Презентація за темою "Музична культура Індії"

Музична культура Індії

Витоки різнобарвної і самобутньої музики Індії сягають перших індійських цивілізацій. Музичне мистецтво Індії багате й різноманітне. Його особливий колорит — мелодика, ритмика — дуже впізнаваний, його неможливо сплутати ні з чим іншим. Сарасваті — індійська богиня знань, музики і мистецтваІндійська музика не має конкретної дати народження. Індуси вважали, що таке мистецтво дано вищими силами як дар кожній людині, яка живе на землі. Музика згадується у «Ведах» як мистецтво богів.

Поряд з культовою, храмовою існува­ла народна та світська (придворна) музика. У суспільстві музичному мистецтву надава­ли великого значення. Вважали, що воно має чудодійну силу, впливає на природу, тварин. Співом, на думку давніх індусів, можна ви­кликати навіть пожежу.

В основі індійської класичної музики семизвучна гама, що ділиться на 22 неоднакових інтервали, серед них деякі складають менше чверті тону. Раджа Раві Варма. Виконавиця на ситаріІндійцям загалом притаманні космологіч­ні уявленні про музику: сім звуків символізу­вали сім відомих на той час планет Сонячної системи. Звук розглядали як енергію космосу, а ритм — як розвиток Всесвіту. Для теорії му­зики, що розробляли індуси, притаманна чис­лова містика (число 7 вважали священним).

Індійська музика монодійна, тобто одноголосна. В її основу покладено мелодичний наспів — рагу. Раги відповідали певним порам року, доби, наприклад, вранішня para, полуденна, вечірня тощо. Кожному звуку відповідав поетико-колірний символ. Рагу можуть виконувати кілька годин. Широкий емоційний набір раг: раги суму і розлуки, раги внутрішнього спокою і вмиротворення тощо.

Для індійського вокального мистецтва характерні колоратурний спів, мелізматика (наприклад, трелі горлом чи язиком). Висока культура виконання пе­редбачала імпровізацію — вокальну та інструмен­тальну. У період мусульманського завоювання (з VII ст.) музична культура індійського регіону, переважно пів­нічного, увібрала низку традицій та інструментів араб­ської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи музики Європи.

Індійські музичні інструменти

В Індії з давніх-давен поширені музичні інструмен­ти всіх основних груп — струнні, духові, ударні. Цікаво, що сучасні індійські музиканти грають на них, точно дотримуючись стародавніх традицій.

Віна — старовинний семиструнний щипковий ін­струмент має вигляд лютні Має два круглих резонатора. Грають плектром. Існує близько 20 різновидів. За ніжний і багатий відтінками тембр віну називають царицею струнних. Вважається важким для вивчення інструментом і вимагає багаторічної практики.

Ситар — старовинний струнний щипковий інстру­мент типу лютні, використовують у класичній музи­ці. Корпус із гарбуза, гриф — дерев’яний, широкий і довгий.

Ба́нсурі — індійський духовий музичний інструмент, вид флейти. Робиться з порожнистого стебла бамбука з шістьма або сім'ю отворами.

Сарангі — струнний смичковий інструмент, поши­рений у північній частині Індії. Має 4 основні струни і 25-30 резонаторних. Корпус — із суцільного шматка дерева (має виїмки з обох боків), шийка широка. Ви­користовують для акомпанементу під час співу, здатен точно передавати модуляції людського голосу.

Табла — індійський парний барабан. Грають до­лонями водночас на двох — великому і малому. Грою на таблі супроводжують спів, виконання на ситарі або акомпанують під час танців. Гра на таблі зображена на древніх рельєфах печерних храмів.

Мрида́нга — індійський музичний інструмент (барабан). Назва походить від санскритських слів «мрид» («глина» або «земля») і «анґ» («тіло»). Шанується як один з 8 священних музичних інструментів, індуїсти навіть проводять йому обряд поклоніння.

Канджира- ударний музичний інструмент із Південної Індіі. У перекладі означає бубон. Має високий звук. Мембрана інструменти виготовлена зі шкіри ящірки.

Танцювальне мистецтво Індії

Індія - визнана «академія» танцю. Цей вид мистецтва дійшов до наших днів з найдавніших часів, фактично залишившись незмінним. Перші згадки про нього містяться в «Ригведі» (один з канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди). Своє теоретичне обґрунтування танець отримав у трактатах Бхарати «Натьяшастра» (II ст. н. е.) і Нандікешвари «Абхинайя Дарпана» (1000 р. н. е.).

Фрески, скульптура і рельєфи стародавніх храмів відтворюють різноманітні танцювальні пози і композиції. Так, барельєфи храму Шиви в Чидамбарамі (штат Тамілнад) зображають 108 канонічних поз-рухів класичного танцю Бхарат Натьям.

За допомогою танцю можна, як вважали індуси, передавати найрізноманітніші по­чуття, відображати Всесвіт, В одному з дав­ніх трактатів ідеться про 21 поворот голови. Вони слугували виявом таких почуттів, як страх, подив, байдужість, холодність, при­страсть, нетерпіння тощо. Гнучкою мовою почуттів були рухи рук, згадується 57 їх ва­ріантів. Танцівник має можливість не тільки ви­словити свої емоції, а й розповісти глядачеві історію, передати певні, у тому числі абстрак­тні, поняття. Жестами виконавець зображує лотос, слона, рибу, крокодила тощо. Теми танців — сюжети легенд, епічних творів, на­приклад «Рамаяни» та ін., підказані при­родою, життям (жнива, риболовля, базар, ремесла, побут тощо). Класичний танець по­діляють на кілька стилів.

Індуська традиція приписує танцю божественне походження. Його творцем і першим виконавцем вважається божество Шива, зване також Натараджа. Три найвідоміших індуських божества - Шива, Калі та Крішна - як правило, представлені в танці. У Давній Індії танець був обов’язковою частиною релігійного ритуалу. Його виконували храмові танцівниці девадаси («рабині Бога»). Танець індійці розглядають як зриму поезію. Танцювальні рухи, пози, жести, міміка являли собою своєрідну символічну мову. У танцях оживали індійські міфи та сказання.

Індійський танець — своєрідна танцювальна драма, став ознакою художньої культури країни. Крім власне танцю, він включає спів і міміку. До головних елементів індійського танцю належать: мудра — позиції пальців і хаста — позиції рук щодо тіла.

Світовим рекордом визнали представники Кни­ги рекордів Гіннеса народний танець Каламандалам Хемалента з Індії тривалістю 123 години. Філософські ідеї через танцювальну символіку втілено у відомій бронзовій статуетці «Шива-На- тараджа» (XI ст.). Танцівник розміщений у колі — німбі з вогню — і втілює велич руху Всесвіту. Шиву зображено із двома парами рук у характерних жес­тах: одна ліва тримає вогонь — символ очищення; друга ліва, що нагадує хобот слона, — символ сили та влади; одна права тримає двосторонній барабан­чик — символ пробудження; друга права — жест підбадьорення. Волосся розвіюється, передаючи божественну енергію. Скульптура поєднує релі­гійні, філософські, естетичні уявлення індусів. Цей образ став метафорою космічного руху.

Індійський танець підрозділяють на народний, класичний, напівкласичний та естрадний (кінотанець). Є два види класичного танцю - нрітта і нрітья. Нрітта - це суто технічний танець, позбавлений смислового навантаження. Нрітья - сюжетний танець, що включає також міміку і жестикуляцію. Кожна сюжетна ідея розглядається з точки зору різних настроїв. Цей стан підтримується за допомогою вокального й інструментального акомпанементу - «бхава сангитам» (емоційна музика).