Ті, хто не знають шляхів інфікування ВІЛ, вважають, що ВІЛ-позитивні люди небезпечні для суспільства. Тому не хочуть, щоб поруч із ними навчалися або працювали, лікувалися або відпочивали ВІЛ-інфіковані. А відтак – піддають ВІЛ-інфікованих людей дискримінації та стигматизації. Дискримінація – (від лат. «відокремлення») – це обмеження громадян у правах за певною ознакою: расовою, релігійною, статевою, за кольором шкіри, віком тощо. Стигматизація – (від грецького «ярлик, тавро»). Стигматизація означає, що певними рисами, іноді без підстави, наділяють групу людей, начебто таврують їх, навішують ярлик. Створюється таке середовище, у якому не така страшна хвороба, як ставлення до неї.
У багатьох країнах, зокрема й в Україні, стигматизація та пов'язана з нею дискримінація заборонені та караються законом, засуджуються в суспільстві. Проте трапляються випадки дискримінації ВІЛ-інфікованих людей. У цьому разі ВІЛ-інфіковані можуть звернутися до суду, щоб захистити свої права та отримати відшкодування матеріальних та моральних збитків.
Щоби заходи протидії стигматизації та дискримінації були ефективні, зусилля мають докладати не тільки ВІЛ-інфіковані люди та їхні близькі, а й усе суспільство. Адже хвороба – важке випробування для людини та її близьких. Психологічний стан ВІЛ-позитивної людини залежить від підтримки та доброзичливого ставлення до неї оточуючих. Толерантне ставлення до інфікованих і щире спілкування з ними найкраще допомагають таким людям не втрачати надії.