Презентація "Українське мистецтво ХІХ - ХХ століття"

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВОXIX I XX СТ. ВИДАТНІ ДІЯЧІ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ XIX –XX ст. ТВОРЧіСТЬ С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГОНародився: 4 (16) лютого 1813 Городище, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія Помер: 5 (17) квітня 1873 (60 років)Москва, Російська імперія. Поховання: Ваганьковське кладовище

Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський (нар. 4 (16) лютого 1813, Городище — 5 (17) квітня 1873, Москва) — український композитор, співак, баритон (бас-баритон), драматичний артист, драматург, небіж письменника П. П. Гулака-Артемовського, автор однієї з перших опер на україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм». Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», датована 1862 роком, яка стала українською музичною класикою. Прем'єра опери відбулася 14 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру. Гулак-Артемовський був не лише її першим постановником, а й виконавцем партії Карася. Через рік, 6 жовтня 1864 року, вистава пройшла у Великому театрі Москви. Царська цензура після Емського циркуляру забороняла постановку опери на сцені впродовж 20 років. 11 червня 1884 року оперу знову було поставлено Марком Кропивницьким в трупі Михайла Старицького за участі Марії Заньковецької та Марії Садовської-Барілотті.

Думка про створення української опери сформувалася у Семена Гулака-Артемовського у зв'язку з новими завданнями для українського мистецтва, що висунув народ у ці роки, і його загальним прагненням до створення національної культури на народній основі. Кристалізації цього задуму сприяли зв'язки композитора з передовими петербурзькими українськими гуртками й особливо довголітні дружні зв'язки з Тарасом Шевченком та відомим істориком Миколою Костомаровим. Добираючи сюжет, Гулак-Артемовський намагався насамперед вивести на сцену театру рідні йому образи представників українського народу, побут народу і його пісню, привернути до них увагу слухача. Сюжет відсилає до часів, коли після знищення Запорізької Січі російськими військами (1775) частина запорожців втекла до Османської імперії. Прем'єра опери відбулася у Маріїнському театрі в Петербурзі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 ставилася в Москві в Великому театрі і мала значний успіх. У обох виставах роль Карася виконував автор, перший виконавець партії Андрія - Павло Дюжиков.

Іван Карась («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)Іван Карась з жінкою («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

ТВОРЧІСТЬ М. В. ЛИСЕНКАМико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки (нині Глобинський район) — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор Кирила Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші .

Уже в п'ять років мати Миколи, Ольга Єреміївна, побачила хист хлопчика до музики і розпочала опікуватись його навчанням. Сама чудово грала на роялі, відчула музичність сина і дала йому перші уроки. З п'яти років батьки запросили для малого вчительку. Лисенко після домашнього виховання вчився у Києві, спочатку в пансіоні Вейля (тут він брав уроки в чеха Нейнквіча)[3], потім — у пансіоні Гедуена (викладач — чех Паночіні[3]), в якому дітей готували до гімназії. Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 році через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Першого червня 1864 року Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет «по разряду естественных наук», а у травні 1865 року захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей» й одержав ступінь кандидата природничих наук. З 1867 року навчався у Лейпцизькій консерваторії. Студіював насамперед як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того, освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики.1878 — Микола Віталійович обіймав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Цього ж 1878 року в складі експедиції В. Беренштама побував на острові Хортиці, обходив усі скелі, наслухався козацьких пісень, взяв участь у розкопках. Побачене й почуте надихнуло композитора на створення опери «Тарас Бульба».

ОПЕРА «ТАРАС БУЛЬБА» «Ви не можете уявити собі, земляче, — писав Лисенко, — як допомогла мені та давня подорож на Хортицю. Картина Січі, козачих зборів, виборів кошового — хіба ж я написав би їх, якби не побачив власними очима залишки славної минувшини?…» Петро Чайковський прохав митця приїхати до Петербурга і поставити оперу, щоправда, російською мовою. Лисенко довго роздумував, аж Чайковський встиг померти. Пройшло трохи часу і Римський-Корсаков приїхав до Києва і запросив композитора до Росії. Прем'єра опери відбулася вже за радянського часу, в середині 20-х років у Києві та Харкові. Кілька разів видатні радянські композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський при поновленні твору в театрі редагували оперу. Опера — історико-героїчна народна драма. Народ показано тут у різних аспектах: епічному, ліричному і драматичному. Саме він є вершителем своєї історичної долі. Головні позитивні персонажі твору є найтиповішими представниками народу, сила яких — у зв'язку з ним 1904 року Лисенко відкриває першу в Україні національну Музично-драматичну школу (з 1913 року — імені Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з Олександром Кошицем організував 1905 року музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя

“Увертюра” до опери М. Лисенка “Тарас Бульба”

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ XIX –XX СТ. Хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і далі була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна — «нова Італія», як її тоді називали. Серед учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін. Тарас Шевченко, геній українського слова, був за фахом художник. Його творчість охопила декілька галузей малярства: портретну, жанрову, пейзажну, релігійну.Інший представник класицизму, російський художник Василь Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі чимало портретів: «Дівчина з Поділля», «Хлопчик із сокирою», «Весілля в селі Кукавці», «Українець», «Портрет подільського селянина».

КАРЛ БРЮЛОВ – «батько» українських живописців. У Брюллова вчилося багато українських художників, зокрема — Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Дмитро Безперчий, Василь Штернберг, Тарас Шевченко. Улюбленим учнем Брюллова був Аполлон Мокрицький: він читав на ніч романи Карлу Великому; мужньо переносив кпини маестро. Через багато років один із учнів Брюллова пригадував: «Брюллов говорил нередко, что в число своих учеников он может включить лишь того, кто понимает его, талантлив и кому он может быть поэтому полезен. Люди с дарованиями находили в Карле Павловиче поддержку и часто выдвигались им. В числе их был Тарас Григорьевич Шевченко»

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — головна тенденція творчих зусиль членів Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників українцем з Острогорського на Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторі поблизу Харкова. Родом з-під Чугуєва був художник-реаліст Ілля Рєпін. Навіть після від'їзду до Росії, сумував за Батьківщиною та повертався до неї. Він часто гостював у маєтку «Качанівка» українських меценатів поміщиків Тарновських. В їх родинній садибі «Качанівці» Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Таким чином, в його творчості та житті Україна посідала значне місце. Видатним майстром побутового жанру був Микола Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щирістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: «Святочні ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрутів», «Свати», «Жнива», «По воду», «Ярмарок», інші. Тісно пов'язаною з Україною була доля художника-мариніста Івана Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею. Українська тема звучить у його роботах «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки» та унікальній для художника жанровій картині «Весілля на Україні».

Новаторською для пейзажу стала творчість Архипа Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — стала сенсацією в Петербурзі. Художник володів неймовірним талантом писати краєвиди та гру світла на хмарах, деревах, скелях. Довгі роки мешкала під Харковом у селищі Нескучне жінка-маляр Зінаїда Серебрякова (1884–1967), багато творів якої присвячено українському селу та темам Сходу. Вона також належить до вітчизняних імпресіоністів. Після еміграції Серебрякова довгі роки мешкала у Франції та Бельгії. Частину робіт закордонного періоду майстрині передано в Київ. Добре відомі твори Миколи Самокиша на українську історичну тематику: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648» (1929), «Битва під Жовтими Водами», «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930), «Битва Івана Богуна під Монастирищем 1653» (1931), «Бій під Царичанкою 1709», «Похід запорожців на Крим» (1934),Сьогодні твори Тетяни Яблонської, Івана Марчука, Феодосія Гуменюка, Садовського Віталія, Андрія Чебикіна, Олександра Бородая та інших відомі далеко за межами України.20 століття подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою та реалізовані за законами стилістики народного малярства 18—19 століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздра та ін.

ТАРАС ШЕВЧЕНКОПерший автопортрет Тараса Шевченка (1814–1861), 1840 Марія (ілюстрація до поеми О. С. Пушкіна «Полтава»), 1840

ІЛЛЯ РЄПІНІлля Рєпін (1844–1930), автопортрет, 1878 Українська хата, худ. Ілля Рєпін, 1880

ІВАН АЙВАЗОВСЬКИЙПортрет Івана Айвазовського (1817–1900) роботи Олексія Тирянова (1841)Дев'ятий вал

АРХИП КУЇНДЖІПортрет Архипа Куїнджі (1841–1910) роботи В. М. Васнецова, 1869 Ельбрус. Місячна ніч. Худ. Архип Куїнджі, 1890-1895

МИКОЛА ГЕ Микола Ге (1831–1894) Портрет пензля Миколи Ярошенко. Христос і Понтій Пилат. Худ. Микола Ге, 1890

МИКОЛА ПИМОНЕНКОMykola Pymonenko-Avtoportret. Пимоненко Микола Корнилович. Жнива в Україні, (1896)

ЗІНАЇДА СЕРЕБРЯКОВАЗінаїда Серебрякова (1884–1967), автопортрет «За туалетом», 1909 Спящая крестьянка

КАЗИМІР МАЛЕВИЧКазимір Малевич (1878–1935), автопортрет, 1908 або 1910 Чорний квадрат

МАРІЯ ПРИМАЧЕНКОХудожниця Марія Примаченко – Прима наївного мистецтва