Презентація "Володимир Винниченко. Життєвий і творчий шлях".

Відомості про володимира винниченка

Володимир Кирилович Винниченко – людина непростої долі, відомий політичний діяч і письменник, публіцист, художник, справжній патріот України. Володимир винниченко

Народився Володимир Кирилович Винниченко 28 липня 1880 року в с. Веселий Кут поблизу міста Єлисаветграда Херсонської губернії в робітничо-селянській родині. Народження поета

Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграда й одружився з удовою Євдокією Павленко, яка від першого шлюбу мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

Кирило Васильович ВинниченкоЄвдокія Павленко. Батьки виннниченка

По закінченні школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він зустрівся з певними проблемами: учителі, а за ними й гімназисти,зустріли хлопця насмішками. Його українська мова, бідна одежа викликали до нього вороже ставлення російських та зрусифікованих дітей. У свідомості Володимира зародилася думка, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.юність поета

У 1900 р. Володимир склав екстерном екзамен у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, майбутній письменник вів активну революційну діяльність як член Революційної української партії (РУП), що була заснована 1900 р. харківськими студентами і вперше проголосила гасло боротьби за незалежну Українську державу. Студентські роки

Початок літературної діяльності Перший літературний твір В. Винниченка — оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». Початок літературної діяльності

Восени 1902 р., через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет «Праця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.

1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув'язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Киевской старины». Другий арешт

У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші. У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Києві й посаджений в знамениту Лук'янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців В. Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми.

Із майбутньою дружиною Розалією Лівшиць, студенткою медфакультету паризької Сорбонни, молодшою на шість років, Володимир Винниченко познайомився 1911-го, під час першої еміграції. У 1911 р. Володимир Кирилович одружився з Розалією Яківною Ліфшиць. Майбутня дружина

Останні роки життя письменника. Останні 25 років свого життя В. Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку. Тут він займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Ще у 1920-х роках, перебуваючи у Франції, В. Винниченко відчув у собі хист художника. В Україні Володимир Кирилович живописом ніколи не займався. Картини, написані переважно олійними фарбами (портрети, натюрморти, пейзажі), за життя Винниченка перебували в його приватній колекції. І ось після тривалого зберігання у Нью-Йорку за заповітом Розалії Виннниченко, дружини письменника, малярську спадщину нашого земляка передано в Україну назавжди. Серед робіт є кілька портретів, присвячених коханій дружині Розі. Саме вона наполягала на передачі цінного архіву в Україну. Писав Володимир Кирилович переважно пейзажі, як правило, аквареллю, менше - олією. Інколи брався за портрети. Володимир винниченко - художник

Малярська спадщина володимира винниченка

Портрет дружини

Вшанування пам’ятіПісля смерті Винниченка його маєток придбала Іванна Нижник-Винників, яка сплатила борги й стала власницею садиби, охоронницею і упорядницею його речей і архіву. У 1990-ті роки вона сприяла передачі кабінету Винниченка та його меморіальних речей у подарунок незалежній Україні. Меморіальний кабінет політичного діяча часів УНР передано до збірок Кропивницького краєзнавчого музею. У Кропивницький передано книжкову шафу Володимира Винниченка та два письмові столи, його крісло та друкарську машинку «Мерседес», власний годинник, навіть мішечок із цяткою української землі, яку він скрізь возив із собою. На честь Володимира Винниченка названий Центральноукраїнський державний педагогічний університет.17 вересня 2010 року в Кіровограді (сучасному Кропивницькому) урочисто відкрито перший в Україні пам'ятник Володимирові Винниченку. Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Володимира Винниченка (Культура і мистецтво).