостей, для вшанування почесних гостей тощо. Деякі виступи читців відбувалися у формі діалогу і потребували акторської майстерності. Саме декламації та діалоги сформували основу шкільної драми.

Шкільний театр Студенти Києво-Могилянської академії. Гравюра XVII ст. Будівля Острозького колегіуму. XVIII ст.

Шкільний театр Принципи шкільної драми — трагедії, комедії, трагікомедії — обґрунтував реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович (1681—1736). Драми для шкільного театру писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й інколи брали участь у їх створенні, під час канікул влаштовували рекреаційні вистави просто неба.

Шкільний театр Шкільний репертуар складався переважно з різдвяних і великодніх драм, п’єс на історичні теми. Також із мораліте, що передбачало введення алегоричних дійових осіб із характерними атрибутами: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У цих творах сатиру автори спрямовували проти хабарництва, невігластва, розбещеності, жорстокості. Барокові риси шкільної драми проявились у контрастному зіставленні драматичного і комічного. Між актами серйозної драми, де звучала «книжна» мова, виконували жартівливі інтермедії, написані народною мовою. Сюжети зводилися до епізодів із побуту селян, козаків, студентів, нерідко — до суперечок двох персонажів (батько і син, українець і польський пан). Поступово інтермедія стала самостійним комедійним жанром.

Шкільний театр

Вертеп Із різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов’язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не визначено, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що в давнину студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами і хуторами, заробляючи собі на хліб. Сокиринський вертеп

Вертеп Вертеп – велика (до 4м заввишки і до 3м завширшки) дерев’яна скриня. Назва “вертеп” символічна: вона означає печеру, в якій народився Ісус Христос. Скриня була поділена на 2 поверхи: горішній представляв Вифлеєм. Тут представлялися тільки духовні події: сцени з ангелами, магами, пастухами. Внизу в центрі стояв трон Ірода, збоку висів дзвінок, в який дзвонив паламар.

Вертеп В інтермедіях розігрували комічні сценки та діалоги, грали «троїсті музики», з’являлися колоритні персонажі, наприкінці — сміливий Запорожець, який усіх перемагав. Цю ляльку народного захисника і улюбленця робили вищою за всі інші, одягали в яскравий український костюм.

Вертеп На Галичині, Буковині й Закарпатті популярності набув так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори.

Різдвяний вертеп у Тернополі

Вертепники з Чернівців

Вертеп Вертепники з Чернівців Вертепники у Лужанах