Біографія. Анатолій Геннадійович Тарасовський народився 28 березня 1949 року в Хабаровському краї. Згодом родина переїжджає до міста Запоріжжя, де закінчує загальноосвітню школу № 56. У 1966 році вступає до Запорізького машинобудівного інституту (зараз Національний технічний університет) за фахом інженер-електромеханік. Після інституту служив в армії, потім працював молодшим науковим співробітником у Науковому дослідницькому інституті. Пізніше був керівником випробувальних станцій. Писати почав з двадцяти років російською мовою, але з 2010 року пише українською. Має власну родину, двох синів.
У 1985 році закінчив ЗНУ, факультет журналістики, бо працюючи на заводі був редактором цехової стіннівки, навіть зі школи захоплювався цим заняттям. Зустріч з літературним об’єднанням «Пошук» вважав доленосною. Познайомившись з Володимиром Солодовниковим, мав наставника, справжнього друга. Став членом Запорізького літературно-художнього об’єднання «Пошук» імені Миколи Лиходіда. Друкувався в альманахах Конгресу літераторів України «Провинция», журналах «Отражение» та органах друку міста Запоріжжя. Має публікації в українському літературно-художньому та громадсько-політичному часопису Запорізького краю «Хортиця». Лауреат конкурсу «Під небом Грузії» від Міжнародної Гільдії письменників, дипломант літературно-музичних фестивалів «Зірка Різдва», «Шевченкове Запоріжжя» та альманахів «В стенах «Серебряного века». На слова автора були покладені такими композиторами: Анатолієм Сердюком, Володимиром Козеровським, Ольгою Ліщук, Жанною Арішака.
Літературна творчість. Твори: «Распахивая душу» (2011), «Коротко… о жизни» (2019), «Памяти серебряные струны» (2019), «Всему своё время…» (2020). Брав участь у передачі «Суботні зустрічі з Анатолієм Тарасовським» на телеканалі Запоріжжя. Анатолій Геннадійович любить подорожувати. Побував у Болгарії, Угорщині, Сінгапурі, відпочивав на островах Мальдіви, Маврикій, Балі та багато інших захоплюючих куточків світу.
Моя Україна. Коли дивлюсь я з полонини. У легкокрилу голубінь,Тебе я бачу, Україно,І нашу радість, й нашу біль. У водоспадах кришталевих. Твоя душа жива бринить,Вплітає думи КобзаревіВона в мелодії трембіт. Любіть Україну і Крим, і Карпати,Дніпро і просторі таврійські краї,Країну, як матір, не можна обрати,Та всі ми родина і діти її.
Серед ланів, садів і квітів. Дзвенить пісенний водограй. Тебе не можна не любити,Моя земля і рідний край. Кохана кожної хвилини,Бо навіть у скрутні часи. Стинає дух від України,Від неповторної краси. Любіть Україну і Крим, і Карпати,Дніпро і просторі таврійські краї,Країну, як матір, не можна обрати,Та можна, як неньку, любити її.
Така незламна, невмируща,В тобі – жива козацька кров.І відчуваєш серцем дужче. До тебе ніжність і любов. Зростай нестримно і невпинно,І щиро віриться в одне –Що з нами разом Україну. Щаслива доля віднайде!Любіть Україну і Крим, і Карпати,Дніпро і просторі таврійські краї,Країну, як матір, не можна обрати. Та варто, щоб кожен був гідним її!
Без бою?Нещодавно дізнався про такий факт. Не утримався. Без пострілу, без жодного… одразу…При зброї - та під ворога лягти? -Віддали у Криму військову базу. Хоча були повинні зберегти. Де патріоти – разом з командиром. Готові у бою життя віддатьЇм про присягу і про честь мундиру. Нагадувати – тільки ображать…Та ввічливі зелені чоловічки. У камуфляжі, але без відзнак -На рукавах якісь-то білі стрічки -Тоді з'явились, звідкиля – хтозна. Та слухай… Поруч школа, дитсадочок,Дарує сонце весняну теплінь. Та кількасот синів чиїсь і дочок. Там вчаться жити на своїй землі. Ну а бійцям тоді не віщувало. Що з цього боку з'явиться бідаІз голосом, посиленим металом, -«Сдавайтесь, или мы войдем туда…»Важкий то вибір, правди ніде діти,Де підлість – бо інакше не назвеш –Скоритись, щоб не постраждали діти,Або повік пробачень не діждеш.
І не судіть… Бо якщо патріоти,Вітчизні присягають тільки раз. Були готові дати відсіч, доти«Всім скласти зброю» – не лунав наказ…Пішли… А дітям не завдали горя.І свідки, мабуть, позабули вже…Неподалік плескалось Чорне море,Таке знайоме, рідне… І чуже.І тільки довго буде за образу. Та згадка про підступність ворогів«Віддали у Криму військову базу»……Настане час повернення боргів!
Голуби. Я знаю це. І не питайте, звідки…Не вигадки - та тільки уяви –Як на очах у тисяч…тисяч! свідків. У Ватикані після молитвиза Божу Благодать для України. Над площею у неба голубінь. Злетіли з рук пантифіка перлини –Знялася пара білих голубів.І з кожним змахом із невпинним рухом. Все вище, як найдалі від дахів…Та біла чайка разом з чорним круком. Зненацька налетіли на птахів.
З’явилися під крил нечутний плескіт. Злетілись ті закляті вороги.І відчаєм лунав пташиний клекіт. Розносився та чувся навкругиІ люд мовчав, затамувавши подих,І бідкався – нерівний, бо двобій…Та вражі птиці не змогли, на подив,Зчинити зла тій парі голубів. Хоч свідкам, що спостерігали вранці,Загибель неминучою здалась –Посланцям Миру і його обранцям Та спроба з кігтів вирватись вдалась... Пошарпані та гублячи пір’їни. Що разом підіймались в голубінь. Як символи – Схід – Захід України. Була та пара білих голубів…Що лишаться на згадку, як повір’я –Ознака переможного добра…Та довго ще спадало біле пір'я,Кружляючи над площею Петра…А в небо синь здіймалися перлини –Обидва. Разом, ледь помітні вже…Та в них я бачу рідну України,Що вистоїть. І волю збереже.
Використані джерелаhttps://st3.depositphotos.com/1000619/13287/i/600/depositphotos_132874480-stock-photo-yellow-green-field-under-the.jpghttps://static3.depositphotos.com/1000462/108/i/450/depositphotos_1082042-stock-photo-sunflowers.jpghttps://st.depositphotos.com/2084109/2301/i/450/depositphotos_23011910-stock-photo-grain-field.jpghttps://img.freepik.com/premium-vector/ukraine-peace-stop-war-illustrator-art_588319-112.jpg