Урок дистанційного навчаня 8 клас "Географічне положення. Адміністративо – територіальний устрій,історія формування і розвутку Донецької області"

Тема уроку :  Географічне положення.  Адміністративо – територіальний устрій,історія формування і розвутку Донецької області

 Природні умови та ресурсу Донецької області.

1.Ознайомтесь з конспектом уроку. Опрацюйте конспект уроку .

Інформації  у підручнику немає.

Доне́цька о́бласть (у 1938—1961 — Сталінська) — адміністративно-територіальна одиниця України. У сучасних межах утворена 3 червня 1938, коли з її складу відокремили Ворошиловградську область. Площа — 26 517 км² (4,4 % загальної території України).

Адміністративний центр — місто Донецьк. З 13 червня 2014 року обласну державну адміністрацію тимчасово перенесено до Маріуполя, а з 13 жовтня 2014 року — до Краматорська.

Адміністративний центр області — місто Донецьк. З 13 жовтня 2014 року Донецька обласна державна адміністрація тимчасово перебуває в Краматорську.^[3].

У складі області:

• районів — 18;
• районів у містах — 21;
• населених пунктів — 1301, в тому числі:
  • міського типу — 183, в тому числі:
    • міст — 52, в тому числі:
      • міст обласного значення — 28;
      • міст районного значення — 24;
    • селищ міського типу — 131;
  • сільського типу — 1118, в тому числі:
    • сіл — 922;
    • селищ — 196.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Донецька_область

https://mariupolrada.gov.ua/uploads/ckeditor/5.%20Структура/Архівний/Стаття%20до%2085-річниці%20заснування%20Донецької%20області.pdf

ІСТОРІЯ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Археологічні дослідження доводять, що Донецька область належить до тих регіонів України, які були заселені з епохи палеоліту. У більш пізнішій період тут мешкали здебільшого кочівники: скіфи, сармати, печеніги, половці та інші. Ученими-краєзнавцями доведено, що події, які відображаються у «Слові о полку Ігоревім», відбувалися на території нашого краю.

У ХI сторіччі в степовій зоні поселяються українці. Однак цей процес виявився короткочасним. Після походів кримського хана Менглі-Гірея на Київ і в різні райони України в ХI ст., населенню степів довелося відступати в більше захищені місця. Тому за Степовою Україною закріпилася назва Дике поле.

У XVI сторіччі під прикриттям замків на границі степу й лісостепу на берегах Сіверського Донця в ХVI сторіччі поселяються українські козаки, а також селяни-утікачі із Правобережжя України та з Росії. Одним з перших населеним пунктом вважається Святогірський монастир, письмове згадування про яке відноситься до 1642 року.

У ХVII сторіччі винятково вигідним для нашого краю стає видобуток кам’яної солі. У 1676 році на соляних озерах виникає перше місто Донбасу – Тор (Слов’янськ). У 1715 році на базі державних солеварень будуються перші солеварні заводи на Донеччині: Бахмутський і Торський.

Завдяки стихійній міграції на кордонах України протягом 50-х – середини 80-х рр. ХVII ст. значно збільшилося населення Степової України. Після підписання Бєлградського договору між Росією та Туреччиною помітно зріс приплив населення на південь не тільки з інших регіонів України, але також і з сусідніх держав.

У 1721 році на Донеччині було знайдене вугілля. У зв’язку з початком його промислового видобутку наприкінці ХVIII сторіччя починається інтенсивне засвоєння території області. Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд досяг повного контролю над процесом засвоєння регіону. З 1776 року почалася масова роздача земель, у тому числі освоєних запоріжцями, і заснування на них трьох типів поселень: державних, військових і приватновласницьких. У цей час на землях Кальміуської паланки Запорізької Січі виникає місто Маріуполь.

У I половині ХIХ ст. з’являються перші великі фабрично-заводські підприємства, проводяться геологічні дослідження Донбасу, виникають нові міста, розвивається торгівля.

Розвиток промисловості потребує реформи системи освіти, організації та професійної освіти робітників. У цей період з’являються спеціальні гірничі навчальні заклади. Зароджується духовне життя, літературна й пісенна творчість.

У першій половині ХIХ сторіччя з’являються медичні установи на великих підприємствах, у військових частинах. При Святогірському монастирі відкривається госпіталь, створюється курорт на соляних озерах біля Слов’янська.

У II половині ХIХ сторіччя, у зв’язку зі скасуванням кріпосництва та розвитком капіталістичних відносин, швидкими темпами відбувається модернізація промислового виробництва Донбасу, будуються залізниці, ґрунтуються металургійна й металообробна промисловість, відкриваються нові шахти, заводи. Природні багатства регіону, дешева робоча сила, пільгові умови уряду створюють підстави до залучення іноземних інвесторів, особливо франко-бельгійських і англійських.

У 1869 році англійський підприємець Джон Юз (Хьюз) будує металургійний завод, з розширенням якого та відкриттям шахт Новоросійського товариства, виникає селище Юзівка (Донецьк). Воно швидко зростає й перетворюється у великий промисловий центр Півдня Росії.

Через Маріупольський морський порт донецьке вугілля починає пробиватися на зовнішній ринок.

Новий розвиток одержує система освіти, відкриваються початкові земські, сільські й фабрично-заводські міські школи, зароджується поліграфія, друкарство, з’являються перші загальнодоступні бібліотеки в м. Бахмут. У м. Маріуполь у 1899 році виходить перша в Донбасі газета – «Маріупольський довідковий листок».

У Донбасі народжуються, живуть і працюють яскраві літературні особистості – В. Гаршин і М. Чернявський, сходить зірка великого пейзажиста А. Куїнджи. Відвідування Донецького краю видатними діячами науки, літератури, мистецтва збагачують культуру Донбасу, сприяють її подальшому розвитку.

У 1896 році на промисловій і художній виставці в Нижньому Новгороді прикрасою павільйону Новоросійського товариства стає унікальна пальма, виготовлена із частини рейки ковалями-умільцями Юзівського металургійного заводу О. Мерцаловим і Ф. Шкариним. Пальма Мерцалова є сьогодні символом Донеччини.

До початку ХХ ст. у Донбасі був створений потужний індустріальний потенціал, що став основою майбутнього розвитку України. Перша світова й громадянська війни привели економіку Донецького краю до тяжкого становища. Вихід із цієї ситуації підприємці знайшли в об’єднанні неоднорідних підприємств у комбінати-трести. У 20-х роках у Донбасі були сформовані промислові об’єднання країни – «Донсталь» і «Хімвугілля», які влилися потім у Донецький державний кам’яновугільний трест «Донвугілля». На початку ХХ сторіччя в Донбасі починає розвиватися коксохімічна промисловість. Виникають Горлівский, Макіївський, Рутченковський, Єнакіївський та Краматорський коксохімічні заводи.

У 1917 р. робоче селище Юзівка одержує статус міста. А 5 лютого 1919 р. Раднарком України приймає декрет «Про створення Донецької губернії». У січні 1920 року центром Донецької губернії стало місто Луганськ. У серпні 1920 року центр губернії перенесли в місто Бахмут. Донецька губернія поділялася на 8 повітів і 299 волостей.

У березні 1923 року уряд України прийняв нову систему адміністративно-територіального розподілу республіки. Найбільш великими адміністративними одиницями залишалися губернії, а повіти і волості були замінені округами і районами. На підставі постанови ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний розподіл Донецької губернії» утворилися 7 округів. У червні 1925 року Донецька губернія була ліквідована, а на її території були створені п’ять округів: Артемівський, Луганський, Маріупольський, Старобельський і Сталінський.

З метою подальшого вдосконалення адміністративно-територіального розподілу республіки ВУЦВК і СНК УРСР 2 вересня 1930 року прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему керування». Територія Донбасу розділилася на 12 міських рад і 23 райони, що безпосередньо підкорялися центрові. Такий розподіл проіснував до1932 року і себе не виправдав, оскільки зробило важким процес управління територією. Тому в лютому 1932 року в Україні було створено перших сім областей. Трохи пізніше, у липні цього ж року, була утворена Донецька область. До неї ввійшли 17 адміністративно-територіальних одиниць Донбасу: Артемівська, Ворошиловська, Горлівська, Кадієвська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради і райони – Грішинский, Лісічанський, Ровеньківський, Сорокинський і Чистяківський. Зі складу Харківської області в Донецьку область були включені 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхнє-Тепловський, Лиманський, Марківський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубежанський, Сватовський, Слов’янський, Старобельський і Троїцький (Покровський). З Дніпропетровської до складу Донецької області ввійшли 5 районів: Більше-Янісольський, Волноваський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський і Старо-Миколаївський (Володарський). Обласним центром спочатку було визначено місто Артемівськ, але вже з 16 липня 1932 року ним стало місто Сталіно.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 року Донецька область була розділена на Сталінську і Ворошиловградську. У складі Сталінської області залишилися 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов’янськ, Чистяково, 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноноармійське, Микитівка; 22 сільські райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський, Андріївський, Більшо-Янісольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Червоноармійський, Краснолиманський, Мангушський, Петро-Мар’їнський, Ольгінський, Селидівський, Сніжнянський, Старобешівський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.

Територія Сталінської області складала 25,4 тис. кв. км.

Географічна карта нашої області постійно змінювалась і удосконалювалась.

Великі міста області – Сталіно, Макіївка, Маріуполь, Горлівка в довоєнні роки були розділені на райони: у м. Сталіно районний розподіл був введений у 1937 р., у м. Макіївка –1938 р., у м. Маріуполь – 1939 р., у м. Горлівка – 1941 р.

У роки Великої Вітчизняної війни територія області з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була тимчасово окупована німецькими фашистами і їх союзниками.

За післявоєнні роки навколо промислових підприємств виросли робочі селища, що переросли в міста. У 50-і роки селища міського типу Добропілля, Шахтарськ, Докучаєвськ, Авдіївка, Комсомольське, Курахове, Селидове стали містами районного підпорядкування.

У 1965 р. в області було вже 19 міст обласного підпорядкування: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Дружківка, Єнакієве, Жданов, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Макіївка, Селидове, Слов’янськ, Сніжне, Харцизьк, Торез, Шахтарськ.

У наступних роках до категорії міст обласного підпорядкування були віднесені: у 1976 р. м. Ясинувата, у 1979 р. – м. Красний Лиман, у 1987 р. – м. Кіровське, у 1990 р. – м. Авдіївка, у 1991 р. – м. Вугледар, 1992 р. – м. Жданівка, Докучаєвськ, Новогродівка.

У листопаді 1961 року Сталінська область стала Донецькою, місто Сталіно – Донецьком. З географічної карти області зникли всі назви, пов’язані з ім’ям Сталіна.

У часи хрущовських реформ була проведена реорганізація органів радянської влади за виробничими ознаками. У грудні 1962 р. були утворені обласні промислова і сільська Ради депутатів трудящих і збільшені сільські райони. Замість існуючих 21 району були утворені 9, між якими була розділена територія області: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселківський, Волноваський, Володарський, Красноармійський, Мар’їнський, Новоазовський, Слов’янський.

Таке збільшення районів не виправдало себе і вже в 1963 р. був утворений Старобешівский, а із січня 1965 р. сільські райони були розукрупнено і створено 15: Олександрівский, Амвросіївський, Артемівський, Великоновосілківський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар’їнський, Новоазовський, Слов’янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 р. були утворені ще три райони – Добропільський, Першотравневий і Тельманівський.

На 1 січня 2003 р. в області нараховувалося 26 міст обласного підпорядкування: Авдіївка, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Докучаєвськ, Донецьк, Дружківка, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Красний Лиман, Макіївка, Маріуполь, Новогродівка, Селидове, Слов’янськ, Сніжне, Торез, Харцизьк, Шахтарськ, Ясинувата і 18 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновосілківський, Волноваський, Володарський, Добропільський, Костянтинівський, Красноармійський, Краснолиманський, Мар’їнський, Новоазовський, Першотравневий, Слов’янський, Старобешівський, Тельманівський, Шахтарський, Ясинуватський.

Докладніше з історією регіону можна ознайомитися за посиланням

https://uk.wikipedia.org/wiki/Донецька_область

             ПРИРОДНІ УМОВИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Донецька область в існуючих межах утворена 17 липня 1932 року. її площа — 26,5 тис. км², що становить 4,4 відсотка території України. Область межує на заході з Запорізькою, Дніпропетровською і Харківською областями України, на півночі — з Луганською, а па сході — з Ростовською областю Російської Федерації. З півдня її омивають води Азовського моря. За ознаками фізико-географічного районування територія належить до степової зони, північно-степової підзони, Донецької північностепової провінції, Західно-Донецької схилово-височинної та Донецької височинної областей.

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ,РЕЛЬЄФ.КОРИСНІ КОПАЛИНИ

За особливостями геологічної будови територія характеризується як складна щодо структури нашарувань гірських порід і сполучення форм поверхні, що підтверджується наявністю кількох геоструктурних районів: Донецьке складчасте утворення; Приазовський блок Українського кристалічного щита (УЩ); Донецька частина Дніпровсько-Донецької западини; Причорноморська западина.

Донецьке складчасте утворення є геологічною серцевиною регіону. У 1827 році гірничий інженер Є.П. Ковалевський дав йому назву «Донецький кряж», а всій вугленосній території — «Донецький басейн». Це залишок древньої гірської складчастої країни. У її утворенні беруть участь породи різного віку, але переважають відкладення карбону (пісковики, різні сланці, вапняки, прошарки вугілля), товща яких може досягати 18 км.

На території Донецької області налічується 846 родовищ корисних копалин місцевого та загальнодержавного значення, які містять 36 видів сировини. Нині експлуатується 373 родовища з 23 видами сировини. Серед них: вугілля, метан вугільних родовищ, природний газ, сіль кам'яна, каолін, глина вогнетривка, доломіт для металургії, вапняк доломітний, пісок скляний та формувальний, цементна сировина, гіпс та ангідрит, крейда будівельна, пісок будівельний, бутовий та облицювальний камінь, глина тугоплавка, цегельно-черепична сировина, води підземні прісні тощо.

За запасами та обсягом видобутку високоліквідних видів корисних копалин Донецька область займає провідне місце в Україні. В останні роки в області відкриті, розвідані або розвідуються близько 20 нових видів мінеральної сировини: природний газ і конденсат, рідкісні та рідкісноземельні

метали, неселінові сієніти, флюорит, вермикуліт, базальт, бентоніт, кварцит, калійна сіль, ставроліт, асбест, графіт тощо.

Рельєф Донецької області своєрідний і складний, він має такі геоморфологічні області: Донецька височина, Приазовська височина, Придонецька терасова рівнина, Приазовська низина.

Донецька височина (Донецький кряж) грає провідну роль у геоморфології району. Вона являє собою рівнинні межирічні простори, що чергуються з долами, які мають гірський характер. Середні висоти лежать у межах 200-300 м. Вища точка — гора Могила Мечетна (367 м).

КЛІМАТ

У кліматичному відношенні Донеччина належить до степової атлантико-континентальної області помірного поясу. Основними рисами клімату в регіоні є: континентальність, значні добові і річні амплітуди температури повітря, мала кількість опадів, відлиги, часті тумани, посушливо-суховійні явища. Усе це обумовлено віддаленістю від Атлантичного океану, близькістю Азіатського материка, рельєфом, незначним впливом Чорного й Азовського морів. Спостерігається порівняна однорідність території у кліматичному режимі. Виділяється лише центральна частина Донецького кряжа (Дебальцеве), де прохолодніше (вплив рельєфу), і Маріуполь, де температура вища (вплив Азовськогоморя). Відзначається деяке посилення континентальності у східному напрямку.

Середньорічна температура становить плюс 8,2°С , у січні — мінус 6°С; липні — плюс 26°С. Річна сума опадів у Донецьку — 524 мм, у Маріуполі — 462 мм. Відносна вологість повітря у Донецьку за рік — 73 відсотки , у липні — 57 відсотків. Переважає вітер східних напрямків.

ВНУТРІШНІ ВОДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Для гідрографії і гідрології області характерна маловодність. Насамперед це обумовлено приналежністю до степової зони, для яких коефіцієнт зволоження (відношення атмосферних опадів до випару) становить лише 0,66. До того ж, ріки Донбасу в основному мають відцентровий і транзитний характер стоку. Налічується 246 річок довжиною понад 10 км. Великих рік у звичайному розумінні немає: з водотоків, що реєструються, лише 4 відсотки мають довжину 100 км і більше. Ріки належать до басейнів Дніпра, Дону і власне Азовського моря.

Провідну роль у розподілі річкового стоку на Донеччині відіграє Донецький кряж. На його північному схилі беруть початок річки басейну Сіверського Дінця: Казенний Торець, Сухий Торець, Кривий Торець, Бахмутка, Жеребець. Витоки Сіверського Дінця лежать у відрогах Середньо-Руської височини за межами регіону. Ріка нале­жить до типу рівнинних, переважно снігового живлення, і з нечітко регулярними паводками. Середня ширина 60—110 м і глибина 1,5—2,2 м. З вододілу західного схилу Донецького кряжа стікають річки басейну Дніпра: Вовча, Мокрі Яли, Самара, Солона, Кашлагач. Нарешті, іч південних схилів кряжа збирають свої води річки Донеччини, що безпосередньо впадають в Азовське море: Міус, Кальміус (у тому числі його притока Нальчик), Кринка, Мокрий Єланчик, Грузький Єланчик. Нагальна, Мокра Волноваха. Особливої уваги заслуговує Кальміус, як знакова ріка Донецького регіону. Увесь його басейн лежить у Донецькій області. Тут розташовані найбільші міста - Донецьк. Маріуполь, Макіївка, зосереджено більше половини людського і виробничого потенціалу. Деякі річки в посушливі роки пересихають. Значна частка їх живлення — води, що скидаються в гідрографічну мережу: високомінералізовані шахтні води, недостатньо очищені стічні води промисловик підприємств і комунального господарства, а також ті, що стікають із зрошуваних сільськогосподарських земель. Багато річок обміліли, виснажилися, забруднилися.

Озера для Донбасу не характерні: в основному до них відносять меандри, що відокремилися від головного річища Сіверського Дінця. Привертають увагу, як з природної, так із бальнеологічної точки зору, солоні озера Ріпне, Сліпне, Вейсове в околицях м. Слов'янська.

Природні джерела неспроможні забезпечити регіон водою, тому здійснюється її подача штучними водогонами, а також акумуляція у ставках і водоймищах. У 1953-59 рр. побудовано канал Сіверський Донець — Донбас довжиною понад 130 км. Пізніше були виконані значні роботи зі Спорудження каналу Дніпро — Донбас, але нині вони не ведуться через відсутність достатнього обґрунтування. На Донеччині експлуатується понад 1000 ставків і 150 водосховищ питного, технічного й охолоджувального призначення. Штучні водоймища входять до гідрографічної мережі, взаємодіють із природними водотоками і забезпечують самоочищення води від забруднень, що надходять зі стоками. Деякі підземні води використовуються на питні потреби.

Особливу роль у формуванні природних умов Донеччини відіграє Азовське море. Донецька частина його північного узбережжя довжиною близько 120 км обмежує область з півдня, впливає на прилеглу територію (Приазов'я), дає можливість використовувати багатий природний та ресурсний потенціал моря. Північне узбережжя — це рівнинний степ, який обривом спускається до моря. Тут заслуговують на увагу Білосарайська та Крива коси — великі гострокінцеві піщані виступи берега. Дно моря майже плоске. Глибина від 2 до 9 метрів. Солоність води низька: у відкритій частині моря до 11 промілей, але завдяки притоку прісних вод Дону, Кубані, Кальміусу та інших річок у Таганрозькій затоці стає майже прісною. Рівень солоності підтримується за рахунок притоку води з Чорного моря через Керченську протоку. Пере­важний напрямок течії води на донецькому узбережжі зі сходу на захід. Клімат характеризується короткою холодною зимою і теплим літом. Температура морської води в липні 25-28°С . З кінця грудня до кінця лютого на водній поверхні утворюється льодовий покрив.

ГРУНТИ

У Донецькій області налічується 60 типів ґрунтів. Звичайні чорноземи займають 92 відсотки території, дернові — 4, лугові, болотні і виходи порід — по 1, засолені й опідзолені — по 0,5 відсотка. Потужність чорноземів і вміст гумусу знижується з півночі на південь. На Донецькому кряжі панують чорноземи хрящуваті, утворені на продуктах вивітрювання кам'яновугільних порід, а по північних схилах кряжа — на крейдах і мергелях; на Приазовській височині — малогумусні на лесови породах; у долах Сіверського Дінця й інших рік солонцюваті чорноземи, лугово-піщані ґрунти.

Земельний фонд Донецької області становить 2651,7 тис. га, у тому числі: землі сільськогосподарських угідь займають 77,3 відсотка, ліси та інші лісовкриті площі — 7,6, водоймища — 1,6, заболочені землі — 0,4, інші землі — 1ДТ відсотка. У складі сільськогосподарських угідь рілля "займає 62,6 відсотка, сіножаті і пасовища — 12,4, багаторічні насадження — 2,3 відсотка. Розораність території становить 63,6 відсотка, лісистість — 7,6 відсотка.

На території області панує степовий тип рослинного покриву. Донецький кряж нерідко характе­ризують як острів лісостепу серед степів, нагадуючи, що у XVIII столітті не менше 48 відсотків його площі займали ліси. Про це ж свідчать назви населених пунктів (Ясинувата, Стародубка, Ольховатка, Калинівка, Кленове, Грабове, Терни). Лісистість у повоєнний період ледве сягала 3 відсотків. Нині вона зросла до 7,6 відсотка, та все ж є недостатньою.

Характерна особливість регіону — сильна антропогенна трансформація рослинності: степ розораний, багато природних лісів вирубані або окультурені, створені різноманітні насадження спеціального призначення і т.д. Істотні антропогенні зміни відбулися в природній флорі регіону. В області зареєстровано 1870 видів рослин, або 40 відсотків від загальноукраїнської чисельності. За 50 років зникло 33 види рослин. Зростає кількість видів, що потребують спеціальної охорони.

Невід'ємним компонентом природи Донбасу є тваринний світ. На території області налічується 25 тис. видів різноманітних систематичних груп, у тому числі 24 тис. видів безхребетних (молюски, комахи, павукоподібні, черви та інші). Постійно перебувають та фіксуються під час міграції близько 300 видів птахів і 49 видів ссавців. Приблизно 130 видів тварин занесено до Червоної книги України. Понад 140 видів є рідкісними для регіону. Майже 70 видів наземних хребетних тварин віднесено до категорії мисливських, у тому числі: лось, олень благородний і плямистий, кабан, козуля, заєць-русак, ондатра, бобер, байбак, лисиця червона, вовк, єнотовидний собака, норка вільна, борсук, видра, куниця, тхір чорний, сіра куріпка, фазан, перепілка, дикі голуби, гуси, качки, лебеді, лиска, кулики.

ЗАВДАННЯ

1.Використовуючі конспект  заповніть табличку (надіслати мені)