Дана презентація містить матеріали, що стосуються профілактики ВІЛ/СНІДу, протидії стигмі (упередженому ставленні) і дискримінації (стигмі в дії) ВІЛ-інфікованих людей. Можна використовувати під час вивчення цієї теми і в інших класах.
Червону стрічку було вперше використано у США в 1990 році на знак протесту проти скорочення асигнувань для боротьби зі СНІДом, тоді як величезні фінансові ресурси витрачалися на війну в Перській затоці. Червону стрічку обрали на противагу жовтій, яку носили в пам’ять про учасників бойових дій. Червона стрічка – це символ надії людства на те, що буде знайдено вакцину проти ВІЛ і ліки від СНІДу. Це пам’ять про померлих і символ протесту проти істерії і невігластва, дискримінації і суспільної ізоляції людей, які живуть з ВІЛ.
ВІЛ передається : через кров (при ін’єкційному вживанні наркотиків, переливанні інфікованої крові, під час виконання медичних, косметичних чи гігієнічних маніпуляцій нестерильними інструментами, які колють або ріжуть); статевий(під час статевого акту); від матері до немовляти (під час вагітності, пологів, через материнське молоко). ВІЛ – підступна і небезпечна інфекція. Але водночас це дуже нестійкий вірус . Він може існувати лише в рідинах організму (крові, виділеннях статевих органів, материнському молоці) й швидко гине поза ним.
утримання – відкладення статевого життя до шлюбу; вірність – коли неінфікована пара зберігає взаємну вірність; використання презервативів; тестування донорської крові й органів; уникання контактів з кров’ю інших людей; користування стерильними інструментами для медичних та косметичних маніпуляцій; дотримання правил особистої гігієни при користуванні предметами, які колють або ріжуть.
Отримати цей діагноз - серйозне випробування для людини та її близьких. Фізично вона ще довго може почуватися добре, але її психологічний стан багато в чому залежить від розуміння, співчуття і підтримки тих, хто її оточує. Саме в такі моменти люди розуміють, хто їх справді любить, хто є їхніми справжніми друзями. Що ж ми можемо зробити для тих, хто живе з ВІЛ? Як полегшити долю людей, які страждають не так від хвороби, як від того, що опинилися наодинці зі своїм лихом? Що ми можемо протиставити страху, істерії, невігластву, стигмі (ігнорування і замовчування проблем, пов’язаних зі СНІДом) і дискримінації ВІЛ-інфікованих? Ми можемо висловити солідарність жертвам ВІЛ/СНІДу, співчуття і підтримку всім ВІЛ-інфікованим і членам їхніх родин, повагу до людей, які мужньо долають невимовно складні обставини. Ми повинні переконати їх не втрачати надії. Щороку з’являються нові, більш ефективні ліки, здатні знизити концентрацію ВІЛ у крові і подовжити безсимптомний період. В Україні ці ліки поки що доступні лише одиницям, але держава і міжнародні організації роблять усе можливе, щоб така ситуація змінилася. І це неодмінно станеться. Кожен рік, місяць, день наближають нас до того часу, коли вчені розроблять справді ефективні ліки проти СНІДу, доступні кожному, хто їх потребує. Не буде перебільшенням визнати, що кожен ВІЛ-інфікований стає жертвою дискримінації. Іноді такої, що доводить його до самогубства. Суспільство повинно переосмислити цю проблему. Ніхто не має права засуджувати іншого, адже кожен – недосконалий.
Світ в якому понад 40 млн людей живуть з ВІЛ, не може відгородитися від них. Але й сьогодні упередженість стосовно ВІЛ-інфікованих і стигма є досить актуальними. Вони сприяють поширенню епідемії, заважають проведенню масової профілактики і забезпеченню прав людей, що живуть з ВІЛ. Так, коли в 1987 році принцеса Діана відкрила клініку для ВІЛ-інфікованих, газета “Санді експрес” надрукувала “Вона що, думає увійти в історію як свята – покровителька содомського гріха”. Але цією й багатьма наступними акціями принцеса доводила, що офіційна влада, політики і бізнесмени не повинні соромитися займатися проблемою СНІДу. Це стало прикладом для багатьох відомих і впливових людей.
Вважають, що поширенню епідемії сприяли певні соціально-економічні умови, які виникли у другій половині ХХ століття. Це і розвиток транспорту, а отже посилення міграції населення, і так звана сексуальна революція, яка знецінила дошлюбну цнотливість і подружню вірність. Для того, щоб влаштувати дебати потрібно: 1. Розділитися на три групи. Дві беруть участь у дебатах, а третя є суддями. 2. Незалежно від власної думки учнів щодо проблеми визначити за допомогою жереба, яку саме позицію захищати. 3. Підготувати аргументи на її захист. 4. Обрати того, хто висловить спільну думку, і по черзі навести свої аргументи. 5. Далі з повагою до опонентів спробувати спростувати їхні аргументи. 6. Судді вирішать, аргументи якої команди були переконливішими. 7. Насамкінець висловити свою власну позицію щодо проблеми і подякувати один одному.