Презентація "Видатні українські вчені - хіміки"

Позакласний захід ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ-ХІМІКИ

Зелінський Микола Дмитрович

Біографія Народився М. Д. зелінський у м. Тирасполі Херсонської губернії. Початкові знання Микола Зелінський отримав удома. Потім три роки він навчався в Тираспольському повітовому училищі, а після — в Рішельєвській гімназії. Саме там хлопець зацікавився природничими науками. Важливу роль у виборі його життєвого шляху відіграли й лекції знаменитого фізіолога І. Сєченова. Через два десятиліття, уже в стінах Московського університету, двох видатних учених зв'язала міцна дружба.

У 1880 р. Микола Зелінський закінчив Рішелівську гімназію в Одесі та поступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). У 1884 р. він отримав диплом про закінчення університету і залишився працювати в ньому на кафедрі хімії. Згодом його направили для стажування Геттінгенському університеті (Німеччина). У 1888 р. молодий учений повернувся в Одесу і став приват-доцентом Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), а вже через три роки захистив докторську дисертацію, яка стала першим на той час значним дослідженням зі стереохімії.

У 1893 р. М. Д. Зелінського запросили професором на кафедру органічної й аналітичної хімії Московського університету. У 1911 р. царський уряд спробував втрутитись у життя Московського університету. На знак протесту М. Д. Зелінський разом з групою прогресивних професорів покинув університет, де він створив одну із найкращих лабораторій, і переїхав у Петербург. Майже рік він не міг знайти роботу. У 1912 р. М. Д. Зелінський очолив Центральну лабораторію Міністерства фінансів у Петербурзі. Одночасно він викладав у Політехнічному інституті. Під час першої світової війни, коли застосовувались бойові отруйні речовини, професор М. Зелінський розробив протигаз, який допоміг зберегти життя тисячам солдатів.

Педагогічна та наукова діяльність Великою заслугою Миколи Дмитровича перед наукою є створення всесвітньо відомої школи хіміків-органіків, куди ввійшли Верещагін, Баландій, Казанський, Несміянов, Лавровський тощо. Наукові праці стосуються органічного каталізу, хімії амінокислот і білків. Провів низку досліджень із встановлення органічного походження нафти, досліджував хімічний склад продуктів її переробки, синтезував низку органічних сполук, у тому числі бензен з ацетилену. Винайшов вугільний протигаз. У 1930-ті рр. розв'язав нагальну для народного господарства проблему виробництва синтетичного каучуку.

Бекетов Микола Миколайович

Бекетов Миколай Миколайович 01.01.1827- 30.11.1911 Працював у Харківському університеті на кафедрі хімії (1855–87рр., з 1859 — професор), водночас знайомився з методикою викладання хімії в університетах Англії, Франції, Німеччини (1858). Захистив докторську дисертацію («Исследования над явлениями вытеснения одних металлов другими», 1865), де виклав свою теорію витіснення металів, встановив ряд активності металів, дав формулювання (дуже близьке до сучасного) закону діючих мас, описав відкритий ним метод відновлення металів (алюмінотермія). У тому ж році вперше почав читати фізичну хімію як самостійну дисципліну. Під час «харківського періоду» опублікував понад 80 наукових праць, започаткував харківську фізико-хімічну школу. 

У 1864 організував фізико-хімічний відділ при Харківському університеті, на якому з 1865 вперше як самостійну наукову дисципліну систематично читав курс фізичної хімії. Провадив широкі термохімічні дослідження, метою яких було розкрити природу сил хімічної спорідненості. Серед термохімічних досліджень Бекетова основними є визначення теплот утворення окисів лужних металів і вивчення динаміки хімічних явищ. Один з ініціаторів створення громадської бібліотеки в Харкові, Товариства поширення грамотності, Товариства допомоги нужденним студентам та ін. Першим дослідив мінеральні води хутора Березова під Харковом (нині — курорт). Нагороджений Ломоносівською премією СПб АН. Член Паризького хімічного товариства, Почесний член Харківського університету.

Вернадський Володимир Іванович

Вернадський Володимир Іванович 28.02.1863 – 06.01.1945 Дитячі роки (1868—1875) провів в Україні — у Полтаві і в Харкові; ще хлопчиною бував у Києві. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки. Будинок 1-ї чоловічої гімназії в Харкові, зараз Харківський державний професійно-педагогічний коледж імені В.І. Вернадського

У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури.  Батько часто згадував, що Петербург побудували на кістках українців (будували Петербург козаки з полків Івана Мазепи). Вернадський постарався ознайомитись із українською літературою. У бібл Добував українські книги у букіністів, дещо отримував із-за кордону. Детально розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ'яненка, котрих він особисто знав, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова тощо.

Наукова діяльність 1917—1921 роках працював в Україні, організатор і перший голова-президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значенню радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу.

Горбачевський Іван Якович

Іван Якович Горбачевськи 05.05.1854 – 24.05.1942 Автор понад сорока ґрунтовних наукових праць переважно експериментального характеру з біологічної хімії. Перша ж наукова праця «Синтез сечової кислоти» (1882 р.) принесла Горбачевському наукове визнання. Вперше у світі 28-літній українець синтезував сечову кислоту з гліцину, що до того не вдавалося нікому, хоча над цим питанням працювали всесвітньо відомі науковці, зокрема Е. Фішер, В. Траубе, О. Розен та інші. Одним з перших вказав, що амінокислоти є складовими білків; встановив шляхи утворення сечової кислоти в організмі. Відкрив фермент ксантиноксидазу (1888 р.). Його заслугою стало також те, що запропонував нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах.

Один із фундаторів української хімічної термінології на народній основі (праця «Увага о термінольоґії хемічній» (1905)). Підготував 2 томи підручника орґанічної та неорґанічної хімії українською мовою; І-й «Орґанічна хімія» опублікований 1924  року в Празі. За значні наукові заслуги вченого пошановано званням дійсного члена ВУАН (з 1925 р.) в Радянській Україні, дійсний член НТШ (1899 р.). Написав 4-томний підручник лікарської хімії чеською мовою (1904—1908 роки). Іван Горбачевський став засновником міністерства і першим міністром здоров'я Австро-Угорщини. Більше того, це міністерство, яке спеціалізувалося винятково на охороні здоров'я, стало першим в Європі і світі. За проектом розбудови та програми дії цього міністерства пізніше розбудувалися міністерства здоров'я Англії, Франції та інших держав.

Палладін Олександр Володимирович

ПАЛЛАДІН ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ10.09.1885 – 06.12.1972  Український радянський біохімік. Президент Академії наук Української РСР(1946—1962), академік АН УРСР і АН СРСР. Засновник української школи біохіміків. Основні наукові праці присвячені біохімії нервової системи і м'язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення. Показав, що одним з попередників кератину є аргінін (1916). Вивчив особливості обміну в м'язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури. 

Першим почав систематичне вивчення біохімії нервової системи. Встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферичної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків, вуглеводофосфорних сполук і нуклеїнових кислот у нервовій тканині при збудженні і гальмуванніО. В. Палладін — засновник ряду актуальних наукових напрямків, що стали основою сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної і практичної медицини. Серед них біохімія нервової діяльності (нейрохімія), м'язової діяльності, харчування, зокрема біохімія вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна, а також біохімія спорту. О. В. Палладін — один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, товариств фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського медичного товариства, Товариства «Знання» України, а також засновник «Українського біохімічного журналу» і міжнародних журналів «The Journal of Neuroscience», «The International Journal of Neuroscience».

Понад чотири десятиріччя О. В. Палладін вів педагогічну діяльність. Він читав курс фізіологічної (біологічної) хімії в Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту, в Харківському університеті і медичному інституті, в Київському університеті. Наукова школа О. В. Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, що працюють у різних кінцях світу. 1957 року Олександр Опарін номінував Палладіна на Нобелівську премію з хімії. Проте того року премію отримав американець Александер Тодд.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!БАЖАЮ УСПІХУ!