Презентація "ТЕКТОНІЧНІ СТРУКТУРИ ТА ПОВ’ЯЗАНІ З НИМИ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ"

ТЕКТОНІЧНІ СТРУКТУРИ ТА ПОВ’ЯЗАНІ З НИМИ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ

Форми рельєфу Існують найрізноманітніші за масштабами та способами утворення форми рельєфу  – нерівності земної поверхні, сукупність яких утворює рельєф. Рельєф земної поверхні вивчає наука геоморфологія (від грец. ге – Земля та морфо – форма). Складовою цієї науки є орографія (від грец. орос – гора та графіо – пишу), що вивчає розташування форм рельєфу, їхні розміри та висоту. На основі даних орографії складають фізичні карти.

Планетарні форми (або мегаформи) рельєфу – материки й западини океанів – сформувалися майже виключно під дією внутрішніх процесів. У їхніх межах виокремлюють основні форми (або макроформи) рельєфу: рівнини та гори. Їхнє формування є наслідком взаємодії як внутрішніх, так і зовнішніх геологічних процесів.

На дні Океану також є рівнини й гори, а також притаманні лише океанічному дну вузькі й довгі глибоководні жолоби. На океанічному дні виокремлюють три основні частини: шельф (материкова обмілина завглибшки до 200 м), материковий схил (глибина від 200 до 2000 м) та ложе Океану.

Середні (мезо-) та малі (мікро-) форми рельєфу (яри, балки, зсуви, бархани, дюни) формуються переважно під дією зовнішніх геологічних процесів.

Особливості будови літосфери та рух літосферних плит вивчає наука тектоніка (грец. тектоніка – будівельна справа). Внаслідок безперервних рухів літосферних плит на їхніх краях відбуваються потужні процеси горотворення, що супроводжуються активізацією інших внутрішніх процесів: вулканізмом та землетрусами. У центральних частинах літосферних плит переважає дія зовнішніх процесів, спрямована на згладжування поверхні.

Розрізняють два типи тектонічних структур: платформи та області складчастості. Якщо зіставити тектонічну карту з фізичною, то можна простежити закономірність: платформам у рельєфі відповідають рівнини, а областям складчастості – гори.

Платформи та пов’язані з ними форми рельєфу Основу кожної літосферної плити становлять платформи – відносно стійкі ділянки земної кори. У своїй будові платформи мають два «поверхи»: нижній – кристалічний фундамент і верхній – осадовий чохол. Кристалічний фундамент складений з твердих порід магматичного та метаморфічного походження. Внаслідок руйнівних процесів зверху на фундаменті платформи сформувався осадовий чохол, складений пухкими породами різного віку.

Вік платформи визначається віком її кристалічного фундаменту. Розрізняють давні (докембрійські) та молоді (пізньопалеозойські) платформи. Вік фундаменту давніх платформ обчислюється в 1,0 – 3,5 млрд. років. Він сформувався в ранні геологічні ери – архейську та протерозойську (у докембрії).

Фундамент молодих платформ має вік у кілька сотень мільйонів років. Його формування відносять до другої половини палеозойської ери. На їхньому місці в пізньому палеозої існувала складчаста споруда. Її активне руйнування супроводжувалося прогином території та розсуванням літосферних плит. Унаслідок цих процесів мав сформуватися океан.

Але продукти руйнування складчастої споруди засипали глибокі кількакілометрові улоговини осадовими породами, насиченими природним газом та нафтою. Тому пізньопалеозойський фундамент молодих платформ лежить на значних (3 – 18 км) глибинах під товстим шаром осадового чохла.

У межах платформ виокремлюють менші тектонічні структури: щити та плити. Щити – ті частини платформ, де кристалічний фундамент виступає на денну поверхню. Вони складені гірськими породами магматичного походження й являють собою значні виливи лави за часів давніх геологічних ер.

Ділянки платформ, де кристалічний фундамент вкритий осадовим чохлом, називають плитами. У межах плит окремі ділянки кристалічного фундаменту прогинаються у формі складок або просідають сходинками. Це западини. Товщина осадового чохла в них значно зростає. Там, де фундамент близько підходить до поверхні, а осадовий чохол тоншає, виникають кристалічні масиви.

Платформам різного віку в рельєфі відповідають рівнини. Наприклад, у межах Східноєвропейської докембрійської платформи розміщена Східноєвропейська рівнина, Західносибірській молодій платформі в рельєфі відповідає Західносибірська рівнина. Поверхня давніх платформ погорбована. Щитам і кристалічним масивам зазвичай відповідають височини, западинам у межах плит – низовини. Молоді платформи в рельєфі представлено плоскими низовинами.

Області складчастості та пов’язані з ними форми рельєфу. Області складчастості – рухомі ділянки земної кори. Вони належать до сейсмічно активних територій. У їх межах поширені діючі або згаслі вулкани, гейзери, гарячі джерела. У рельєфі області складчастості представлено горами різної висоти.

Області складчастості мають різний геологічний вік, оскільки сформувалися в одну з п’яти епох горотворення: Байкальську (пізній протерозой: наприклад, гори Прибайкалля), Каледонську (ранній палеозой: наприклад, Скандинавські гори), Герцинську (пізній палеозой: зокрема, Уральські гори), Мезозойську (мезозойська ера: такого віку більша частина Кордильєр) Альпійську (кайнозойська ера: Гімалаї, Анди, Альпи, Карпати).

На краях плит літосфери розташовані переважно молоді області альпійської складчастості. Тому в їхніх межах найчастіше трапляються руйнівні землетруси, існують діючі вулкани, а молоді гори, як правило, є високими. Що більш давніми є області складчастості, то далі вони розміщені від країв літосферних плит. При цьому сейсмічні явища в них менш відчутні, існують лише згаслі вулкани, а гори мають складчасто-брилову будову. Їх називають омолодженими, оскільки вони пережили стадію повного руйнування та вирівнювання.

Омолоджені гори відновилися під дією неотектонічних рухів, упродовж неогенового та четвертинного періодів кайнозойської ери (протягом останніх 25 – 30 млн років). При цьому вирівняна поверхня була розбита на великі брили, які завдяки тектонічним рухам було піднято на різну висоту. Найчастіше давні гори бувають низькими, як-то Уральські, Аппалачі, Великий Вододільний хребет Австралії). Але серед давніх гір Азії існують й високі, такі як Тянь-Шань, Алтай.

Вплив рельєфу на розселення населення, розвиток і розташування окремих виробництв. Рельєф багато в чому визначає характер розселення людей. У цілому рівнини заселено більше, ніж гори. Так, 80% людства живе саме на рівнинах. Помітна різниця й у характері розселення сільських жителів на рівнинах і в горах. На рівнинах переважають великі села з розгалуженою системою вулиць. У горах люди найчастіше мешкають у міжгірських улоговинах і долинах річок, як правило, не вище ніж 800 – 1 000 м над рівнем моря. Часто оселі розкидано далеко одна від одної.

У більшості випадків рівнинний рельєф сприяє не лише розселенню людей,а й розміщенню більшості видів промислових виробництв, роботі наземного транспорту, полегшує прокладання комунікацій, здійснення будівельних робіт, ведення сільського господарства. У гірських районах частіше трапляються несприятливі для людини природні явища. Водночас гірський рельєф є сприятливою передумовою для розвитку гірськолижного туризму, будівництва гідроелектростанцій. Завдяки особливостям гірських ландшафтів можливі розвиток геотермальної та вітрової енергетики, лісового господарства, розведення певних видів риби та свійських тварин тощо.