Життєвий шлях

Василя Сухомлинського

Підготували вихованці літературного гуртка "Дивослово" Благовіщенського центру дитячої та юнацької творчості:

Брушнецька Тетяна, Драчук Ольга, Субота

Вікторія, Шапаренко Анна, Якубенко Анна.

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — село

                                                                                                                                                                      Василівка                                     Василівської                                               волості

Олександрійського повіту Херсонської губернії) в бідній селянській родині. В родині було 4 дітей, і всі стали вчителями.

Родина

Батько Василя, Олександр Сухомлинський, працював спочатку по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та в окремих селянських господарствах, потім друкувався у пресі як сількор, завідував колгоспною хатоюлабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Він був "майстром на всі руки". Мати Василя, Оксана , вела домашнє господарство. Вона гарно вишивала, вміло ткала полотно і фарбувала його. Багато уваги приділяла вихованню дітей. Разом з Олександром вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію.

На фото: Василь з його родиною

У 1926 - 1933 роках В.Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік щедрувати, посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садочку на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри.

Читати та любити книги Василя Олександровича навчав дід Омелян, в якого була надзвичайно велика бібліотека.

Навчання

Василь Сухомлинський розумів: щоб стати справжнім учителем, потрібні глибокі знання і готовність відповісти на сотні "чому" і "як" допитливих дітей. А для цього потрібно було вчитись наполегливо, цілеспрямовано, завжди. І він учився до кінця своїх днів.

«Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті...

Кажу — випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань...».

17-річним юнаком розпочав Василь Олександрович практичну педагогічну роботу. Протягом 1935 — 1938 років він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. Учні, яких навчав молодий вчитель, згадують, що він завжди був з ними, був прикладом, знайомив з книгами.

Під час другої    світової війни,    у липні 1941   року, Василь Сухомлинський був призваний до армії, направлений на короткочасні курси політруків у Москві, затим брав участь у боях на Калінінському фронті.

Війна залишила значний слід у творчості педагога. У своїх працях, у виховній діяльності він багато говорив про неї, про героїзм радянського народу, про біди й нещастя, які вона принесла. Війна пройшла крізь його життя і долю: учасник важких боїв, тяжко поранений під Ржевом, людина, що розгубила своїх рідних, Василь Олександрович писав про неї болем своїх незагойних ран, вважав її уроки джерелом виховання патріотизму, громадянськості.

Після поранення та численних госпіталів Василь Сухомлинський був комісований (1942 р.). У невеличкому селищі Ува в Удмуртії він працював директором школи до 1944 р. Це були нелегкі роки для педагога. Він палко любив Україну, яка знемагала у війні. Нічого не знав про своїх рідних – батька, матір, двох братів і сестру.

Радянський період

 З 1944 до 1948 рр. Василь Сухомлинський працює завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти, де займався організаційними питаннями.

 Від 1948 року й до кінця життя працював директором Павлиської середньої школи.

 У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчальновиховного процесу».

 Від 1957   року    — член-кореспондент педагогічних наук РРФСР.

 З 1958 року — заслужений вчитель УРСР.

 У 1968 році — нагороджений званням Соціалістичної Праці. Цього ж року членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Позиції В. О. Сухомлинського підтримували й деякі офіційні особи, зокрема перший секретар ЦК КПУ П. Ю. Шелест, якому, без сумніву, імпонувало звернення Василя Олександровича до національних витоків. Саме завдяки його підтримці педагога було нагороджено в 1968 р. золотою зіркою Героя

Соціалістичної Праці та другим орденом Леніна.

Вплив постаті

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи:

Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Вплив постаті

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.

Вплив постаті

Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні.

Джерела інформації

 https://mala.storinka.org/;  http://dnpb.gov.ua/ua/;  https://uk.m.wikipedia.org/;  https://sch75lib.wixsite.com/home/sin gle-post/2018-10-09-d0-a1-d0-bb-d0be-d0-b2-d0-be-d0-bf-d1-80-d0-bed0-92-d1-87-d0-b8-d1-82-d0-b5-d0bb-d.

Дякуємо за увагу!