Презентація "Військове мистецтво козаків"

Військове мистецтво козаків

Військове мистецтво. Запорозьке Військо славилось своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю.

Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Висока військова майстерність Запорозького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання. 

В умовах постійного очікування небезпеки виник новий тип вояка-універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не менш важливо, такого, що сприймай свою військову діяльність крізь призму боротьби Хреста з Півмісяцем. Поступово виробилися як стратегія, так і тактика козацького війська.

Запорозьке Військо не мало окремих родів військ, а кожен козак був універсальним воїном. Та неперевершену славу козаки здобули як піхотинці. 

Піхота. Успіх в бою досягався або за допомогою раптової атаки або щільного рушнично – артилерійського вогню. За такого підходу до перемоги піхота становила ударну силу козацького війська. 

В XVI ст. у Європі стрільці шикувалися в 10 рядів, у XVII ст. стрій зменшився до 6-ти. Загальним було те, що кожна дія рядового регулювалася командою старшого. 

Козацтво, котре  цінувало самостійність вояка в межах його підрозділу, не потребувало розроблення такої щільної системи команд і чітко визначеного шикування. 

Ще одним способом виведення максимальної кількості стрільців на постріл було те що, окрім загальноєвропейських способів стрільби стоячи і з коліна, часто вели вогонь лежачи.

Використання возів. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозилась зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та ін. 

На окремих возах перевозилися гармати. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. 

Посередині табору вели коней. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. 

Розміри табору залежали від кількості війська. Так, під Берестечком у 1651 р. табір Б. Хмельницького мав сім кілометрів в ширину і довжину.

Кавалерія. Козацька кавалерія за своїм типом належала до легкої з відповідними завданнями – розвідка, переслідування, рейди, флангові атаки, заманювання до засідок тощо.

Козацька атака проводилась лавою, тобто не вирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Атака часто супроводжувалася гучним криком з метою налякати ворога і підбадьорити себе. 

 Якщо кіннота не могла самостійно перемогти противника, вона відступала під захист піхоти, виводячи ворога під її вогонь. 

 Загалом, козацькій кінноті були притаманні швидкість, витривалість, багатофункціональність.

Артилерія. Артилерія в Запорозькій Січі належала до військового скарбу.

На Січі постійно знаходилось 20-30 гармат, а зайві гармати зберігалися у Військовій Скарбниці в потаємному місці нарівні з коштовностями.

 В далекі походи козаки вирушали тільки за наявності артилерії. Гармати Запорозького Війська були переважно середнього та малого калібру.

Під час стрільби використовувались картеч, кулі, запалювальні снаряди. Це забезпечувало артилерії велику рухливість та маневреність, що відповідало тактиці козацького війська.

Саперна справа. Родзинкою козацтва були його здібності в саперній справі. Кожен козак крім рушниці та запасу харчів, повинен був мати сокиру, лопату, і все потрібне для того, щоб сипати вали.

Під час захоплення ворожих фортець козацтво застосовувало як штурм, так і облогу. В першому випадку намагалися підійти непомітно до ворожих укріплень і навальною атакою, не зважаючи на первинні, іноді доволі великі, втрати, ввірватися всередину.

Якщо ворог очікував на атаку, то козаки наближалися, прикриваючись переносними дерев'яними щитами, а то й просто возами, на стіни залазили за допомогою драбин. 

Вміння захоплювати фортеці козаки продемонстрували під час походу на Москву в 1618 р. та облоги Дюнкерка в 1646 р.

Морські походи. До морських походів козаки готувалися централізовано, спочатку збирали припаси, зброю, будматеріали. Після обрання на січовій раді старшини козацтво ділилося на екіпажі, кожен з яких будував свій човен.

В залежності від мети плавання будувався великий човен на 50-70 вояків і 4-6 малих гармат, або менший на 20-30 осіб.

Висаджуючись на берег, брали з собою одну рушницю, а в кожному човні для охорони залишали двох козаків і двох джур. На Запорозькій Січі вважалося, що справжній козак-це козак, що побував у морському поході. То ж джура після морського походу ставав козаком. Після проведення бойових операцій на узбережжі козаки поверталися на Січ.

Якщо такої можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Під час атаки частина вояків сідала на весла, а частина вела стрільбу, Як і на суші, козаки максимально використовували рушнично-артилерійський вогонь проти живої сили противника. 

Для повернення на Січ козацька флотилія входила гирло Дніпра, що було перекрите турецьким флотом, і за 12-16 км на схід від Очакова висаджувалась на берег та по долині, що тягнеться понад 12 км за Дніпром перетягували чайки волоком. Один човен перетягувало 200-300 козаків. 

Козаки мали ще однин зворотний шлях-через Донський лиман. Але враховуючи його складність користувались ним рідко. Значне місце у військово-морському мистецтві запорозьких козаків посідає тактика здобування морських фортець.