Презентація "Житлові приміщення"

Житлові приміщення. Лекція з дисципліни “Основи дизайну”

План: Будинки постійного проживання.4Інтер’єри житлових приміщень. 123 Житло для тимчасового проживання.5 Характеристика житлового середовища. Простір проживання.

Житлове середовище. Житлове середовище — комплекс відкритих і закритих просторів, призначених для проживання людини, обладнаних і оснащених відповідно до способу життя, соціальних і особистих інтересів користувачів житла. Основні функції житла — їжа, сон, побутові процеси, спілкування, виховання й навчання дітей, індивідуальна праця, відпочинок, самоосвіта та ін.

Житлове середовище

Житлове середовище«особисті» приміщення«громадські» приміщення(індивідуальні, сімейні, групові осередки — кімнати, квартири, дортуари та ін.), їх комплекси (житлові будинки, готелі, гуртожитки та ін.)— установи культури, охорони здоров’я, побутового й торговельного обслуговування (дитячі садки, школи, повсякденна торговельна мережа тощо).

Житлове середовище. Процес проживання людини в житловому середовищі в інтер’єрі житла має три основні сторони: громадсько-соціальну (спілкування, відпочинок, індивідуальна праця); побутову (готування їжі, прибирання, прання, дрібний ремонт і зберігання особистих речей); життєзабезпечувальну (прийняття їжі, сон, особиста гігієна, фізкультура, лікування).

Житлове середовище. Склад приміщень житлової одиниці визначається: соціальними; віковими характеристиками мешканців; їхньою кількістю; статевою належністю членів родини. В окремих випадках процеси проживання мешканців відбуваються незалежно один від одного, що вимагає наявності ізольованих приміщень; в інших — ситуація дає змогу об’єднувати значну частину цих процесів у загальному просторі без шкоди для комфорту.

Житлове середовище. На структуру житла впливають і такі чинники, як регіональний життєвий уклад, кліматичні особливості регіону, де будується житло, і т. ін. Тому говорити про усталену структуру житла, що відповідає всім життєвим ситуаціям, неможливо. Однак спільність функцій житла дає можливість виділити приміщення або його зони, передбачені для проживання.

Житлове середовищезони денного перебування мешканцівспальні зони. Подальше членування зон, передбачених для проживання, визначаються способом життя людини і залежить від часу доби:

Характеристика житлового середовища За часом і характером проживання житло підрозділяється на: постійне (житлові будинки квартирного типу й будинки з громадським обслуговуванням):– одноквартирний садибний будинок;– дво-, чотирьохквартирний садибний будинок;– багатоквартирний блокований малоповерховий будинок;– багатоквартирний будинок середньої та великої поверховості; тимчасове:– готелі;– гуртожитки; – інтернати; – спальні корпуси пансіонатів, будинків відпочинку, санаторіїв.

Характеристика житлового середовища. За об'ємно-планувальною структурою житлові будинки бувають:  одноквартирні (садибні); блоковані (двох- і більше квартирні); секційні; коридорні;  галерейні ; змішаної структури.

Характеристика житлового середовища На тип об’ємно-планувального рішення житлових будинків впливають містобудівні умови та форми кооперації. Садибні будинки призначені для заміського будівництва. Блоковані будинки є проміжним типом між сільською та міською забудовою. Багатоквартирні будинки — основа міського житла. Одна із прогресуючих форм кооперації житла — таун-хаузи: автономні житлові комплекси, що поєднують житлове поселення з системою обслуговування.

Класифікація житла. Основні типи житлових будинків. За поверховістю розрізняють 2 групи житлових будинків:  без ліфтові (малоповерхові: 1 - 3 поверхів і середньої поверховості: 4 - 5 поверхів); ліфтові (багатоповерхові: 6 - 9 поверхів, підвищеної поверховості: 10 - 16 й висотні: вище 16 поверхів).

Класифікація житла. Основні типи житлових будинків. За матеріалом огороджувальних конструкцій житлові будинки бувають:  із дерева; цегли; бетону; залізобетону; силікатних матеріалів; місцевих матеріалів (природного каменю та ін.).

Класифікація житла. Основні типи житлових будинків За конструктивним рішенням житлові будинки підрозділяються на:  панельні; каркасні; каркасно-панельні; великоблочні; об'ємно-блокові; монолітні; зі штучних матеріалів (цегла й вироби з місцевих матеріалів).

Будинки постійного проживання. Будинки постійного проживання мають відносно повний набір приміщень сімейних квартир для забезпечення нормального режиму перебування: загальні кімнати та спальні, що належать до житлових приміщень; передпокої, коридори, кухні, санвузли, комори становлять групу допоміжних приміщень. Сьогодні цей мінімальний набір доповнюють приміщеннями більш диференційованих функцій: кабінетами, дитячими, студіями, бібліотеками, холами, їдальнями, камінною залою, вітальнею, гардеробними, розвиненими функціонально та за розмірами санвузлами, лоджіями, балконами, зимовими садами, саунами, басейнами і тощо.

Будинки постійного проживання. У кожному разі для зручності перебування всі приміщення повинні бути зв’язані логічною планувальною схемою без втрат простору. Про якість планування свідчить співвідношення житлових і допоміжних приміщень, виражене коефіцієнтом ДО1= S(ж)/S(з),де S(ж) — площа житлових приміщень, S(з) — загальна площа квартири. Оптимальна величина ДО1 перебуває в межах 0,6 – 0,7.

Будинки постійного проживання Одноквартирний садибний будинок як основний тип заміської забудови може мати вільне планування (виходячи з конструктивного вирішення), що передбачає всебічне природне освітлення. При дворівневому просторовому вирішенні перший поверх займають приміщеннями денного перебування (вітальня, кухня, дитяча, господарські приміщення), другий поверх або мансарду — спальними кімнатами. Дво-, чотирьохквартирний будинок має трохи обмежені планувальні можливості заміського житла, але економніший у будівництві й експлуатації.

Будинки постійного проживання Зблоковані будинки зі збереженням невеликих приквартирних ділянок надають зручності міського житла з відносно дешевим комунальним обслуговуванням. Блокування будинків сприяє економності їх опалення, але обмежує фронт природного освітлення. Багатоквартирні багатоповерхові житлові будинки проєктуються: – багатосекційними з поповерховим угрупованням квартир кожної секції на одному стрижні вертикальних комунікацій зі сходами та ліфтами; будинок «набирається» з рядових, кутових, торцевих, поворотних секцій в умовах індустріального будівництва; при монолітному домобудівництві показник уніфікації знижується; – односекційними (баштовими, «крапкового» типу) з розвиненим вузлом вертикальних комунікацій, що пускає евакуаційні навантаження від великої кількості квартир на кожному поверсі; – коридорними, де квартири розміщені по обидва боки коридору; зрозуміло, що за умовами інсоляції такі будинки повинні мати орієнтацію плану, близьку до меридіонального; – галерейними з виходом квартир кожного поверху на загальну відкриту галерею; рекомендовані для будівництва в південних районах, такі будинки мають переважно широтну орієнтацію.

Житло для тимчасового проживання Житло для тимчасового проживання (готелі, гуртожитки, інтернати, спальні корпуси пансіонатів, будинків відпочинку, санаторіїв) має обмежений склад приміщень із тенденцією до об’єднання окремих функцій, компенсуючи відсутність деяких служб загальним блоком обслуговування (кухні, душові, пральні та інші господарські приміщення). Житло цієї категорії тяжіє до коридорного планування, як і квартирні будинки для одинаків і молодих родин, необтяжених домашнім господарством. При всій функціональній лаконічності планування готельних номерів їм також властивий своєрідний комфорт універсального простору з перетворенням вітальні в спальню, використанням кухні-ніші, стінних шаф, розсувних дверей. Високий ступінь стандартизації житлових осередків будинків тимчасового перебування спрощує та здешевлює їх конструктивні рішення. Такі санаторії, готелі, мотелі.

Типологія житлових приміщень Сьогодні в Україні за рівнем комфортності виділяють три основні групи житла це: соціальне житло, де приймають мінімальні площі приміщень для забезпечення необхідних функціональних процесів (прикладами можуть бути малосімейні будинки та житловий фонд «хрущовського» періоду будівництва); доступне житло, коли в основу проектування беруться площі приміщень, нормовані в ДБН; комерційне житло, коли немає обмежень щодо площі приміщень та проектування здійснюється з урахуванням матеріальних можливостей замовника.

Принципи формування структури житлового осередку Основним критерієм у розмежуванні життєдіяльних процесів служить характер проживання, пов’язаний із тривалістю проживання й способом життя. Розрізняють: індивідуально-сімейне проживання є постійним у квартирі або житловому будинку; комунальне, тимчасове — тривалістю до 5–6 років — в осередку квартирного типу, гуртожитку, інтернату для літніх людей(геріатричний пансіонат), будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонату для ветеранів війни і праці, інтернату для учнів; тривале — 14–30 днів — в палаті лікарні, номері санаторію, готелю, бази відпочинку, табору; короткочасне — 1–14 днів — у номері готелю, турбази, мотелю.

Основні функції житла. Функція сну. Першочергова функція житла — повноцінний сон — форма відпочинку й засіб підтримки здоров’я. Зона сну потребує повної зорової, акустичної і психологічної ізоляції. Ідеально — одне спальне місце в одній кімнаті.

Основні функції житла. Функція відпочинку. Враховується положення людини, сидячи у вільній позі. Основні меблі: стілець, крісло, диван, шезлонг, меблі для відпочинку, частіше пересувні. Додатково можуть бути: полиці, бар, світильник, телевізор тощо. Існують певні габарити проходів.

Основні функції житла. Функція індивідуальної роботи. Процес підготовки навчальних завдань, самоосвіта, творчість, професійна діяльність тощо, вимога — відсутність шуму, якісне освітлення. Робоче місце, письмовий стіл (комп’ютер, мольберт, музичний інструмент), крісло.

Основні функції житла Функція готування їжі. Процес може супроводжуватися погіршенням мікроклімату — загазованість, вологість, підвищення температури. Необхідна вентиляція, освітлення, обробка. Сучасне кухонне обладнання.

Основні функції житла. Функція прийому їжі. Для економії часу та енергії, які витрачаються на обслуговування процесу прийому їжі, важливий чинник близького взаємного розміщення зон прийому та готування їжі. Меблі для прийому їжі: обідній стіл і місця для сидіння.

Основні функції житла. Функція санітарної гігієни. Має індивідуальний характер — ізоляція, спеціальне санітарно-технічне устаткування. Стандартне обладнання — ванна, душ, умивальник, унітаз, біде (гігієнічний душ). Приміщення санвузлів двох типів: окремі та суміщені.

Основні функції житла. Функція побутової роботи. Зона догляду за одягом, білизною, речами, прибирання приміщень. Бажані окремі приміщення.

Основні функції житла. Функція зберігання. Меблі-шафи, стелажі, антресолі, сьогодні — вбудовані шафи, окремі кімнати. Передпокій — своєрідна зона в житловому приміщенні — вішалка, дзеркало, шафи, полиці.

Квартира чи будинок. Квартира – це житлова споруда, яка складається з декількох кімнат, володіє окремим входом і набором необхідних інженерних систем (опалення, каналізація, вентиляція). Розташовується в окремому блоці, де з нею сусідить ще кілька таких приміщень. Будинок – це відокремлена житлова споруда, яка володіє окремим входом і повним набором автономних комунікацій. Він може бути пристосований для проживання однієї або декількох сімей, але головна вимога – це цілісність. Якщо будинок розділити на 2 частини і зробити окремі входи, то його складові елементи стануть квартирами.

Квартира Найважливіші характеристики: 1. Чисельний склад родини впливає на кількість кімнат, функціональні операції окремих приміщень відповідно до норм. 2. Соціально-демографічні особливості родини регламентують обов’язкові приміщення (загальна кімната, спальня, кухня-їдальня, санвузол та передпокій), можливі (кабінет, їдальня, комора) й бажані (лоджії, балкони, тераси). Тому на одній загальній площі можливі різний склад приміщень та планування.

Квартира. Зонування ґрунтується на віковому принципі, більш гнучка зона — вітальня, їдальня, кухня; найвіддаленіша від передпокою — спальня, туалет. Для зв’язку приміщень — коридор (хол). Прохідні кімнати виключені. Просторове зонування загальної кімнати можна розмежувати меблями. Спальня може включати робочу зону. Можливі три варіанти спальних кімнат — для подружжя, для двох і для одного.

Квартира. Кухня-ніша – це приміщення без обідньої зони з електроплитою та механічним витяжним приладом для вентиляції. Таке рішення дозволяє заощадити простір (кухня може мати всього 5 м2 і звичайно розташовується у коридорі або коморі. У цьому випадку ізолювати приміщення за допомогою стін немає ніякої необхідності. Кухня - вітальня - популярне і функціональне рішення, щоб об'єднати кілька функціональних зон в одній кімнаті. Найчастіше таке планування вибирають якщо кухня дуже маленьких розмірів і коли на кухні немає можливості розмістити всіх гостей або домочадців.

Гуртожиток. Сутність гуртожитку полягає в розміщенні функцій однієї квартири в розвиненому просторі поверху (або його частини), що називають житловою групою. До неї входять: житлові кімнати особистого користування та приміщення громадського користування (кухня-їдальня, санвузли, кімнати для занять, відпочинку та господарсько-побутові).

Гуртожиток. Об’єкти тривалого проживання: шкільні інтернати, гуртожитки, будинки готельного типу, будинки-інтернати для людей похилого віку. Контингент інтернатів складають школярі 10–16 років загальноосвітніх і спеціальних шкіл. Головне завдання — створити умови для колективного проживання, роботи та відпочинку. Житловий осередок відповідає класу на 30 осіб. Спільне приміщення передбачене для сну, ігор, роботи. У старших школярів виникає потреба в меншій житловій групі. Інтернати, як правило, блокуються зі шкільними будинками, громадські приміщення котрих використовуються спільно.

Гуртожиток. Контингент гуртожитків ділять за професійними ознаками: учні професійно-технічних училищ, студенти ВНЗ, робітники та службовці. У студентських гуртожитках найважливішим фактором є індивідуальна підготовка до занять — зменшується кількість мешканців у кімнатах та в житловому осередку. Комфортність: житлові осередки на 4–8 осіб, житлові кімнати на 2–3 особи, окремі санітарні вузли (ванна або душова й убиральня з умивальником) і передпокій. Кухня — загальна, на кілька осередків до 30 осіб. Робоче місце в кожного — робочий стіл і полиця для книг. Для створення більшого простору можливі двоярусні ліжка.

Гуртожиток. Гуртожитки для робітників та службовців мають відповідати за своєю структурою характеру життя дорослої людини. У будинках-інтернатах для людей похилого віку існують дві групи: здорові й немічні. Перші виконують основні життєві операції щодо самообслуговування; іншим необхідна допомога, їхній спосіб життя наближений до лікарняного, включаються приміщення медичної допомоги.

Готельний номер. Відмінною рисою номера є концентрація послуг, зорієнтована на відносно короткий час проживання. Обслуговуються кілька груп клієнтів: ділові люди (робота й відпочинок — спокій і затишок); туристи та курортники (позитивно реагують на відсутність буденності в інтер’єрі); спортсмени (спокій і затишок, відновлення сил.

Готельний номер. Номер включає: житлову кімнату, санітарний вузол і передпокій. Масовий сезонний відпочинок (турбази, табори, бази відпочинку) мають окремий санвузол, передпокою немає.

Готельний номер. Одномісний номер 9 м2 і двомісний 12 м2 з шириною від 3 до 3,6 м є найоптимальнішими для меблювання. Використовуються обидві поздовжні стіни, звільняється світловий фронт, немає відчуття затісненості.

Готельний номер. Залежно від призначення готелю (ділового чи курортного) одній із зон надають перевагу в плануванні. Санітарний блок розміщений в одному приміщенні. Передпокій виконує роль шлюзу перед санвузлом. Дво-трикімнатні номери-люкси та апартаменти мають підвищену комфортність щодо диференціації житлового простору на загальну кімнату й спальню, можливо, і кабінет.

Лікарняна палата. Палатна секція лікарні — автономний житловий осередок для 30 осіб у типових вирішеннях. Дві секції визначають оптимальну вміщуваність відділення, що є важливим елементом лікарні. Тут відбувається діагностика, лікування, спостереження й догляд за хворими. На обидві секції — загальні лікувальні приміщення: кабінети лікарів і медперсоналу, спеціального обладнання, буфетна та їдальня, кімната денного перебування хворих.

Лікарняна палата. Відношення загальних приміщень і палат 1:1. Палати на 4–2–1 особи, у середньому 7 м2 на людину, дитячі — 6,5 – 6 м2 на дитину. Обладнання: ліжко, тумбочка, місцевий світильник, пересувний стіл. Головним планувальним завданням організації осередку є забезпечення зручностей обслуговування хворих та дотримання лікувально-охоронного режиму. Особлива увага приділяється цільовій спрямованості у фарбуванні приміщень, природному та штучному освітленню.

Середовище перебування людей похилого віку та осіб з обмеженими можливостями. До осіб з обмеженими можливостями (інвалідів) належать люди, частково або повністю позбавлені працездатності внаслідок вроджених дефектів розвитку, хвороби або каліцтва. Відповідно до вад у осіб з обмеженими можливостями втрачаються суспільні зв’язки, перероджується психіка, виникає необхідність у сторонній допомозі та у спеціальних пристосуваннях середовища перебування, що компенсують фізичні і психічні вади та сприяють трудовій і соціальній реабілітації інвалідів.

Середовище перебування людей похилого віку та осіб з обмеженими можливостями. Ступінь соціальної підтримки інвалідів пов’язаний з їх розподілом на групи І, ІІ і ІІІ. Так, до І групи належать люди з повною втратою працездатності, які потребують постійного догляду. Якщо взяти загальне число осіб з обмеженими можливостями за 100 %, то на частку розумово відсталих припаде 70 %, глухих — 10 %, інвалідів з важкими порушеннями мови — 5 %, сліпих та з вадами зору — 5 %, людей з ураженням опорно-рухового апарату — 5 %, з іншими дефектами — 5 %.

Середовище перебування людей похилого віку та осіб з обмеженими можливостями. Для осіб з ураженням опорно-рухового апарату найскладнішим є фізичне переміщення по будинку і за його межами. Діти з ураженням опорно-рухового апарату пересуваються по горизонталі вдвічі повільніше за здорових дітей, а по сходах нагору — в чотири рази повільніше.

Середовище перебування людей похилого віку та осіб з обмеженими можливостями. При виборі кольорового вирішення інтер’єрів рекомендується враховувати ефект кращого розпізнавання об’єктів червоного та жовтого кольорів на ахроматичному тлі, а ахроматичних об’єктів — на синьому і жовтому тлі.

Середовище перебування людей похилого віку та осіб з обмеженими можливостями. Грамотність архітектурного вирішення з розумінням сприймається сліпими дітьми, створюючи відчуття комфортності. Однак під час переміщень необхідно уникати перешкод і травм. Для переміщення в зовнішньому середовищі шлях руху повинен бути безпечним за рахунок усунення предметів, через які можна спіткнутися: виступаючих бордюрних каменів, доріжок, кутів, смітників, малих архітектурних форм, квітників — усього того, що люди з нормальним зором фіксують автоматично. Їх або виводять із зони рухів, або роблять такої висоти, щоб зустріч із ними не призвела до падіння. Якщо без сходів обійтися не можна, вони повинні мати пологий профіль (співвідношення розмірів сходів приблизно 12×30 см), з кількістю сходинок не менше 3 і не більше 10, з поручнями і рифленою поверхнею майданчиків перед початком сходів.

Середовище перебування людей похилого віку та осіб з обмеженими можливостями. Спеціальні будинки для групового проживання і психологічної реабілітації людей після лікування від алкогольної або наркотичної залежності, психічних розладів організовані так, щоб при максимально організованій системі медичного нагляду вселити мешканцям почуття домашнього комфорту, колективізму і взаємної підтримки для їх повного вилікування. Інтер’єри таких будинків мають створювати теплу атмосферу участі й усамітнення, мати чіткий функціональний зв’язок, що створює можливість усамітнення і водночас спілкування в колективі.

Дякую за увагу!Гарного дня!