Мистецтво

Презентація на тему: «Перлини українського бароко»

Бароко— літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Термін „бароко” був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище. До речі, із засудженням ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема — в офіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася сама можливість існування цього напряму в українській і російській літературах.

БАРОКО́ (від італ. Barocco – вибагливий, химерний) – це стиль, але не як художня реалізація методу, а як універсальна категорія художньої творчості, що охоплює всі її рівні: світосприйняття і мислення стилю життя епохи. Бароко проявилося в літературі й мистецтві, в інших сферах духовної культури, зокрема філософії, теології, науці, історіографії, педагогіці.

Характеристика стилю

-              у церквах — широкі нави, іноді овальної форми. часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.

-              ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту). - розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.

-              великомасштабні стелі, що вкриті фресками. зовнішній         фасад         часто         характеризується ефектним центральним виступом.

-              інтер'єр    являє собою      місце        для   живопису, скульптури.

-              ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури.

-              грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.

Українське бароко

Украї́нське баро́ко або Козацьке́ баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях.       Виник      унаслідок поєднання  місцевих        архітектурних традицій та європейського бароко.

Другу половину ХVІІ ст. знаменує розквіт нового своєрідного стилю, який носить назву козацьке (українське) бароко. Це найменування покликане підкреслити, що в Україні архітектура бароко набуває своєрідних мистецьких форм і національного колориту. Українські будівничі творчо використали традиції вітчизняного дерев’яного храмобудівництва, одягнувши сільську хрещату в плані церкву в камінь і прикрасивши її зовні низкою пластичних та орнаментальних мотивів. Новий вигляд церковної архітектури мав підкреслити прихід в Україну на зміну старій культурній еліті (шляхті) нової (козацтва) й стати наочним утіленням її культурної програми.

                                                                                                                                                            Григорій                                                 Павлуцький                                                           –                                                                         ввів        поняття

«українське бароко» в академічну науку. Як писав колись Стефан Таранушенко ( мистецтвознавець, знавець української архітектури, музейник, один із найавторитетніших дослідників української старовини), сáме Павлуцький «пустив в хід» термін «українське бароко». А вже наступного – 1911-го – року в другому номері санкт-петербурзького мистецького журналу «Аполлон» з’являється нарис Григорія Лукомського «Украинский барокко». Відтоді поняття «бароко» все частіше й частіше починає зринати в працях мистецтвознавців на позначення відповідних явищ передовсім української архітектури, хоч воно, як наголошував той-таки Таранушенко, іще на початку 1920-х років не мало «точного й сталого змісту».

Стиль українського бароко поширився на всі види мистецтва: літературу, архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, музику. Українському бароко притаманні ті самі зовнішні ознаки, що й західноєвропейському: динамічність форм, нерівність та розірваність ліній, потяг до вияву внутрішнього руху та драматизму, широке використання декоративних оздоблень, символічних та алегоричних образів. Однак українське бароко має власні духовні витоки. Великий вплив на його формування мали народне мистецтво, народні естетичні смаки та ідеали. Величезне бажання українського народу до самоутвердження попри вкрай несприятливі історичні обставини сповнило твори мистецтва життєрадісним, піднесеним настроєм.

Стиль бароко в українській літературі

Сторінка зі збірки «Зегар»

Значного розвитку в літературному бароковому процесі набула українська віршована поезія. Авторами віршів були церковні ієрархи, священники та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, селяни. Поезія другої половини XVІІ – XVIІІ ст. була різножанровою і різноманітною за змістом. Існувала релігійнофілософська, елітарно-міфологічна, шляхетська, панегірична (поезія хвалебного змісту), міщанська, громадсько-політична, історична, лірична, гумористично-сатирична поезія, що поєднувалася з народною пісенністю. Вітчизняні дослідники визначають характерні риси поетичних творів: «силабічний (рівноскладовий вірш), широке використання античної міфології та символіки, вигадливі поетичні образи та віршові структури, наповнення християнськими мотивами».

У XVII ст. великого поширення набули вірші емблематичні та панегіричні, а також поезія, в якій автори виявляють високу техніку версифікації. Це вірші, що мали різні примхливі форми – у вигляді хреста, вази, яйця, півмісяця; акровірші, в яких у перших літерах кожного рядка чи строфи подано ім’я автора, фігурні – вірші, в яких ім’я автора вміщено у найрізноманітніших формах, «раки» – вірші, які можна читати зліва направо і справа наліво. Відомими поетами того часу були Іван Величковський, автор емблематичних збірок «Млеко», «Зегар» та збірки епіграм; Климентій Зінов’єв, Дмитро Туптало, Стефан Яворський та ін.

Фігуральний вірш Івана Величковського

Українське бароко в архітектурі

На формування українського бароко в архітектурі мали вплив два чинники – давні традиції мурованого будівництва, започаткованого в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип споруд виник у результаті об’єднання тринефної церкви, що здавна пристосована до літургічних потреб східної обрядовості, із західноєвропейською базилікою. До таких споруд належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові, собор Мгарського монастиря поблизу Лубен, Михайлівський Золотоверхий собор, Михайлівська церква Видубицького монастиря. Хоч у цих спорудах переважають західноєвропейські впливи, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набувають оригінальних форм, що пов’язані з народним мистецтвом.

У стилі українського бароко зводилися не лише муровані, а й дерев’яні церкви. Це високі, багатоверхі храми, що мали складні й динамічні форми. Яскравим прикладом таких церков є Троїцький собор у м. Новомосковську Дніпропетровської області. Ця складна пірамідальна композиція, виконана з надзвичайно високою майстерністю, створює враження стрімкого руху, спрямованого вгору, до неба.

Іншим типом є споруди, на зведення яких впливали давні традиції українського дерев’яного будівництва.

Це тридільні та п’ятидільні храми із трьома й п’ятьма банями. До трибанних церков із тридільним заложеннямналежать

Покровський собор у

Харкові, дві церкви КиєвоПечерської лаври, собор у Ромнах і менші споруди в Сумах, Богодухові та ін.

Провідним типом споруд в архітектурі українського бароко стає так званий козацький собор – п’ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. До таких споруд належать Миколаївський собор в Ніжині, Георгіївський – у Видубицькому монастирі, церкви Усіх Святих, Воскресіння, Петра та Павла Києво-Печерської лаври та ін.

Справжніми перлами українського бароко треба вважати будови Києва другої чверті й середини XVIII ст. — Митрополичий дім коло Софійської кафедри, браму Заборовського (там же) та чудові будинки Київської лаври архітектора Степана Ковніра, серед яких особливої оригінальності досягає будинок лаврської друкарні.

Новобудови у Києві епохи бароко

Особливого розквіту будівництво досягло в період гетьманування І. Мазепи, який був великим меценатом і засновником низки пишних храмів. Д. Антонович називав добу І. Мазепи другою золотою добою українського мистецтва після доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Саме в період його гетьманування в архітектурному будівництві визначилися два напрями: один українізував західноєвропейську барокову традицію, а інший надавав барокового вигляду українській архітектурній традиції. Таким чином, взаємодоповнення і взаємозбагачення світової та національної мистецьких традицій витворили феномен українського архітектурного бароко.

Серед перших найвизначніших архітектурних пам’яток раннього «козацького» бароко — Миколаївський собор у Ніжині (арх. Г. Устинов). Із цим періодом пов’язана творчість видатних українських архітекторів І. Бабтиста й М. Томашевського. Пізніше з’явилися

Покровський собор у Харкові,

Єкатерининська церква в Чернігові, Преображенська церква в Сорочинцях, що на Полтавщині.

Свято-Миколаївський кафедральний собор побудований в 1650-і роки в стилі українського бароко і має статус пам’ятки архітектури національного значення. Висотою 55 метрів, з п’ятьма куполами, храм є одним з найдавніших кам’яних споруд Лівобережжя.

Покровський собор у Харкові

Двоповерховий тридільний трибанний храм з папертю та шатровою дзвіницею. Його архітектура — яскравий приклад синтезу козацького бароко та наришкінського стилю

Катерининська церква у Чернігові була зведена у

1715 р. У стилі козацького бароко і розташована в історичному середмісті, на території парку «Дитинець"  та вважається символічними в'їзними воротами до міста. Згідно з історичними джерелами, козацьку церкву збудували на честь взяття запорізькими козаками османської фортеці Азов СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА

ЦЕРКВА у Великих Сорочинцях

— пам’ятка арх-ри і монументального мист-ва, яскравий представник стилю "козацького бароко". Споруджена в містечку Сорочинці (нині с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну Полтав. обл.), Яке було резиденцією фундатора храму — гетьмана Данила Апостола. Слугувала родовою усипальнею, тут поховано Д.Апостола (1734), його дружину Уляну (1742) та дітей. Дата спорудження церкви дискусійна (між 1727 і 1734). 1809 у Спасо-Преображенській Церкві охрещено М. Гоголя.

АРХІТЕКТОРИ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

Степан Ковнір

Бароко в образотворчому мистецтві

У XVIII ст.    в        Україні     відбувається розквіт скульптури. Її широко використовували в оздобленні фасадів та інтер’єрів архітектурних споруд.

Найбільшого розвитку цей вид мистецтва традиційно набув у Західній Україні. Серед його видатних представників варто відзначити львівського скульптора Йоганна Пінзеля (роки народження і смерті невідомі). Його статуї прикрашають собор Святого Юра у Львові, ратушу в Бучачі. Митець створив багато образів міфологічних і релігійних героїв, серед яких привертає увагу український козак, сповнений високої людської гідності. До спадщини майстра входить багато витворів з дерева, виконаних з віртуозною майстерністю. Фігури ніби перебувають у постійному русі, найнесподіваніших ракурсах. Пози, жести, вирази облич передають бурхливі почуття. У своїх творах скульптору вдалося найвищою мірою втілити дух бароко: динаміку, мінливість, експресію. Творча манера Й. Пінзеля мала значний вплив на розвиток мистецтва скульптури в Галичині та за її межами.

Настінні розписи слугували окрасою не лише мурованих, а й дерев’яних церков. Найбільш ранні їх пам’ятки збереглися в

Західній Україні. Це розписи храмів Святого

Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с. Потеличі. У них відобразилися світогляд і художні смаки міщан, селян, ремісників. Ці розписи були виконані в дещо наївній манері народного мистецтва, вони сповнені щирих почуттів. Постаті й обличчя святих та інших персонажів нагадують звичайних українських людей.

Дослідники відзначають, що настінні розписи в дерев’яних церквах – це самобутнє явище, що не має аналогів у мистецтві жодного іншого народу.

Розпис храму Святого Юра

У станковому живопису, як і в попередній період, провідну роль продовжував відігравати іконопис. Видатними іконописцями кінця XVII –

XVIII ст. були західноукраїнські художники Іван Руткович та Йов Кондзелевич. Їхня творчість пов’язана з містом Жовква, яке було на той час великим культурним осередком. Живопис жовківських митців характеризується героїзацією й ідеалізацією людини, онтологічною умовністю зображуваного, ефектною видовищністю композиції.

Іван Руткович. Дорога в Еммаус

У XVIII ст. найвищого розквіту набув український іконостас. Він став невід’ємним явищем українського бароко, органічним компонентом синтезу мистецтв в українській церкві. В іконостасі представлено різні види мистецтва: живопис, декоративну скульптуру та архітектуру. Характерною його ознакою є поєднання яскравого живопису із витонченим різьбленням, динамічним рухом архітектурних деталей. Видатною пам’яткою мистецтва є величний іконостас СпасоПреображенської церкви в с. Великі Сорочинці на Полтавщині – резиденції гетьмана Данила Апостола.

Іконостас Спасо-Преображенської церкви

У зазначений період в Україні набув поширення також жанр народної картини «Козак Мамай», на якій був зображений козак-бандурист. У XVIII та в першій половині XIX ст. Козак Мамай став найпопулярнішим образом народного живопису, який можна було бачити і в багатих маєтках, і в бідних хатах. Його зображали не лише на полотнах, а й на дверях, скринях, віконницях, стінах і навіть на вуликах.

Козак Мамай

Бароко. Музика й театр

У професійній музиці яскраво проявився стиль бароко, а в другій половині XVIІІ ст. – стиль класицизму. Провідною сферою музичного мистецтва була церковна музика, яка досягла найвищого розквіту у творчості М. Дилецького, М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя. У цей період виникли нові світські жанри – канти і псальми, пісняроманс, опера, інструментальна музика.

У другій половині XVIІ – першій половині XVIІІ ст. в Україні набула розквіту багатоголоса церковна музика барокового стилю, яка за своєю мистецькою цінністю не поступалася українській бароковій літературі, архітектурі, живопису. Цей спів в Україні називали партесним (від лат. pars – частина, участь, партія), така назва збереглася до нашого часу. З’явився партесний концерт, в якому знайшли відображення риси стилю бароко – зіставлення емоційно-динамічних планів, чергування хорових, ансамблевих і сольних епізодів.

Найвизначнішим теоретиком партесного співу став відомий український композитор, хоровий диригент і педагог Микола Дилецький (близько 1650 – після 1723 рр.). Він перший у Східній Європі написав музично-теоретичну працю «Граматика музикальна» (1677), в якій обґрунтував засади партесного співу. У роботі містяться правила композиції, вправи з партесного співу та хорового диригування, поради щодо навчання музичної грамоти, розвитку слуху та ін. «Граматика музикальна» М. Дилецького стала дуже важливим посібником для композиторів, теоретиків музики та вчителів співу.

У другій половині XVIІ – першій половині XVIІІ ст. відбувається подальший розвиток українського шкільного театру. Він виник у навчальних закладах – КиєвоМогилянській академії, колегіумах, братських школах. Учні, вивчаючи поетику й риторику, навчалися складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Поетика».

Феофан Прокопович

Варто  додати,      що з     приходом радянської       влади      у     наукових      виданнях

Отже, другу половину XVII – XVIII ст.

зникли всі згадки про розвиток бароко в

вважають золотим віком української

Україні: надто популярною була після 30-х

культури. У цей період відбувається років боротьба з «впливом Заходу». Всі

становлення та утвердження стилю

                                                                                                                                                                               напрацювання                                                                                дослідників,                                                                                   зокрема                                                                                         М.

українського бароко, який поширився

                                                                                                                                                                                     Драгана,                                                                                    В.                                                                         Залозєцького, В.

на всі види мистецтва. Культура дедалі

Щербатівського й інших було вилучено з

більше набуває національних та

                                                                                                                                                                                     бібліотек   та                                                                           видавництв.                                                                                 Тому  тема

оригінальних рис. Однак розділ бароко в українській архітектурі і досі є

українських земель між двома

                                                                                                                                                                                     актуальною                                                                                       в                                                                                контексті                                                                                вивчення

імперіями, згортання автономії України особливостей     історії     зодчества     нашої

російським царатом, ліквідація

держави. Для дослідження цього явища

гетьманщини, заборона публікацій історики звертаються     до  архітектури

українською мовою, русифікація дерев’яних храмів 16-18 століть, багато з

верхівки українського суспільства до

                                                                                                                                                                                     яких                                                                        збереглося                                                                               до                                                                            наших      днів.

кінця XVIII ст. знову створили важку

Вважається, що саме у цих культових

ситуацію для української культури.

спорудах      зароджувалося українське бароко.