Презентація ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ: 200 РОКІВ НЕВІДОМОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ200 РОКІВ НЕВІДОМОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське дотепер лишається одним із найменш досліджених періодів в українській історії. Багатьох здивує той факт, що більша частина заселених тоді українських земель перебувала у складі цієї держави понад 200 років.

На 13 століття більшість племен від Естонії до польського Помор’я знаходились під владою держав хрестоносців: Лівонського ордену (сучасні Латвія та Естонія) та Тевтонського ордену (сучасне Помор’я). У планах хрестоносців прибалтійські племена розглядалися виключно як робоча сила. Альтернативою могло бути фізичне знищення непокірних, що й сталося з племенем прусів. Приводом для захоплення цих земель хрестоносцями було те, що майже всі балтійські племена були язичниками.

Перспектива потрапити під владу орденів не приваблювала групу литовських племен — аукштайтів, жемайтів або жмудь, ятвягів та куршів. Вони змогли зберегти свою свободу та заснувати у першій половині 13 століття власну державу — Литовське князівство зі столицею у місті Новогрудок.

Першим великим князем став Міндовг, якого 1251 року папа Інокентій IV коронував як християнського короля. Після загибелі Міндовґа (1263) розпочалася тривала боротьба за владу, переможцем із якої аж у 1295 р. вийшов Вітенас — представник одного з племінних княжих родів. Міндовг. Вітенас

За правління Вітенаса (1295 — 1315) Литовська держава набула окресленіших форм, проте ЇЇ остаточне зміцнення припало вже на часи володарювання Вітенасового брата Ґедиміна (1316-1341), який уперше почав титулувати себе «великим князем литовським, руським і жемантійським», об'єднавши під своєю зверхністю окрім литовських і жемантійських племінних князів іще й декого з володарів руських князівств на території сучасної Білорусі. Гедимін

Найхарактернішою прикметою цієї держави був етнічно-віросповідний симбіоз язичників-балтів та їхніх сусідів-слов'ян. Розширення території на південь, на землі майбутньої України, теж навряд чи можна кваліфікувати як завоювання за Ґедиміна - засновника династії Ґедиміновичів.

Між 1316 і 1320 р. починається зближення Литви з галицько-волинськими князями, скріплене шлюбом Гедимінового сина Любарта з дочкою володимирського князя Андрія Юрійовича. Після загибелі близько 1323 р. князя Андрія та його брата Лева, останніх Романовичів, у 1324 р. волинські бояри запросили на престол Болеслава, племінника покійних Лева й Андрія Юрійовичів, сина їхньої сестри та мазовецького князя Тройдена. Болеслав-Юрій ІІ Тройденович. Андрій Юрійович

Зближення між Болеславом-Юрієм і Гедиміном фіксується у 1331 р. - завдяки шлюбові Болеслава з дочкою Гедиміна Офкою. Врешті, отруївши нелюбого їм Болеслава, волинські бояри у 1340 р. запрошують на княжий стіл уже згаданого Ґедимінового сина Любарта - зятя Романовичів, що був охрещений під іменем Дмитро. В підсумку тривалих воєн за галицьку спадщину, як уже згадувалося, Волинська та Берестейська землі були визнані династичною власністю роду Гедиміна. Вежа Гедиміна у Вільнюсі Любарт-Дмитро Гедимінович

Після смерті Гедиміна (1345) у Великому князівстві Литовському встановлюється співправління двох його синів - Ольгерда й Кейстута: Кейстутові підлягали Жемайтія, Литва і традиційно пов'язана з нею по-німанська Чорна Русь, а Ольгердові - решта руських земель. Тож саме за Ольгерда Ґедиміновича (1345-1377) відбулося приєднання до Великого Князівства Чернігово-Сіверщини та Наддніпрянщини. Ольгерд Гедимінович. Кейстут Гедимінович

На зламі 1350-1360-х рр. Ольгердові вдалося витиснути ординців із Гомельщини, Чернігівщини, Переяславщини. Помітну роль у цьому відіграла битва на р. Синіх Водах [нині р. Синюха, в околицях Ново-Архангельська Кіровоградської обл.], що сталася, вірогідно, між 24 вересня — 25 грудня 1362 року. Перемога на Синіх Водах скасувала залежність українських земель від Орди. Битва на Синіх Водах

Велике князівство Литовське було державою, в якій титульний народ, у суті речей, тільки назвою і був представлений. Близько 90% його населення складали русини, тобто майбутні білоруси й українці. Коли згадаємо, що литовська мова на той час іще не була писемною, стане зрозумілою стрімка кар'єра в цій державі «руської» мови: саме вона стала мовою двору й органів управління.

1370 р. помер без нащадків останній польський король із династії Пястів Казимир III. За підтримки польських рицарів на престол було зведено його племінника Людовика Угорського. Він теж не мав синів, але, роблячи поступки рицарству-шляхті, добився згоди на те, щоби престол успадкувала одна з його дочок. Так після його смерті (1382 р.) на троні опинилася онука Казимира III Ядвіга Анжуйська, коронована 1384 р. у віці заледве 11 років. Ядвіга Анжуйська

Після довгих дебатів придворні магнати вирішили запросити за чоловіка для юної Ядвіги найперспективнішого партнера у боротьбі з Тевтонським Орденом - тодішнього великого князя литовського Ягайла-Якова Ольгердовича, що в католицькому хрещенні став Владиславом. А платою за польську корону мусило стати визнання її зверхності над Великим князівством Литовським. Ягайло наказав убити свого дядька й опікуна Кейстута (1382), що ставило молодого князя в опозицію до сина Кейстута Вітовта, який користався підтримкою Ордену.-Владислав ІІ Ягайло

Після низки збройних сутичок Владислав Ягайло у 1392 р. змушений був визнати Вітовта своїм довічним намісником, а 1398 р. той проголосив себе повновладним великим князем литовським під номінальною зверхністю польського короля, чим фактично розірвав Кревську унію. Людина непересічних політичних та військових талантів, Вітовт Великий упродовж свого майже 40-літнього (1392-1430) правління зумів поставити аморфний конгломерат земель у більшу залежність від трону великого князя. Вітовт Великий

Авторитету Вітовту додавала й зовнішня політика. З'єднаним польсько-литовським силам вдалося розгромити рицарське військо Ордену у знаменитій битві 15 липня 1410 р. під с. Грюнвальдом (нині на території Ольштинського воєводства Польщі). Дипломатичним відлунням цієї перемоги стала пропозиція «чеських станів» передати корону померлого в 1419 р. без спадкоємців Вацлава IV Владиславу Ягайлу, а той, своєю чергою, переадресував запрошення Вітовту. Грюнвальдська битва

Німецький імператор запропонував великому князеві литовському королівську корону, офіційно заявивши про це на так званому «з'їзді монархів» у Луцьку. Сам акт коронації планувався на 8 вересня 1430 р. у Вільні, куди вже навіть почали з'їжджатися високі гості. Проте за наказом Владислава Ягайла послів імператора, які везли до Вільна корону, перехопили, і коронування довелося відкласти. Вітовту не судилося його дочекатися: півтора місяці по тому, 27 жовтня 1430 р., він раптово помер.«З’їзд монархів» у Луцьку

Володаря-спадкоємця, рівного за силою Вітовту, не знайшлося. Відтак по його смерті негайно розпалося й збите докупи великокняжою волею державне утворення. На довгі роки країна впала у вир династичної війни. Відтак, після смерті авторитетного правителя почалася війна за великокняжий престол, що з 1432 по 1438 р. точилася між молодшим братом Вітовта Сігізмундом Кейстутовичем та наймолодшим з Ольгердових синів, братом Владислава Ягайла Свидригайлом. Свидригайло Ольгердович. Сігізмунд Кейстутович

Король польський Ягайло робив чимраз більші поступки на користь Польщі і на шкоду Литві. Влада стала роздавати українські землі католицькій церкві, були засновані католицькі єпископські кафедри у Кам'янці-Подільському і Луцьку. Залишки української автономії ліквідовані остаточно, і ці землі стали провінціями Литви та Польщі. На Сході вже з’явився новий хижак, якому теж муляли очі українські землі. Та вже почала народжуватись нова сила, здатна стати в обороні України.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!Світлана МАЄВСЬКА