Маленька Ганнуся дивилася, як горить в печі вогонь. Він то розгорявся, то затухав... Його довгі червоні язики щось між собою гомоніли, ніби сперечалися, хто першим полізе в димар... Ганнуся усміхнулася і притулилася ближче до бабусі. Вогонь в печі то присідав, то підстрибував, ніби прислухався до розмови.
Через деякий час бабця промовляє до внучки:- Дивись-но сюди, Ганнусю, наше тісто, яке ми приготували, вже потроху "підходить"...- Куди підходить? – здивувалася дівчинка. - Хоче втекти від нас?- Не "куди підходить", а підростає! Хоче, щоб ми його у форми викладали - у ті самі форми, які ми з тобою вранці підготували.
А можна, я буду тобі допомагати, бабцю? Ну хоч один разочок, щоб і моя пасочка була!- Он там візьми маленьку кружечку і поклади невеличку частинку тіста - на третину від висоти кружечки. - дозволила бабуся.- А чого так мало тіста? Бо я маленька?- Та ні, коли тісто "підросте", то займе увесь об'єм кружечки!.. Бабця вправно вимішувала тісто і викладала у форми.
Погомонівши з внучкою, бабуся не помітила, як швидко минув час, і вона урочисто відкрила піч. Звідти йшов пряно-ванільний аромат тіста - та такий, що вже зараз хотілося їх спробувати. Справжні красуні–пасочки ніби вихвалялися одна з поперед одною розцяцькованими жупанчиками. Не можна було очей відвести від цього дива.
- А можна - я, а можна я спробую? - і, не дочекавшись відповіді, починає сипати прикраси на кожну пасочку. - А на свій "грибочок" я ще й ось квіточки "посаджу", щоб вона відрізнялася від усіх!- Як красиво! - похвалила бабуся внучку. - Ти справжня помічниця!Свято заходило до оселі, де на нього вже чекали і господарі, і великодні паски...