На превеликий жаль, широкий загал глядачів не розумів творчих пошуків Курбаса, а його п'єси не знаходили розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», націоналізмі, відриві від сучасної дійсності. Політична кампанія проти митця скінчилася його арештом і засланням. Уряд навіть змінив театрові «Березіль» назву, і він став Академічним українським драматичним театром ім. Т. Шевченка.
Світове визнання здобув режисер Роман Віктюк, який розпочав свою діяльність у Львові, а згодом організував театр у Москві. Його творчість як режисера-новатора стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця XX ст. (наприклад спектакль «Лоліта» за романом В. Набокова). Рома́н Григо́рович Віктю́к (1936 — 2020)радянський, український та російський театральний актор та режисер, народний артист України (2006), народний артист Росії (2009). Театр Романа Віктюка
Водночас формується нова генерація митців, які щиро прагнули реалістичності та психологічної розробки образів. До представників творчої інтелігенції, що шукала шляхи до національних джерел, належали видатні режисери і актори Сергій Данченко, Федір Стригун, Богдан Ступка та багато інших. Сергій Данченко. Федір Стригун. Богдан Ступка
У різні роки здобули світову славу видатні українські вокалісти С. Крушельницька, О. Мишуга, Б. Гмиря, Б. Руденко та диригенти Н. Рахлін, К. Сімеонов, С. Турчак. В Україні і далеко за її межами відомі чудові виконавці оперних партій Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко.Є. Мірошниченко
У різні роки в театрі працювали режисери Є. Степанов, С. Бойко, В. Недашківський, Ю. Ятковський, В. Ясногородський, з театром співпрацювали відомий український прозаїк П. Загребельний, драматурги О. Зарудний та О. Коломієць, композитори В. Філіппенко, С. Бедусенко та ін. Із того часу яскраві, видовищні постановки, в яких об’єднані слово, музика й танець, стали окрасою репертуару.
У другій половині XX ст. в багатьох містах України було засновано державні театри ляльок. У наш час такі театри функціонують в обласних центрах і найбільших містах країни. Жито́мирський академі́чний обласни́й теа́тр ляльо́к В Україні функціонують близько 30 державних і кілька приватних лялькових театрів
Процеси національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні, позначилися на розвитку сучасного театру. Активізувалися міжнародні творчі зв’язки між театральними колективами України, Англії, Італії, Німеччини, Польщі. В Україні показали своє мистецтво авангардні театри Франції, Японії.
Голоси кращих оперних співаків звучать на найпрестижніших сценах Європи, на міжнародних конкурсах завойовують нагороди відомі артисти балету. Відбувається якісне оновлення національного театру на шляху поєднання кращих вітчизняних і світових традицій. Володимир Данилович Гришко (1960 р.н.) Вікторія Лук’янець
Режисери експериментують щодо вільної інтерпретації авторських текстів, скорочуючи їх до мінімуму, змінюючи іншими формами сценічної виразності - роблячи акценти на пластиці, міміці, хореографії, пантомімі. Це пояснюється «кліповістю» нашого життя, мислення, через що сучасні глядачі зазвичай важко сприймають довгі монологи.
Монолог, що не редагується, а лише монтується автором, є основною складовою змісту і дії. Саме текст, а не подія стає головним чинником дії, формуючи нові умови театральної гри, які більше відповідають сучасним тенденціям культури. Мовленнєва форма втілення набуває нового, осучасненого, адекватного змісту. Отже, не втрачаючи актуальності, мовлення набуває нового культурного значення - стає носієм не інформації, а дії. І це нормальні процеси, адже театр, як і будь-яке мистецтво, постійно еволюціонує.
Щоб торкнутися душевних струн людини зі сцени (в одному дублі!), потрібно нести тільки правду, вірити в того героя, якого граєш, на кілька годин зливатися з оточенням, і тоді публіка забуде, що перед нею лише сцена, а на ній - тільки гра. У всьому цьому й полягає унікальність театру як мистецтва.
Імовірно, театр не зазнає серйозних змін у майбутньому. Можливо, буде винайдено нові контакти з глядачем, нові варіації на вічні, класичні теми. Але основою завжди будуть дві складові - глядач і творець (автор, режисер, актор). Без літературного матеріалу та режисерсько-акторської інтерпретації немає вистави, а без глядача - немає самого театру. Потрібна постійно зацікавлена публіка, вона тепер вельми досвідчена і вимоглива, та театрам доводиться їй відповідати.