Презентація "Життєвий шлях Тараса Шевченка"

Знать, од бога І голос той, і ті слова Ідуть між люди! Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у селі Моринці. Батьки Шевченка були кріпаками. У родині, крім Тараса, було 6 дітей. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи. Коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився вдруге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила. В 1825 році помер і батько Тараса. З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати. Рано виявився у хлопця хист до малювання.

І золотої й дорогої Мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої: А іноді така печаль Оступить душу, аж заплачу. А ще до того, як побачу Малого хлопчика в селі. Мов одірвалось од гіллі, Одно-однісіньке під тином Сидить собі в старій ряднині. Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя. Мені здається, що ніколи Воно не бачитиме волі, Святої воленьки. Що так Даремне, марне пролетять Його найкращії літа, Що він не знатиме, де дітись На сім широкім вольнім світі, І піде в найми, і колись, Щоб він не плакав, не журивсь, Щоб він де-небудь прихиливсь, То оддадуть у москалі.

Восени 1829 року Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. У 1832 році Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва.

25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова Шевченку була вручена Жуковським відпускна. «Отпускная» Тысяча восемьсот тридцать восьмого года апреля двадцать второго дня я, нижеподписавшийся уволенный от службы гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт, отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьевича Шевченко, доставшегося мне по наследству после покойного родителя моего действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта, записанного по ревизии Киевской губернии, Звенигородского уезда, в селе Кирилловка, до которого человека мне, Энгельгардту, й наследникам моим впредь дела нет и ни во что не вступаться, а волен он, Шевченко, избрать себе род жизни какой пожелает. К сей отпускной уволенный от службы гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт — руку приложил. Свидетельствуют подпись руки и отпускную, данную полковником Энгельгардтом его крепостному человеку Тарасу Григорьевичу сыну Шевченко, действительный статский советник и кавалер Василий Андреев сын Жуковский. В том же свидетельствую и подписуюсь профессор восьмого класса — К. Врюллов. В том же свидетельствую и подписываюсь — гофмейстер, тайный советник и кавалер граф Михаил Виельгорский. Сия отпускная Санкт-Петербургской палаты гражданского суда во 2-м департаменте при прошении вольноотпущенного дворового человека Тараса Григорьевича сына Шевченко засвидетельствованию явлена и в согласность состоявшейся в палате сего мая 16-го числа резолюции, по записке в 2-ю книгу под № 130, с сею надписью видана мая 20 дня 1838 г. У сей надписи его императорского величества гражданской палаты печать Заседатель Григоров Секретарь Матусевич Столоначальник (підпис)

Тепер Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв. У 1840 році його нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці". У 1837 році була написана Шевченком балада "Причинна", у 1838 - поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському", у 1839 - поезія "Тополя" Одночасно митця захоплює літературна творчість.

По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине! Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати? Постривайте, все розкажу, Слухайте ж, дівчата. Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила, Пішов та й загинув... Якби знала, що покине,— Була б не любила; Якби знала, що загине,— Була б не пустила; Якби знала, не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою; Якби знала!.. І то лихо — Попереду знати, Що нам в світі зустрінеться. Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю... Само серце знає, Кого любить... Нехай в'яне, Поки закопають! Бо не довго, чорнобриві, Карі оченята; Біле личко червоніє Не довго, дівчата! До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють... Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає. Тополя

У 1840 році побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину "Циганка-ворожка".

19 травня 1843 року Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну. У вересні Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок "Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці". З жовтня 1843 Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. У лютому Шевченко повертається до Петербурга, щоб закінчити навчання в Академії мистецтв. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України“. У 1844 закінчує поему "Сова", створює поему "Сон“.

У березні 1845 Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв. У квітні 1845 року Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. Наприкінці листопада поет їздив до Києва. Незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. В кінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава. Тут він написав "Заповіт". У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. Наприкінці березня 1847 почались арешти членів Кирило-Мефодіївсь-кого товариства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року.

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого... На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до   л а н о в о г о, Ще копу дожинать пішла…

17 квітня 1847 року Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". Тут він створив цикл поезій "В казематі". Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною писати й малювати. З перших днів Шевченко порушив царський наказ. Тут Шевченко пише нові вірши: "Думи мої, думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми "Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N. N." ("Мені тринадцятий минало")

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в бога ... Уже прокликали до паю, А я собі у бур'яні Молюся богу... І не знаю, Чого маленькому мені Тойді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось...

У березні 1848 Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Восени 1849 експедиція повернулася до Оренбурга, де і залишився Шевченко опрацьовувати її матеріали. 23 квітні 1850 року Шевченка зарештували за доносом офіцера Ісаєва, але він встиг передати вірші та листи. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Тільки 1857 році, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання.

2 серпня 1857 року Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. 7 вересня 1859 року поет прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком "Кобзар". 10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко.