У дохристиянські часи мудрість предків передавалася молодому поколінню в усній формі в родинному колі. Поштовхом для заснування шкіл у Київській державі стало хрещення князя Володимира Великого. Саме він у 989 р. заснував першу школу. За часів Ярослава Мудрого центром освіти і наукових знань став Софійський собор, де переписували книги та існувала велика бібліотека.
Про високий рівень грамотності серед населення Русі свідчить велика кількість написів на предметах щоденного вжитку, і графіті на стінах храмів. Ось перед вами Давньоруський меч (Х—ХІ ст.) з написом «Коваль Людота» . На стінах софійського собору досі залишилися написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами собору. На сьогодні виявлено понад 7000 графіті 11 — початку 18 ст. Кількість графіті свідчить про високий рівень писемності в Русі-Україні.
Згодом освітніми й науковими центрами на українських землях стали монастирі, серед яких виділялася Києво-Печерська лавра. Навчання дітей письма й читання відбувалося за церковними книгами. У той час центрами шкільництва, так само як і книжкової справи, були монастирі. Навчання вимагало від дітей неабиякої старанності: правила написання визначали красу, геометричні пропорції і точність постановки кожної літери. Вивчали й арифметику, географічні та природничі науки.
За козацьких часів освіту здобували діти різного віку та статку. Іноземний хроніст Павло Алеппський писав у зв’язку із цим: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти». У добу козацтва система початкової освіти мала своєрідні навчальні заклади — січові і полкові школи. Ґрунтовно в січовій школі вивчали арифметику і геометрію. Цього вимагали будівництво військових укріплень, фортець, флоту, жвава торгівля. Знання з географії та астрономії, уміння орієнтуватися на місцевості по зорях були необхідні в далеких військових походах, плаванні на «чайках» по Чорному морю, в торгівлі з іншими народами та країнами.
Учні мали право колядувати, вітати зі святами, дзвонити в церкві, продавати ладан, читати псалтир над померлими чи вбитими в бою козаками, за що отримували продукти та гроші. Винагороду учні отримували й за спів, декламування у святкові дні перед старшиною та козаками в час дозвілля. Заробленими грошима та продуктами завідували шкільні отамани. На зібрані кошти купували учням одяг, харчі, письмове приладдя та інші потрібні для навчання предмети. Особливе місце в школах Запорозької Січі займало військово-фізичне виховання учнів. Хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти».
Важливе місце відводилося умінню плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою за допомогою очеретини та ін. По закінченні січових шкіл найздібніші учні вступали до Києво-Могилянської академії. Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах джур. Від своїх наставників джури переймали науку жити й перемагати в екстремальних умовах, високе військове мистецтво. Разом з джурами випускники січових шкіл жили в куренях і продовжували вдосконалювати бойове мистецтво.
Важливою ознакою тогочасної освіти було прагнення поєднати навчання з релігійним вихованням у дусі вірності православній релігії. Особливу роль у цьому відігравали братські школи. Навчання в них здійснювалося за зразком європейських шкіл. Діти вивчали «сім вільних наук», а також слов’янську, грецьку мови. Поширенню грамотності сприяло винайдення книгодрукування, яке приніс в Україну Іван Федоров. У 1574 р. він у Львові надрукував перші книги «Апостол» і «Буквар».
Перший навчальний заклад вищого типу заснував у своєму маєтку князь Костянтин-Василь Острозький у 1576 р. В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослов’я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п’ять мов: слов’янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Довкола Острозької академії гуртувалися кращі тогочасні науковці, письменники. Саме в Острозькій академії вперше застосували поділ учнів на класи, були введені канікули і шкільна програма. Навчання в школі було платним, хоча бідним надавалася допомога. За щасливим збігом обставин, в академії Острога розташовувалася найбільша бібліотека і читальний зал, де пахло рукописами і першими в історії книгами.
Традиції вищої освіти в Україні продовжила Києво-Могилянська академія, заснована з ініціативи Петра Могили в 1632 р. Повний курс навчання тут тривав 12 років. В Академії було вісім класів, але кількість предметів сягала до 30. В ній мали право навчатися всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян. Тут працювали й навчалися видатні діячі української історії Іван Мазепа, Пилип Орлик, Григорій Сковорода, Феофан Прокопович. В 1991 року Могилянка поновила роботу після довгої перерви, сьогодні це один з найтоповіших вищих навчальних закладів України.
Важливим освітнім центром був Львів. Тут у 1661 р. заснували університет, який діє понині. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний, а пізніше створили і медичний факультет. Протягом другої половини ХІХ ст. тривала боротьба за право відвідування університетських студій жінками. У 1897 р. жінкам було дозволено навчатися на філософському факультеті, а в 1900 р. – на медичному факультеті та відділі фармацевтики Головний корпус університету у період з 1861—1918 виконував роль Будинку Галицького сейму. На фронтоні головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка – гасло: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни – окраса Батьківщини»).
Цікавим явищем в освіті України кінця ХІХ – початку ХХ ст. був колегіум Павла Галагана. Це був чудовий навчальний заклад, на зразок англійського коледжу; викладали в ньому кращі педагоги м. Києва. Заснував його в 1871р. поміщик і відомий культурно-громадський діяч, українофіл Григорій Галаган у пам’ять свого передчасно померлого сина Павла. Вступати до колегії могли лише особи православного віросповідання. Навчалось у ній всього 40 учнів, по 10 у кожному класі. “Колегіяти” жили всі разом у пансіоні при школі і мали все безкоштовно: науку, першорядний харч і гарну, європейського зразка уніформу. Щороку влітку, під час канікул учнів вивозили на цікаві екскурсії – на Кавказ, по Волзі, а по закінченні колегії кожен випускник одержував допомогу на початкове влаштування по 50 рублів. Не дивно, що потрапити до цієї колегії було мрією кожного гімназиста. Конкурс при вступі був дуже великий. У колегії свого часу навчався А. Ю. Кримський, П. П. Чубинський, М. Драй-Хмара
Помітно зменшилася кількість грамотного населення наприкінці XVIII — у XIX століттях. Це пов’язано з тим, що в Російській імперії навчатися могли лише заможні люди. Після знищення козацтва тривалий час перебували в занепаді давні освітні центри. Однак поступово активним громадським діячам вдалося домогтися відкриття в 1805 р. першого в Наддніпрянській Україні університету в Харкові. Ініціатором відкриття був учений і громадський діяч Василь Каразін. Дещо пізніше були засновані інші великі університети, які діють і дотепер. 1834 р. було відкрито Університет Святого Володимира в Києві, 1865 р. почав роботу університет в Одесі, а в 1875 р. відкрив свої двері для студентів Чернівецький університет.
У XX ст. всупереч усіляким негараздам і трагедіям система освіти на українських землях стрімко розвивалася. Зараз у нашій державі майже 100% людей грамотні, а за рівнем освіченості Україна перебуває серед провідних держав світу. Охоплення значної частини населення освітою є важливою основою для розвитку науки. Зараз вплив науки на людину, суспільство, навколишній світ настільки разючий і грандіозний, що життя за сучасних умов без науки уявити неможливо. Усі речі, що нас оточують, з’явилися завдяки опануванню людством наукових знань.
Список використаної літератури. Вступ до історії : підручник для 5 класу : О. В. Гісем .-Харків: «Ранок»,2018. Вступ до истории для учнів 5-х класів, автори: Щупак І. Я., Піскарьова І. О., Бурлака О. В. Київ: «Оріон», 2018 рік. Матеріали з загальнодоступної вільної багатомовної онлайн-енциклопедії-Вікіпедії. Фото, плакати,карикатури з всесвітної системи сполучених комп'ютерних мереж інтернет, що заходяться у вільному доступі.