Презентація уроку "Заселення і розвиток Слобідської України"

Заселення і розвиток Слобідської України. Іван Сірко. Ліцей № 3 Охтирської міської ради Сумської областіПідготував Іван СОБОЛЄВ

Опорні поняття

XVI століття – початок заселення Слобожанщини1650- 1690 pp. - заснування українських козацьких слобідських полків1605 (1610) — 02.05.1680 – роки життя Івана Сірка Опорні дати

Знати і вміти

1. Слобожанщина 1.1. Загальна характеристика1.2. Історія заселення1.3. Населення1.4. Соціальний устрій та народне господарство2. Виникнення слобідських козацьких полків2.1. Устрій2.2. Харківський слобідський полк2.3. Ізюмський слобідський полк2.4. Сумський слобідський полк2.5. Охтирський слобідський полк2.6. Острогоський слобідський полк3. Іван Сірко. План

Слобідська́ Украї́на Слобідська́ Украї́на або Слобожа́нщина — історико-географічний та етнокультурний регіон у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого збігається з територією п'яти українських козацьких полків Слобожанщини XVII—XVIII століть. Слобідська Україна - невід’ємна частина земель українських козаків. На заході межувала з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям та володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. У сучасних межах охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької обл., західну, східну, південну частини Білгородської, південну частину Воронізької, та західну — Курської області.

Слобідська́ Украї́на в XVI століттіТериторія Слобожанщини становила на XVI століття майже не залюднене Дике Поле, через яке татари здійснювали набіги вглиб Московської держави — Муравським шляхом, а також і його відногами — Ізюмським та Кальміуським шляхами. На Слобожанщині глибоко в степ заходили українські козаки — «уходники», «добичники», які займалися здебільшого бджільництвом, рибальством і мисливством, а також видобутком селітри й солі. Починаючи із другої половини XVI століття, на Слобожанщині існували два потоки колонізації: з півночі йшла московська колонізація, пов'язана з будуванням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави; з заходу — українська, заселення порубіжних земель українським народом, викликана, за одними версіями, бажанням вільного життя (від польсько-шляхетської неволі), за іншими — силою економічно-господарчих інтересів.

Створення оборонних ліній. Московська держава була зацікавлена у створенні певного захисного пояса. Наступальні дії, які вона проводила на сході, а й в Сибіру чи на інших просторах, де існувала мережа укріплень і фортець. На цю мережу заселяли служилих людей з родинами, їм давали пільги. Замість сплати податків чи ще якихось навантажень ці люди мали служити і будувати укріплення. Основним проєктом, який окреслює межі Слобожанщини, була Білгородська укріплена лінія. Протягом другої половини XVI ст. московський уряд утворює сторожові станиці, Орел,  Вороніж-Єлець-Білгород, Курськ (1596 р.) , Валуйки(1599 р.). У другій половині 17 ст. збудовано Ізюмську лінію від річки Коломак до міста Валуйки (1679–1681 рр.). Українська лінія, яка йшла від річки Орелі до річки Дінця (1731–1733 рр.).

Етапи заселення Слобідської України. Протягом XVII ст. — XVIIIст. відбулося декілька хвиль. Масового характеру заселення цієї набуло в 1630-их роках, коли після поразки козацьких повстань їхні учасники шукали волі та землі в Слобідської України, раніше не заселеної через межування зі степом (найбільша хвиля — це учасники повстання Я. Острянина 1638 р., які в кількості 900 осіб, заснували та оселилися в Чугуєві). Ще більшим стало заселення Слобідської України за Хмельниччини, після Білоцерківської угоди 1651 р.: переселення 1652 р. козаків Чернігівського і Ніженського полків на чолі з полковником Іваном Дзиковським, у кількості 2000 чоловік, з родинами й майном, які заснували місто Острогозьк; переселенці з містечка Ставища, Білоцерківського полку, на чолі з Герасимом Кондратьєвим, які заснували місто Суми. Ця хвиля тривала й далі: 1641  р. засновано місто Охтирка,  1654 р. засновано місто Харків, 1662 р.— Богодухів.

Етапи заселення Слобідської України. Події Руїни викликали нову хвилю переселення, головним чином з Правобережної України в 1670–1680-х роках (в тому числі організований Іваном Самойловичем, що окремі історики трактують як насильницький «Великий згін», 1678–1679 рр.). У 1674 р. засновано місто Вовче (Вовчанськ), 1681 р. — місто Ізюм. Подальша хвиля заселення була пов'язана з ліквідацією повстання Палія у 1704 р. та переселенням мешканців Правобережної на Лівобережжя у 1711—1712 роках, що було організовано московською владою. Остання велика хвиля припадає на 1720–1730 роки, у зв'язку з відновленням польсько-шляхетського панування на Правобережжі, поразкою гайдамацького руху 1734 р., а також із посиленням старшинського визиску козацько-селянської людності на Гетьманщині.

Склад населення. Всі етнічно російські анклави на Слобожанщині, пов'язані з тим, що існували фортеці чи населені пункти московських служилих. Найбільше для цього зіграла політика пізнішого часу. Коли уже Білгородська лінія відслужила своє. Ізюмську лінію, заселяли переважно українцями, вже не потрібно було відновлювати наступальний рух на даних теренах, треба було рухатися далі на південь. Тож на південь від Ізюмської лінії створили Українську лінію. Ці поселення були етнічно російськими, з однодворців — їх збирали з колишньої Білгородської лінії, навіть із-під Курська, це така мережа, анклавчики на півдні Слобожанщини. Населення Слобідської України становило наприкінці XVII ст. близько 120 тисяч осіб. За реєстром 1732 року кількість населення Слобідської України становила близько 400 тисяч, 1773 р. — понад 660 тисяч

Соціальний устрій та народне господарство. По дворах козаків жили підсусідки (у 1732 р. їх було в 4 полках 12 973), переважним чином це були колишні козаки і селяни, які втратили власне господарство та землю і наймитували у заможних господарів. Виборні козаки поступово перетворилися на замкнутий вільний стан, а підпомічники — на підданих, залежних від козацької старшини. Перші українські поселенці ділилися на військових (козаків), духовенство, міщан і селян («посполитих»). У той час не важко було переписатися з селян у козаки, а козаки між воєнними справами засновували слободи та господарювали на землі. Основою було козацтво, до якого в середині XVIII ст належала половина всього населення Слобідської України. Воно поділялося: на старшину, виборних (або компанійських) козаків, які несли військову службу, козаків-підпомічників, які допомагали виборним харчами або грішми. У 1732 р. у 4 полках на 23 565 виборних козаків припадало 72 226 підпомічників (станом на 1763p.: 58 231 і 108 301).

Соціальний устрій та народне господарство. Селяни ділилися на вільних, які мали власну землю, і тих, що жили на землях козацької старшини, великоросійських поміщиків, монастирів тощо і за це відробляли панщину та платили данину. У всій Україні, що була колонізована Російською імперією, кріпацтво остаточно було юридично 1783. Міщанство (купці, ремісники) було нечисленне. Шляхти на Слобідській Україні в XVII ст. не було, її заміняла козацька старшина та московські поміщики. Окрему групу, досить строкатого соціального й господарського складу, становили «великороси» тобто московити — «служилі люди» різних розрядів.

Народне господарство. Населення займалося хліборобством і пов'язаним з ним скотарством. Панівною системою хліборобства була перемінна; у другій половині XVIII століття почала поширюватися також трипільна. Крім козацьких і селянських дрібних землеволодіннь, розвинулися великопанські (козацької старшини й великоросійського дворянства, а також монастирів) володіння, що іноді досягали розмірів латифундій. Значне місце у Слобідській Україні займало вівчарство, бджільництво, садівництво, рибальство, млинарство, ґуральництво, діхтярство, будництво (на Охтирщині).

Народне господарство. Помітне місце посідала соляна промисловість (Торські, Бахмутські й Співаківські зав.) і особливо селітарництво. У XVIII ст. з'являються мануфактури, зокрема Чугуївська шкіряна Ф. Шидловського (кінець 1711 р.), скарбова тютюнова в Охтирці (1719 р.), полотняна сотника Охтирського полку Семена Нахимова (1769 р.), шовкові заводи в м. Новій Водолазі (кін. 18 ст.) тощо. Осередками торгівлі були ярмарки, яких у 1779 р. було 271, 2 найбільші — в Сумах і Харкові. Важливе значення мав транзитний торг через Слобожанщину, яка стала посередником у торгівлі між Гетьманщиною, Запоріжжям і Південною Україною, Кримом і Доном, Кавказом та Іраном, та Московькою державою. Зокрема жваві торгові стосунки були між регіонами України: Слобожанщиною і Гетьманщиною..

Виникнення полків Москва мала добру військову силу з місцевих козаків для оборони своїх південних кордонів і стримувала потік московських утікачів-кріпаків на Дон. Уряд постачав українським переселенцям зброю й харчі, «дозволяв» українцям селитися на українських землях цілими громадами на пільгових умовах («слободи»), «наділяв» їх землею й «зберігав» за поселенцями козацькі права і полковий устрій. Уже в 1650-х pp. існували українські козацькі слобідські полки: Острогозький, Сумський, Охтирський,Харківський У 1685 р. утворено Ізюмський полк. Полки поділялися на сотні (у 1734 р. було 98 сотень). Полкам або їх полковникам уряд надавав царські жалувані грамоти. У XVIII ст. були спроби централізувати адміністрацію Слобідської України в особі вищого військового урядовця, яким звичайно був хтось із слобідських полковників.

Полкова старшина складалася з шести осіб: полковий обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писаря. Полковий обозний — перший заступник полковника. Завідував артилерією та фортечною фортифікацією. У відсутності полковника замінював його, але не мав права видавати накази-універсали (на відміну від наказного полковника). Hаказний полковник, виконував обов'язки полковника при виступі зведеного козацького загону в похід або замінював полковника у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків. Полковий суддя— завідував цивільним судом в полковій ратуші. Полковий осавул — помічник полковника у військових справах. Полковий хорунжий — командир «хорунжих» козаків, охорони полковника і старшини. Завідував полковою музикою і відповідав за збереження хоругви (прапора полку). Полкові писарі — секретарі у ратуші. Один завідував військовими справами, другий — цивільними. Устрій

Харківський слобідський полк. Дата виникнення полку не документована. Сам полк офіційно ввів своє заснування в 1651 році. Дослідники вважають, що назва «харківський» і дата заснування в 1651 році можливі до офіційної дати заснування міста Харкова, бо назва «Харків» була присутня в топоніміці задовго до того, територія в 1651 році була досить заселена, а центром харківського полку міг бути інший населений пункт, зокрема, Мерефа. Полк був остаточно сформований наприкінці 1650-их за царя Олексія Михайловича у складі Бєлгородського розряду, в переважній більшості і з переселенців з Лівобережної та Правобережної України 

Ізюмський слобідський полкІзюмський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України- В 1688 році виділився з Харківського козацького полку. Полковий центр — Ізюм. До полку відійшли 25 міст і містечок та 54 села, зокрема Ізюм, Ольховатка, Дворіччя, Новий Перекоп, Балаклія, Андрієви Лози, Бишкін, Лиман, Савинці, Царевоборисів, Сеньків, Купецький, Кам'янка, Печеніги, Махнач, Зміїв, Співаківка, Тор та ін.1732 року складався з 17 сотень. Після ліквідації полкового поділу у 1765 році реорганізований в регулярний Ізюмський гусарський полк російської армії, а його територія увійшла до складу Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії-

Сумський слобідський полк. На прапорі Сумського слобідського козацького полку була вказана дата утворення – 1651 р. Окрім бойової одиниці, за Козаччини це означало і певну територію. Сумський полк почав формуватися з часу заснування Сум переселенцями з Правобережної України на чолі з полковником Герасимом Кондратьєвим, які заснували місто Суми, і остаточно оформився наприкінці 1658 року, обіймаючи в основному землі нинішніх Сумського, Білопільського, Краснопільського, Лебединського, Недригайлівського, Тростянецького районів. За характером служби полкові козаки поділялися на реєстрових, хорунжових та гармашів. З перших складався полк, другі знаходилися при полковому та сотенних прапорах і становили, відповідно, полковника та сотників. Гармаші обслуговували гармати (пищалі). Реєстрові козаки (їх називали також виборними або компанійцями) мали підпомічників та були одночасно й землеробами.

Охтирський слобідський полк. Mісто Охтирка, з’явилось в 1641 році. У 1647 році, згідно з новим розмежуванням земель між Московською державою, та Річчю Посполитою, Охтирщина перейшла до Московських земель. Відомо що вже на той час в Охтирщині вже існували міста й селища (Охтирка, Ольшан, Олешня, Бобрик, Кам'яне, Будилка та інші) які й перейшли до Московщини. Охтирський слобідський (черкаський) козацький полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України . Засновано його було в 1655 - 1658 роках, переважно з переселенців з Правобережної України. Полковий центр — Охтирка Розташовувався полк на частині територій сучасних Сумської, Харківської, Білопільської та Полтавської областей. У 1732 році полк поділявся на 20 сотень, адміністративними центрами яких були міста Охтирка, Богодухів,Грайворон, Коломак,  Колонтаїв, Котельва, Краснокутськ, Мурафа, Рублівка Хухра та ін. На той час на території полку існувало 13 міст, 63 села і слободи, 11 хуторів.

ОСТРОГОський слобідський полк. Острогозький (Рибенський) слобідський козацький полк  — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України у 1652–1765 рр. Найсхідніший полк козацької України, більша частина території якого знаходиться зараз у складі Росії, на Східній Слобожанщині. Полковий центр — місто Острогозьк (інша назва — Рибне, нині на території Воронізької області Росії). Перший слобідський полк, сформований на Слобожанщині у 1652—1658 роках із переселенців з Лівобережної та Правобережної України. У 1652 році Іван Дзиковський очолив переселенців — реєстрових козаків Чернігівського і Ніжинського полків у кількості 2000 чоловік, з родинами та майном, які заснували місто Острогозьк. Дзиковський згодом і став острогозькиm полковником. Складався із 7 сотень, які називалися від прізвищ своїх сотників чи від тих місцевостей, звідки прибули: Остапова, Дубовика, Іванова, Батуринська, Конотопська, Карабутинськ, Бутурлинськ. Сотенні містечка — Білолуцьк, Ольшанськ, Старобільськ, Євдаківка, Усер  та ін. З часом територія полку розширилася за рахунок переселенців з Гетьманщини та інших частин України.

Іван Сірко Український полководець, подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок.(1605 (1610) — 02.05.1680) 

Молоді роки. Частина дослідників біографії Сірка, вважають, що він народився в Слобідській Україні в слободі Мерефі. Інші вважають, що Іван Сірко походив зі Східного Поділля і припускають, що місце його народження — сотенне місто Брацлавського полку Мурафа, неподалік Кальника. Сірко також у 1658—1660 роках був вінницьким (кальницьким) полковником, а за тих часів на такі посади зазвичай обирали людей, які походили з тамтешніх країв. За переказами, які були складені по смерті Сірка, майбутній отаман походив з козацького роду. Проте це твердження спростовують листи королів Речі Посполитої, в яких вони називали Сірка «уродзоним», тобто шляхтичем.

Кошовий отаман. Брав участь у війнах Богдана Хмельницького з Річчю Посполитою, але найбільше й успішно воював проти Османської імперії та її васалів. В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка в битві під Жванцем 1653 року.1654 року Іван Сірко виступав проти підписання Переяславської угоди, і як більшість запорожців, відмовився від присяги московському царю. У другій половині 1650-х років — Вінницький полковник. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом у битві під Конотопом 1659 року Сірко перебував в опозиції до гетьмана, як помсту за рейд орди зі збирання ясиру по Лівобережжю, на чолі запорожців завдав поразки союзникам гетьмана — кримським татарам під Аккерманом, і сплюндрував степовий Крим.

Кошовий отаман. Сірко відмовився поставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року. Наприкінці 1660 року Сірко остаточно порвав з Ю. Хмельницьким і вирушив на Чортомлицьку Січ. У 1660–1680 роках дванадцять разів його обирали кошовим отаманом.1664 року поселився з родиною під Харковом, за дві версти від Мерефи. Обрано на посаду полковника Харківського полку (1664—1665, 1667 роки).

Іван Сірко, як політик. Як політик часто змінював орієнтацію. Виступав проти Івана Виговського, Юрія Хмельницького й Павла Тетері, закидав їм пропольську політику; однак, у цей же період був противником Московії. Після Андрусівського договору 1667 року зайняв виразно антимосковську позицію, брав активну участь в антимосковському повстанні 1668 року. Попри свою ворожість до Османської імперії, підтримував гетьмана Дорошенка, опісля зорганізованої ним страти Івана Брюховецького, як і запорожці, полишив гетьмана.1672 року претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольська. У 1673 році повернувся з московської неволі. Завжди обстоював насамперед автономні інтереси Запорожжя 1675 року здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Османської імперії на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися в Україну. Мав великі зв'язки і впливи на Лівобережній і Слобідській Україні, на якій у нього був маєток; якийсь час був полковником  ніжинським (від Дорошенка) і харківським.

Чигиринські походи. Запорозькі козаки взяли участь у відсічі другого так званого Чигиринського походу.  У 1677 р. після безуспішної тритижневої облоги османи й кримські татари змушені були відступати з України. У 1678 році до Чигирина прийшло 200 тисяч османських і кримськотатарських військю Основні сили запорожців, які очолював Іван Сірко, діяли над Лиманом. Запорозькі козаки спалили османські мости, знищили варту й захопили багато підвод із різними запасами, які направлялись у Чигирин. Візир змушений був відправити молдавського та волоського господарів із військом для відбудови мостів. У зв'язку з підготовкою до нового наступу султанський уряд ще навесні 1679 р. приступив до спорудження в пониззях Дніпра двох фортець-«городків».

Останні роки життя. Сірко виходив переможцем із десятків антиосманських походів. На узбережжях Чорного моря та Криму не раз брали Очаків, Білгоро-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери, Арабат, Перекоп, навіть Ясси; кримськотатарські матері лякали дітей ім'ям Сірка. За боротьбу проти османів і кримських татар — герой народних переказів і дум. Вважається приналежним до козаків-характерників.1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, він дізнався про вбивство синів і дружини, після чого занедужав і поїхав з Січі за 10 верст на свою пасіку в село Грушіва.

Розвінчуємо фейки. Міф 1. Жодної поразки Про поразку його загону від татар 1660 року йдеться у діаріуші смоленського підкоморія Яна Антонія Храповицького. Шляхтич Ян Дробиш-Тушинський у своєму діаріуші повідомляє про перемогу війська полковника Речі Посполитої Себастьяна Маховського над запорожцями Сірка, о 13 квітня) 1664 року "під Сарадзиним Лісом за Чечельником«Міф 2. Герой Дюнкерка Року 1645 Іван Сірко ніяк не міг допомагати французам, бо бився з татарами під Азовом. Міф 3. Лектор Сорбонни Викладати в Сорбонні могли лише особи з ученим ступенем магістра або бакалавра. він взагалі був неписьменний. Інша перепона — віровизнання. Тогочасні французькі університети контролювали єзуїти й інші католицькі ордени. Православного туди б не пустили. І третє — Сірку би просто не дозволили читати студентам лекції ані з історії Польщі, ані тим паче з історії України. В тогочасній Європі курс історії обмежувався давньогрецькими та давньоримськими авторами. 

ВИСНОВКИСлобідська́ Украї́на — історико-географічний та етнокультурний регіон у східній частині України Слобідська Україна була невід'ємною частиною земель українських козаків  Іван Сірко – одна з найвідоміших і найсуперечливіших постатей в історії українського козацтва. Український полководець, подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Герой багатьох українських пісень і казок.

УЗАГАЛЬНЕННЯДайте визначення поняттям

Домашнє завдання. Опрацювати § § 35-36, зміст презентації

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА