Презентація "Віртуальна екскурсія "Різноманітність тварин свого краю."

Проект віртуальна екскурсія: тварини Розробила: Полякова Неля Віталіївна. Вчитель: гімназії № 27 м. Кам’янське

В Україні природно поширений по всій території білочеревий їжак, в окремих місцях сходу України зустрічається вухатий їжак.Їжак

Незалежно від виду всі їжаки активні вночі, за декілька годин до західу сонця зазвичай покидають місця свого гніздування та денної сплячки та починають обходити свою територію у пошуках харчування. Нічна активність зберігається до східу сонця. Їжаки зазвичай залишаються прив'язаним до своєї території, для них невластива сезонна міграція: в один і той самий час вечора чи ночі їжак відвідує ті самі місця — побачивши тварину в певну годину вечора в певному місці, можна розраховувати її побачити наступного вечора приблизно в тому самому місці.

За ніч може пройти шлях у 3—4 кілометри у пошуках їжі. У випадку самців — міграція у пошуках самиці може бути довша, самець може пройти до 7-ми кілометрів за добу. Основний раціон європейського їжака складають змії, дрібні гризуни, комахи (як-от жуки — майські, рогачі, і т. д., хробаки, личинки та гусені). У домашніх умовах можуть їсти котячий корм і козяче молоко.

Маленькі їжачки з’являються у розпал літа. Вони крихітні, розміром із кульку та беззахисні. Спочатку голок на тілі навіть не видно. Але наступний тиждень все кардинально змінить. І перші голочки з’являться, і забарвлення потемнішає.Їжачиха не покидає малять ні на хвильку. Годує їх молочком, зігріває тілом і дарує всю материнську любов. Їжачки ж дорослішають чи не щодня. Згодом починають гратися один з одним, мов кошенятка. Стрибають, штурхаються, качаються. Та тільки небезпека – мама поруч. Якщо погроза повторюється, їжачиха переносить дитинчат у більш надійне місце. І вже тут вона навчає їх добувати їжу, захищатися, розпізнавати друга й ворога.

В Україні рись зустрічається досить рідко: в Карпатах та на Поліссі, у тому числі, в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Довжина тіла самців у дорослому стані сягає від 76 до 110 см, а самок на 3–6 см коротша. Хвіст — 10–31 см, висота у плечах 60–65 см. Вага дорослих звірів найчастіше дорівнює 16–20 кілограмам, інколи до 32 кг. Рись має карі очі, китиці на вухах, короткий хвіст, великі гострі пазурі, та сильні задні лапи. Всі лапи зимою вкриті густим хутром. Жодний інший представник родини котячих не пристосований до снігу так добре, як рись. Рись

Витримка рисі заслуговує поваги. Годинами, інколи добами вона може без жодного руху лежати в засідці. Її дуже важко помітити, а вона зверху бачить все. Маючи надзвичайно гострий слух та зір, рись чує жертву здалеку. Боротьба навіть з великим звіром триває не довго — зуби і кігті в рисі великі і дуже гострі. Рись, як і більшість хижаків, при нагоді вбиває більше тварин, ніж може з'їсти. Йде лісом вона нечутно, зливаючись з фоном місцевості, часто прислухаючись та принюхуючись, маскуючи свій слід. Побачивши здобич, нечутно підкрадається до неї. У випадку, коли перша атака виявилась невдалою, рись переслідує жертву великими стрибками. Найчастіше все вирішують перші 10–15 стрибків. З осені, коли молоді рисі достатньо сильні, вони полюють зграями, колективно прочісують ліс, влаштовують маленькі облави. За ніч рись проходить 6–8, а інколи 10–15 км. Свої мисливські угіддя вона проходить за 5–10 днів.

З осені, коли молоді рисі достатньо сильні, вони полюють зграями, колективно прочісують ліс, влаштовують маленькі облави. За ніч рись проходить 6–8, а інколи 10–15 км. Свої мисливські угіддя вона проходить за 5–10 днів. Рись їсть небагато, самець середніх розмірів взимку з'їдає 2,5–3 кг м'яса за добу, але коли голодний може й 5–6 кг, навіть якщо м'ясо промерзло.

лось. Широко розповсюджений у лісовій і місцями у лісостеповій природних смугах. Лось є другим найбільшим (за вагою) ссавцем фауни України (після зубра). Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12—13 см; маса 360—600 кг, самки дрібніші за самців. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'який шкірястий виріст (т. зв. «сережка»), що досягає 25—40 см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі. Зустрічаються також особини з цілком білим кольором хутра, при чому вони не є альбіносами. У дикій природі нараховується не більше 100 білих лосів.

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою, їхній розмах досягає 180 см, маса — 20—30 кг. Прийнято вважати, що роги лося потрібні для оборони від ворогів (вовків, ведмедів), але насправді для цієї мети вони йдуть в хід досить рідко. Все ж головна «зброя» - це сильні і швидкі ноги, що дозволяють втекти від ворога. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Самки безрогі. Роги лося є відомим мисливським трофеєм, який є об'єктом мисливського колекціонування і які виставляють на конкурси мисливських трофеїв.

Заєць. Зір зайців слабкий, нюх добрий, слух чудовий; беззахисність стосовно численних ворогів (людина, хижі ссавці і птахи) робить їх украй боязливими; проте, переконавшись у власній безпеці, зайці стають іноді украй зухвалими. Зайці живуть поодинці або парами. На відміну від кроликів, зайці не риють нір, а споруджують гнізда в невеликих ямках. Зайченята народжуються розвиненими, з хутром і розплющеними очима, і мати залишається з ними всього 5-6 днів, а потім лише іноді відвідує їх, через що багато зайченят гине від ворогів.

Живляться трав'янистими та деревно-чагарниковими (кора, молоді пагони, бруньки) рослинами. Навесні самці запекло змагаються за самок: встають на задні лапи і б'ють один одного передніми. При цьому вони сміливішають, і тоді їх часто можна побачити. Заєць, тікаючи, може досягати до 70 км/год.

Кабан. На масивній , толстій і короткій шиї розташована велика клиноподібна голова з довгими широкими вухами , маленькими очима і потужним рилом, що бачиться вперед, з п’ятачком, добре пристосаванним для копання. Дорослий кабан може прорити своїм рилом мерзлий грунт на глибину 15—17 см. Тіло кремезне, довжиною до 2 м, вага 150-450 кг, самці більші за самок.

Травна система відносно просто влаштована в порівнянні з рештою парнокопитних. Кабани живляться жолудями, дрібними тваринами, рослинами, грибами. Дикий кабан віддає перевагу листяним і змішаним лісам поблизу полів і боліт. Його можна зустріти в горах до початку лісової межі. Завдяки своїй густій щетині він пробирається в густі зарослі, яких інші тварини уникають.

Волк. Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай більший за вівчарку: довжина тіла з головою і без хвоста досягає 135—160 см, хвіст —40—52 см. Висота в плечах 80—95 см. Вага зазвичай 45—60 кг.

Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із органів чуття у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.

Добре розвинена вища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, невтомністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, що значно підвищують можливості цього хижака у боротьбі за виживання. Зазвичай вовк розвиває швидкість до 55—60 км/год, але на полюванні його швидкість може бути і 65 км/год, у надзвичайних випадках легко може розвинути і 70–75 км/год, а стометрову відстань перед нападом годен подолати за 4,5 секунди тобто зі швидкістю в 85 км/год, але довго з такою швидкістю бігти хижак не може.