Проєкт "Національна своєрідність вищетарасівців".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вищетарасівський ліцей

Нікопольський район

Дніпропетровська область

Керівник проєкту

Учитель української мови та літератури

Чаманова І.М.

 

Тема проєкту «Національна своєрідність вищетарасівців»

 

Інформація про творчу групу-учасників проєкту

Учасники проєкту – учні 8 класу Вищетарасівського ліцею

 створили такі проєкти: «Фронтовими дорогами наших рідних»,

«Родинне виховання»,  «Таємниці Заломів та Червонянської балки» і взяли участь у Першому міжрегіональному етнофестивалі обрядів та оберегів «Пасіка Сірка» (2018 р.)

Актуальність проєкту

Рідний край… Мила серцю Вищетарасівка. Всі, хто бував у цьому мальовничому селі, що розкинулося на березі Каховського водосховища, захоплювався його самобутніми традиціями, багатою історією (село пов’язане з козацтвом), оригінальними пам’ятками старовини, які представлені в сільському історико-краєзнавчому музеї.

Тож цілком природним виявилося бажання творчої групи восьмикласників глибше познайомитися з культурною спадщиною рідного села, бо ж відомо: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».

Тема проєкту є актуальною, адже зібраний учнями матеріал викликає інтерес до культурних надбань нашого народу, яскраво демонструє національну своєрідність вищетарасівців, спонукає глибше пізнати свої пракорені, задуматися над питанням: хто ми, як жили наші прадіди, якими вони були.

Мета і основні завдання проєкту

1. Дослідити особливості проведення обрядового дійства на святі Івана Купала у селі Вищетарасівка.
2. Дослідити особливості весільного обряду у селі Вищетарасівка.
3. Дібрати фотоматеріали, які демонструють проведення вищезазначених обрядів у селі Вищетарасівка.
4. Записати з уст вищетарасівців  спогади про ті часи та вказані дійства.
5. Розвивати естетичне сприйняття народних традицій, обрядів, уміння відчувати їх неповторну самобутність.

 Тривалість проєкту: 6 місяців.

 Учасники проєкту: учні 8 класу.

 Керівник проєкту

-         Чаманова Інна Миколаївна – учитель української мови і

          літератури, класний керівник 8 класу.

 

 

 Проєкт має місцеве значення.

 Опис матеріалів проєкту:

1. Супруненко В. П. Ми – українці. Енциклопедія народознавства: - Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 1999.
2. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. Київ; «Веселка», - 1989.
3. Фотоматеріали.

Розподіл доручень:

1. І група «Дослідники»: Миршевий Т., Кудря Є., Яременко І., Кричун Є.
2. ІІ група «Пошуковці»: Макогоненко В., Баєва В., Скороходова Т., Івахненко Я.
3. ІІІ група «Краєзнавці»:Філатова Н.,Щека В.,Кравченко О.,Івахненко Є.

Очікувані результати:

-         підвищення загальної освіченості молодого громадянина України;

-         досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через краєзнавство, народознавство до культурної спадщини українського народу;

-         розвиток національної  самосвідомості учнів, усвідомлення власної причетності до долі рідного народу.

         Етапи реалізації проєкту

• визначення мети, завдань;
• створення команди та розподіл доручень щодо створення проєкту;
• збір матеріалу;
• упорядкування матеріалу та оформлення проєкту.

Методи: пошуковий, словесні, наочні.

 

Презентація роботи творчої групи «Дослідники» на тему «Купальське свято у селі Вищетарасівка»

 

Вищетарасівка... Мальовниче село на березі Каховського водосховища, , в якому живе дух старовини.

Свято Івана Купала - улюблене свято вищетарасівців. Вони заздалегідь готуються до нього. Є у нашому селі народний театр та хоровий колектив.

Завдяки їм це свято перетворюється на справжнє театралізоване дійство, участь у якому бере пів села.

На мальовничій місцині, оточеній вербами, 7 липня багатолюдно. Очі вбирають яскраві кольори національних костюмів юнаків та дівчат. Хвилює  атмосфера свята молодості, краси та кохання.

І  лунає пісня …

    Проти Івана сонце іграло.

                   Ой рано, на Івана.

     А де ж воно ночувало?

     Ночувало у Івана...

Хлопці тим часом розкладають багаття, а дівчата вбирають квітками та стрічками Марену, співаючи:

Наша Маринка – купалочка

Посеред моря купалась, (2)

На бережку білилась, (2)

Вийшла на вулицю, квапилась…

 

Потім молодь на галявині вкопує обрядове дерево, увішане дівочими віночками. Дівчата, взявшись за руки й ставши у коло, в центрі якого знаходиться це дерево, повільно підходять до нього, співаючи:

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку, на золотім кілочку,

На золотім кілочку, шовковім шнурочку…

Дівчата знімають вінки з дерева, пускають їх на воду й дивляться, - в який бік поплив вінок, - там і чекатиме суджений. І знову лине дівоча пісня.

…Ой пущу віночок

На биструю воду

На щастя, на долю,

На милого вроду…

 

 

Палає купальське вогнище й парубки перестрибують через нього, щоб був «високий» врожай літа. Дівчата чекають юнаків , а хлопці (дехто й чуб обсмаливши) відчайдушно переплигують через багаття , адже, за повір’ями, хто з них спасує перед вогнем, той не гідний коханої дівчини. Все це веселе дійство супроводжується піснями вищетарасівського хору:

-      На Івана, на Купала…

У танок кидаються всі: і дітвора, і літні люди, а що вже говорити про молодь... Збившись у веселий гурт, хлопці нападали на Марену, розривали її і кидали у воду. А потім , взявшись за руки, утворювали коло, в центрі якого - Купало. Молодь танцює, співає купальських пісень, а потім всі разом несуть Купало до моря і кидають його у воду, співаючи:

Да купався Іван, да й у воду впав.

                   Купала на Івана, Купала на Івана!..

Тепер не шукає вищетарасівська молодь цвіту папороті. Бо ніде. Був колись у нашій місцевості незайманий куточок природи зі сторічними вербами,  з папороттю. Вирубали плавні, знищили природу. Натомість маємо Каховське море, зелене від ряски.

Та все ж наша молодь не сумує. І ще довго горить купальське багаття та звучить щасливий сміх юнаків і дівчат на святі молодості, краси та кохання.

 

Презентація роботи творчої групи «Пошуковці»

                                      на тему «Весільний обряд у Вищетарасівці»

 

Спогади жительки с. Вищетарасівка Швидкої Євгенії Григорівни

-   У нашому селі весілля (а у нас казали свайба) відбувалися тоді, коли в основному було зібрано урожай, восени. Напередодні весілля дівчину сватали. Після цього хлопець і дівчина ходили по селу й запрошували людей на весілля (свайбу), говорили, кланяючись: «Просили наші батьки й ми просимо, приходьте на весілля до нас».

Весілля відбувалося в суботу. А в п’ятницю збиралися дівчата-подружки на дівич-вечір до дівчини, котра мала завтра ставати до шлюбу , робили останні приготування до свята, яке мало відбутися завтра, квітчали гільце цукерками, стрічками, квітками. Молода співала:

-      Та спасибі тобі, моя ненько, що будила мене раненько,

А я слухала, вставала та рушнички напряла…

А ще перед весіллям (за тиждень) у молодої пекли дивень, шишки, а ще раніше коровай  і співали пісень. Наприклад:

-       Де ти, де ти, Наталочко,

    Де ходила, що ти собі Іваночка полюбила?

-       Та ходила ж я, подруженьки,

    У сад по воду, найшла собі хлопця чесного роду…

У суботу ж ішов весільний поїзд до молодої. Попереду молодого - боярин, а на воротях стояли родичі молодої, які не пускали молодого та боярина та вимагали викуп (це давній звичай).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Після викупу боярина молодий забирав наречену і вони  їхали вінчатися (або йшли) до церкви, чи вже в наш час, до клубу, де вони вступали в шлюб

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще й досі зберігся стародавній звичай розбувати молоду. Хлопці-підлітки (з боку молодої) знімають її взуття, а потім від молодого вимагають викуп. Коли гості обдаровують молодих, молода кожному дає дві палки дивню і дві шишки. Потім весільний поїзд відправляється до молодого, де також обдаровують молодих, співають, веселяться.

 

 

Тут же у молодого молодиці пізно увечері знімають із нареченої весільне вбрання, а її голову покривають хусткою. Це знак того, що дівчина стала молодицею.

У неділю від молодої до молодого несуть бояри, дружки, гості весільні снідати молодим. Потім співають, танцюють. Ще зберігся звичай «катати батьків». Садовлять їх на маленький візок розфарбовують і везуть до води, там норовлять перекинути, а молодий не дає цього зробити. Цілий день від одних батьків до других ходять переодягнені, розфарбовані гості, у нас кажуть «цигани».

Сміх, жарти, пісні - цілий день. У понеділок увечері збираються у молодої окремо, а у молодого - окремо, перевдягають батьків, жартують, співають пісень.

         Записала Баєва В.

 

Спогади жительки с. Вищетарасівка Гунчак Світлани Семенівни

Перед весіллям було сватання. Приходили свати з нареченим. Якщо дівчина погоджувалася одружуватися, то вона подавала нареченому коровай, а сватів перев’язувала рушниками. Потім вони домовлялися про день весілля.

У переддень весілля кликали жінок, в яких щасливо склалося життя, щоб вони пекли коровай, дивні, шишки і при цьому співали весільні пісні. У день весілля в коровай вставляли дивні й прикрашали цукерками, різними квіточками, дві ложки, зв’язані між собою стрічкою, щоб молоді жили разом довго і щасливо.

Весілля завжди проходило під весільні пісні, весело і шумно.Потім з нареченої знімали фату і мати нареченого пов’язувала їй на голову хустину.

На деяких весіллях частування проходило декілька днів. Тому на другий день гості перевдягалися циганами й ходили по селу з піснями. Наостанок катали батьків молодят у возику, а молоді повинні були їх накормити й напоїти.

Записала Івахненко Я.

 

Спогади жительки с. Вищетарасівка Дегтярьової Ольги Петрівни

Коли приходить жених по наречену, то на воротях стоять люди з боку нареченого і вимагають викуп. Коли жених заплатить викуп, тоді заходить у хату й шукає наречену. Наречена стоїть біля печі й варить їсти. Жених бере руку нареченої й веде її до круглого столу. Батьки нареченої беруть руки молодих і водять їх кругом столу три рази. Потім вони  виходять з двору й рідні обсипають їх житом, пшеницею, просом, цукерками і монетами - на щастя, на багатство.

Коли молоді розпишуться, вони їдуть додому. На порозі їх зустрічають батьки з іконою. Молоді цілують ікону, батьки вітають дітей, бажають їм всього найкращого. Потім всі заходять в дім і починають весілля. Під час застілля у нареченої можуть украсти туфлі, потім за них вимагають викуп. А якщо не додивляться, то -  й саму наречену, і теж вимагають викуп.

На другий день зранку починають умивати всіх родичів. Потім купають і переодягають батьків наречених. Все це проходить дуже весело.

Записала Скороходова Т.

 

Спогади жительки с.Вищетарасівка Дарчук Галини Іванівни

Весілля починалося з вечорниць. На подвір’ї молодого збирались парубки та дівчата, вони танцювали під гармонь, ложки та бубон. На другий день після батьківського благословення молоді йшли до церкви.

Молодий був у шароварах та вишиванці, молода теж у вишиванці, а на голові був вінок із свічками.

Після благословення в церкві було весілля, танцювали, співали пісні, їли картоплю з шкварками та солоними огірками, квашеною капустою, пили горілку. Дарували молодим карбованці, вишиті рушники, килимки.

Записала Баєва В.

 

Спогади жительки с.Вищетарасівка Литовченко Ольги Денисівни

Сім’я нареченого засилала сватів у дім нареченої. Наречений, звертаючись до батьків нареченої, просив у них руки дівчини.Були оглядини, під час яких  нареченого з нареченою представляли рідним та знайомим. Потім був викуп нареченої. Його жених здійснював разом з друзями. Придане наречена готувала сама - шила, вишивала та прикрашала своє вбрання. Потім наречених зустрічали батьки з короваєм та благословенням.

Далі було вінчання в церкві. Після молитв молодим одягали обручки, а потім вони ставали на весільний рушник. На весіллі наречена кидала букет. Вважалося, що та подружка, яка зловить його, скоро вийде заміж. Потім був обряд родичання. В ньому брали участь батьки й молоді. Обряд символізував єднання двох родин за допомогою обрядових слів.

   Записала Макогоненко В.