Презентація "Українське житло"

Українське народне житло

Українська народна архітектура Серед багатьох пам'ятників народної творчості почесне місце належить архітектурі народного житла, яку Олександр Довженко назвав "архітектурною праматір'ю пристанища людського". Від сивої давнини архітектурна народна творчість донесла до сьогоднішнього дня елементи, які свідчать про високі художні, господарсько-культурні, моральні ідеали народу-трудівника. В архітектурі традиційного сільського житла український народ, незважаючи на багатовікове соціальне гноблення, обмежені економічні можливості та майже цілковиту ізольованість від шляхів розвитку світових професіональних архітектурно-мистецьких шкіл, досягнув естетично значимих вершин у гармонійній узгодженості найрізноманітніших видів декоративно-прикладного мистецтва. Але мистецька довершеність в оздобленні житла була властива не всім. Найбідніші верстви українського дожовтневого селянства були позбавлені можливості прикрашати свій побут власноручними творами декоративно-прикладного мистецтва. Нестатки та злидні змушували народних майстрів продавати свій талант.

Полтавщина Кінець XIX - початок XX ст.  Житловий комплекс, с. Білики колишнього Кобеляцького повіту Полтавської губернії, тепер Кобеляцького району Полтавської області Типовим для полтавських садиб було розташування хати всередині чистого двору на значній відстані од вулиці (т. зв. "глибоке"), вікнами до сонця, та відокремлення від хати господарських будівель. Житло Полтавщини характеризувалося широкими "піддашками" виносами стріхи відносно стін. Декоративно-художні прийоми оформлення архітектурних елементів (кронштейнів, виносних балок, стовпчиків), які підтримували стріху, відзначалися різноманітністю різьблення орнаментальних мотивів. Суттєвим архітектурним прийомом зовнішнього оформлення полтавського житла була галерея, якою оточували частину фасадної стіни (перед коморою чи входом у житло), весь чільний фасад, а то й два, три, чотири фасади повністю.

Інтер'єр житла, с.Покровська Багачка колишнього Хорольського повіту Полтавської губернії, тепер Хорольського району Полтавської області Інтер'єр полтавського житла був типовим для лівобережних районів України. За традицією піч у полтавському житлі розміщувалась у кутку біля вхідних дверей, відкрита шафка для посуду ("мисник") - у протилежному кутку біля дверей. У найсвітлішому місці в хаті - попід вікнами чільної стіни проти печі - ставили широку масивну лаву. На лаві встановлювали кужіль з прядивом; сидячи на лаві, шили та вишивали, а на свята садовили почесних гостей. Характерна особливість інтер'єру полтавської хати - поперечна балка ("поперечний сволок") стелі, яка стягувала дві протилежні поздовжні стіни хати і конструктивно не була пов'язана із традиційним поздовжнім сволоком, який становив основу несучої конструкції стелі. Білена стеля хати навхрест була переділена сволоками, які не білились, а прикрашались контурним або тригранним різьбленням. На сволоках вирізьблювали культові обереги (хрест, солярні знаки - кружала, кола тощо), іноді дату зведення хати та прізвище господаря. За традиційними уявленнями, ці знаки охороняли родину від ворожих сил та сприяли її благополуччю.

Київщина Традиційною для південних лісостепових районів Київщини була вільна забудова двору з віддаленим від вулиці розташуванням житла, обгорненого вікнами чільної стіни на південь, а причілком - на схід. Господарські будівлі двору розміщували перед вікнами хати, відділяючи їх від чистого двору плетеним тином.Обмазані глиною і побілені стіни хат на Київщині завершували чотирисхилим солом'яним дахом, покритим зв'язаними сніпками з розвинутим гребенем ("верхом"). Зверху спілки притискували рядом схрещених жердин та викладали по рогах сходинками ("китицями"). Народна творчість яскраво виявилася в кольорово-орнаментальному оформленні всіх споруд двору. Тонке відчуття кольору сприяло виробленню усталених прийомів - інтенсивне пофарбування господарських будівель у контрасті до білих стін житла, які прикрашали мальованим орнаментом. Типовими місцями розташування розпису був фриз ("підстрішина") та обрамлення вікон. У композиціях мальованих орнаментів переважали мотиви "бігунця", "хмелика", "квітки".Кольорова гама народного одягу узгоджується з колористикою житлового комплексу. Кінець XIX - початок XXст. Житловий комплекс, с. Доброводи колишнього Уманського повіту Київської губернії, тепер Уманського району Черкаської області

За загальноукраїнською традицією піч у київському житлі розміщували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих поличок ("мисника") встановлювали засклену шафу. Попід вікнами чільної стіни хати проти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку ("канапу"). Належність київського Інтер'єру до житла правобережних районів Дніпра засвідчувала форма опертого на стовпчик димовивідного пристрою ("комина") печі, що нависав над припічком. Інтер'єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX століття для настінного розпису, крім традиційних мінеральних (глиняних) та рослинних барвників, почали вживати анілінові фарби, які купували на базарі. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювались горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі - припічка, лежанки, комина, грубки. Початок XX ст. Інтер'єр житла, с. Кам'янка колишнього Черкаського повіту Київської губернії, тепер м. Кам'янка Кам'янського району Черкаської області

Слобожанщина Широкий напуск стріхи, що виступав над стінами, підтримувався винесеними на поперечних балках та прогонах брусами ("підострішинами", "підстрішниками"), які підпирали колонки ("сішки"). Підострішні бруси майстерно мережили різьбленою лиштвою, випуски балок ("дармовіси") та верхні вінці зрубу ("ощепи") прикрашали профільним різьбленням. Віконниці, різьблене обрамлення вікон ("наличники") та двері малювали кольоровими глинами або олійними фарбами переважно вохристих тонів, прикрашали квітковим мальованим орнаментом або кольоровими плямами ("квітками", "ружами", "півоніями"). Традиційною для жител Слобідської України, прикордонних з Росією, була вільна забудова двору з наближеним до вулиці розташуванням будинку, повернутого чільним фасадом на південний схід. Перед хатою огороджували невисоким тином місце, де висаджували квіти, кущі та дерева ("палісадник"). Слобожанська хата виділялася пропорційною рівнозначністю у співвідношенні висоти чотирисхилого обтічної форми солом'яного даху та стін. Стіни хати (рублені або сторчові з колотого вербового чи дубового дерева) ставили на палі ("стояни"), високо підняті над землею, зовні обмазували товстим шаром глини по риштовці та білили крейдою. Стіни сіней часто виходили за межі стін хати на рівень піддашшя і лишались у відкритому зрубі не біленими. Кінець XIX - початок XX ст. с. Новоохтирка Харківської губернії

ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ. Характерною ознакою розташування житлового будинку ("хати") та господарських будівель двору в південних районах України була ъх однорядна постановка на садибі. Обмазані глиною та побілені стіни хати часто прикрашали зробленим кольоровими глинами декоративним розписом. Глиною підводились також призьба та стіни господарських будівель двору. В мальованих орнаментах переважали мотиви пишної квітки з центральною вертикальною віссю, по боках якої малювали паростки з листям та квітами. Кінець XIX - початок XX ст. с. Кіндійка Херсонської губернії Традиційно прикрашалися розписом або кольоровою смугою вікна та двері хати. Низькі двосхилі дахи українського житла південних районів укривали соломою або очеретом, а зверху притискували здвоєними дерев'яними козликами ("ключинням"). Часто для зведення стін господарських будівель двору використовували місцевий природний камінь. Кольори глини в настінних розписах доповнювали синіми та червоними барвниками, які надавали їм багатоколірних мальовничих ефектів.

Карнизи прикрашали живописним орнаментом у вигляді рослинного сюжету - "бігунчика", "бігунця", або кольоровими смугами. "Вази", "букети", "квітки" та "гілочки" заповнювали площини комина між колонками. За допомогою ганчірки ("віхтя"), щіточки-пензля ("котиковий пензель" із котячої шерсті, складеної у пучечок та прив'язаної ниткою до держальця), навкоси зрізаної стеблини рогози петриківці створювали пишні рослинно-орнаментальні композиції, фарби виготовляли домашнім способом із трав, листя та ягід. Вживали також і природні барвники - кольорові глини, вохру, глей, сажу та крейду. Петриківські розписи здавна стали дуже популярні. Найздібніших малювальниць запрошували розписувати хати в інших селах. Зроблені ними "мальовки" (розпис на папері) високо цінувалися. Початок XX ст.  с. Петриківка Катеринославської губернії Інтер'єр житла південних лівобережних районів України наслідував загальноприйняті в українській традиції прийоми розташування печі в кутку біля вхідних дверей, шафи для посуду в протилежному кутку і лави попід вікнами чільної стіни хати, вирізняючись формою комина варистої печі: піч мала закритий стінками комина припічок, В інтер'єрі петриківського житла розписували стелю, горішню частину стіни, особливо розкішно орнаментували комин печі. В його композиційну структуру на початку XX століття органічно ввійшли елементи класичної архітектури - колонки, карнизи, фігурні декоративні арки.

Інтер'єри житла правобережних і лівобережних районів нижньої течії Дніпра різнилися в основному формою комина варистої печі. Так, на Правобережній Україні піч мала відкритий припічок, над яким на стовпчиках або без них нависав комин у формі усіченої чотиригранної піраміди. Похилі стінки комина мали завжди вгорі і по низу профільне завершення у вигляді кількох тяг. На початку XX ст., до варистої печі з метою доцільнішого її використання добудовували ще одну піч ("грубу"), якою опалювали хату. Конструктивно-архітектурне вирішення цього комплексу ("піч-груба") продовжувало традиційні прийоми, усталені в усіх районах України. Грубу прикрашали настінним розписом. Декоративно-художні оздоби груби поєднувалися в кольоровій і в орнаментальній розробці з декором печі. В житлі Правобережної України надавали перевагу рослинній, вазонного типу орнаментиці, яку викопували насиченими червоними кольорами. Розписом, крім печі та груби, прикрашали стіни, стелю, вікна. Кінець XIX - початок XX ст.  с. Мишурин Ріг колишнього Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії

ПОДІЛЛЯ Широко розповсюдженою на Поділлі була вільна забудова двору. Житловий будинок ставили віддалік од вулиці в глибині чистої частини двору, а господарські будівлі розміщували на відокремленій частині садиби ("обійсті"). Провідною ознакою архітектурно-художнього образу подільського житлового комплексу була його мальовничість. Особливою декоративністю відзначалися житла південних придністровських районів Поділля, що межували з Молдавією. Кінець XIX - початок XX ст. с.Цибулівка колишнього Кам'янець-Подільського повіту Подільської губернії Найулюбленішими у подолянок були фризові орнаментальні смуги, якими оперізували піддашшя та горішню частину стін; композиції у вигляді вазонів, бігунців, окремих квіток та кольорових плям малювали під стріхою, навколо вікон та на кутах стін житла; орнаментальні смуги прикрашали нижню частину стіни над жовтою призьбою; декоративним розписом оздоблювали і господарські споруди двору (курники, хліви).

Кінець XIX - початок XX ст. с. Сказинці колишнього Могилівського повіту Подільської губернії Варисту піч розміщували в кутку між сінешньою та тильною стінами хати біля вхідних дверей. Біля печі попід тильною стіною на стовпчиках настеляли дошки для спального місця ("піл"). В кутку між сінешньою та чільною стінами біля дверей кріпили відкриту шафу для посуду ("мисник"), а попід вікнами чільної стіни ставили лаву. За традицією піч отвором ("челюстями") завжди була обернута до вікон чільної стіни хати. Любов подолянок до мальовничості виявлялась у багатобарвних настінних розписах, якими прикрашали інтер'єр. Особливої уваги надавали декоративним оздобам печі. Всі її елементи - комин, профільні карнизи, "челюсті" і навіть заслінка - розписувались ("малювались", "підводились") кольоровими глинами. Прикрашались розписом також: стіни і вікна. Святковості інтер'єру надавали писані по білому та жовто-вохристому тлу миски, які виставляли напоказ у миснику, а також паперові прикраси - "витинанки", які кріпили на сволок.

ПОЛІССЯ Кінець XIX - початок XX ст.  с. Сварицевичі колишнього Ровенського повіту Волинської губернії Для районів Волинського Полісся була характерною дворядна забудова двору. Господарські будівлі, об'єднані спільними стінами та дахом, шикувалися в один ряд паралельно до житла, яке, в залежності від орієнтації за сонцем, наближали до вулиці довгим чи коротким фасадом або ж виносили в другий ряд і розташовували у глибині двору. Обсягово-просторова композиція такої забудови виділяється монументальною графічністю силуетів двосхилих рівно- або різновисоких дахів, які покриті дерев'яними плахами чи драницями. Весь комплекс характеризується традиційною для Полісся сріблясто-сірою колористичною гамою, стриманістю застосованого в оздобленні художнього декору. Вражають багатство мотивів контурного різьблення дворогих або вертикальних завершень, декоративні фронтони двосхилих дахів житла.

В інтер'єрі віддалених районів Волинського Полісся майже до початку XX століття збереглось багато архаїчних елементів. Наслідуючи загальноукраїнську традицію розташування, піч розміщували в кутку біля вхідних дверей, полички - відкриту шафу ("мисник") у протилежному кутку біля входу, лаву попід вікнами чільної стіни, а спальне місце ("піл") безпосередньо біля печі вздовж тильної стіни з колискою над ним. У хатах збереглись такі елементи, як спеціальний димовивідний пристрій ("світець", "посвіт"), який кріпився під отвором стелі над лучиною. Архаїчною була і форма курної печі, дим від якої виходив одразу в хату, через що закіптюжені стіни нічим не прикрашалися. Характерові курної печі відповідав темний, так званий "димлений" керамічний посуд ("горщики", "глечики", "гладущики"). Всі дерев'яні ужиткові речі - посуд, знаряддя праці також були позначені рисами архаїчної простоти.

БОЙКІВЩИНА Кінець XIX - початок XXст.  с. Верхні Ворота Закарпатської області Характерною особливістю житла бойків (етнографічної групи українського народу), як і лемків, було об'єднання під спільним чотирисхилим дахом житлового приміщення з рядом господарських - сіньми, коморою, стайнею, стодолою, шопою. На відміну від лемківської довгої хижі, житлова частина у бойків займала у забудові не крайнє, а середнє положення, мала два або три вікна у передній "фронтовій" стіні споруди, уздовж тильних та бокових стін під спуском даху обладнували господарські прибудови. Стрімкий чотирисхилий солом'яний дах, висота якого більше ніж утричі перевищувала висоту стін, пропорційно врівноважувався витягнутим уздовж чільним фасадом. Горизонтальному ритму гребеня стрімкого даху вторували горизонтальні вінці ("обаполи") зрубної стіни та лінія піднятої над землею підлоги відкритої галереї ("міст", "лавочки", "передвікна", "пристінки"). Архітектура народного житла бойків - верховинців була майже позбавлена декоративних прикрас, які були властиві оздобам гуцульської хати, відзначалась простотою та лаконічністю форм.

ЛЕМКІВЩИНА Своє житло лемки оздоблювали не лише загальнопоширеним у Карпатах різьбленням, але й побілкою підсиненим вапном швів між вінцями зрубу, попередньо промазаних глиною.Тільки у лемків поширився розпис відкритих зрубних стін та окремих архітектурних деталей споруди (одвірків, дверей, воріт) білого або зеленкувато-жовтою глиною. Композиція та орнаментальні сюжети лінійно-графічного лемківського розпису відзначалися досконалістю і свідчили про художнє декоративно-образне відчуття краси. Кінець XIX - початок XX ст. Закарпатська область Характерною ознакою житла лемків (етнографічної групи українського народу), як і бойків, було однорядне об'єднання під спільним чотирисхилим дахом житлового приміщення з усіма господарськими сіней ("боїща"), комори, стодоли ("пелевні"), хліва, стайні. Житлову частину в ряду забудови ставили переважно першою. Уздовж тильних стін під спуском даху також розміщували господарські прибудови.У пропорційному співвідношенні основних частин лемківської довгої хижі домінував стрімкий чотирисхилий дах, укритий соломою. Для покриття даху, крім соломи, заможніші селяни використовували дерево або комбінували обидва матеріали: нижні ряди покривали деревом, а решту схилів соломою. Висота даху втричі, а то й більше перевищувала висоту стін. Завдяки високій стрісі довга хижа лемків сприймалась досить компактною, врівноваженою монументальною спорудою.

Разом з тим інтер'єр лемківського житла вирізнявся передусім напрямком отвору ("челюстей") печі, де топили, куди саджали горщики для приготування їжі та випікали хліб. Тільки у лемків отвір печі орієнтували не на чільну, як це було в українській традиції, а на причілкову стіну. Таке розміщення отвору печі зумовило ряд специфічних особливостей інтер'єру житла. Ліжко хоча й розміщувалось на традиційному місці при тильній стіні, але вже на деякій відстані від печі, не впритул до неї. Вільна робоча площа перед піччю освітлювалася з вікна ("облака"), яке обладнували у тильній стіні хижі. Специфічно видовженої форми набув також і підвісний над припічком перед "челюстями" печі комин ("цівка").Найпочеснішим у лемківській хижі було місце біля столу ("стулу"), який покривався скатертиною ("обрусом"). До коротких боків столу приставляли переносні невеликі лавочки.У горішній частині причілкової стіни, що мала два вікна, розміщували образи ("боги"), яскраво-декоративні, писані синьо-червоним пишним рослинним орнаментом по білому тлу тарелі та народні картини. Розподіл та розташування основних частин інтер'єру житлового приміщення ("хижі") лемківського житла традиційні. Вариста піч завжди розміщувалась у кутку між сінешньою та тильною стінами хати біля вхідних дверей. Уздовж тильної стіни ставили ліжко, а попід вікнами короткої бокової ("причілкової") стіни - лаву і перед нею стіл.

ГУЦУЛЬЩИНА Кліматичні гірські умови (часті і значні опади) вимагали влаштування в житлі стрімких високих чотирисхилих дахів з глибокими виносами ("піддашшям"), під якими настеляли піднятий над землею дерев'яний поміст ("передвікна", "лавочки"), що служив місцем для прихатніх робіт у негоду. Традиційне гуцульське житло являло собою своєрідну архітектурну симфонію дерева. Ритму майстерно укладених масивних вінців зрубу стін вторили горизонтальний ритм галереї та порядкове укладені плахи на даху. Декоративний стрій гуцульського житла при однотипності будівельного матеріалу відзначався досконалим виконанням різьбленої пластики архітектурно-конструктивних елементів - одвірків, виступів зрубу та балок піддашшя, деталей огорожі та стовпчиків відкритої галереї. Кінець XIX - початок XX ст.  Присілок с. Космач, Івано-Франківська область Для забудови гуцули завжди вибирали найбільш рівні ділянки землі на південних схилах гір. Віддалено одну від одної ставили вони свої садиби ("оседки"), які об'єднували в одне ціле житло та господарські будівлі двору. Єдність та захищеність житлової частини ("хати"), яка в гуцульському житлі була розташована скраю з південного боку і зусібіч оточена господарськими прибудовами ("притулами"), надавали всьому житлово-господарському комплексу неприступне фортечного вигляду.

Традиційним було розміщення ліжка з жердкою та колискою над ним біля печі вздовж тильної стіни хати, мисника в кутку між сінешньою та чільною стінами, а лави - попід вікнами. Разом з тим інтер'єр гуцульського житла вражав неповторністю та мистецькою вишуканістю декоративно-художніх засобів оформлення, багатством кольорових поєднань. Кожний з його елементів - піч, сволок, жердка, мисник, костюм, ужиткова тканина, побутове начиння - свідчив про виняткову працездатність гуцулів, їхню любов до орнаментації, різноколірних та різнофактурних поєднань. Заможні господарі викладали печі купованими мальованими кахлями. Сюжетно-орнаментальна розробка кожної кахлі представляє художньо виражені фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів: сімейні та календарні свята, мистецькі уподобання, види художніх промислів, культові споруди, оберегові та символічні зображення тощо. Значення оберегу мав різьблений орнаментальний декор, яким прикрашався сволок, вхідні двері та меблі. За традиційними уявленнями гуцулів, прикрашені відповідними орнаментальними композиціями предмети набували магічної сили, яка оберігала людей від ворожих та шкідливих сил і сприяла благополуччю родини.

ВИСНОВОК Сільське житло було найбільш масовим об’єктом народного будівництва. В ньому втілені кращі надбання і досвід народних зодчих, воно становить велику цінність для історії культури українського народу, історії українського мистецтва, архітектури та етнографії. Архітектура українського народного житла створювалась у тісному взаємозв’язку з народною архітектурою сусідніх народів, особливо російського і білоруського, пов’язаних спільністю історичного і культурного розвитку. Незважаючи на традиційність, а тому якоюсь мірою і консервативність народних форм будівництва, сільське житло безперервно змінювалось. Це ставало особливо помітним тоді, коли умови життя сільського населення, а тому їх вимоги до житлових умов вступали в протиріччя з існуючими типами народного житла. Цю особливість найбільш яскраво можна простежити порівнюючи сучасні житлові будинки з сільським житлом дореволюційного періоду.