Презентація "Життя та творчість Левка Крупи"

Презентацію підготувала вчитель Скала-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Чортківського району, Тернопільської області, смт. Скали-Подільської Перепічка Людмила Станіславівна ЛЕВКО МИКОЛАЙОВИЧ КРУПА(з життя і творчості письменника)

Тернопілля — край, багатий на родючі чорноземи, на чудову природу та на працьовитих і творчих людей. 29 грудня 1943 року у селищі Великій Березовиці побачив світ славетний письменник, драматург, журналіст, педагог, громадсько-політичний діяч Левко Миколайович Крупа — лауреат премії імені Братів Лепких, член Національної спілки письменників України, депутат Верховної Ради України 1-го скликання. Учителював у Тернопільському районі.

Крупа Левко Миколайович

Він був редактором газети «Тернове поле» (1989-1991). Співзасновник крайової організації Народного руху України (1988), член Проводу, делегат чотирьох з’їздів Руху. 1991—2000 рр. — генеральний директор Тернопільської обласної державної телерадіомовної компанії.

“Я, Крупа Левко Миколайович, народився 1 січня 1944р. (фактично, за словами матері, - 29 грудня 1943 року) в селі Велика Березовиця в родині Крупи Миколи та Емілії (дівоче прізвище - Городинська) – селян – рільників.  Спогади з життята творчості автора

Окрім мене батьки виховували ще двох дочок – Віру, яка стала філологом, та Лесю, яка закінчила політехнічний інститут. Повоєнне дитинство було нелегким, але надзвичайно цікавим: пам’ятаю, як пізніми вечорами скрадливо вчащали до нашої хати якісь люди, ставили в кутку зброю, сідали за стіл та просили щось на вечерю, а йдучи у ніч, гладили мене по голові; неможливо забути, як нипали щодня разом із головою сільради енкаведисти, пробували щось випитати у мене малого, навіть гостинці тицяли, але я добре пам’ятав мамині та бабусині настанови: нічого не бачив і не чув...

... Та найбільше подобався час, коли у діда Михайла (материного батька, татів загинув під час Першої світової війни) у селі Буцневе молотили молотаркою, а я поганяв коней, що ходили по колу, крутячи привід машини. Дуже любив діда, особливо, коли він порався на пасіці та розповідав про те, як воював на італійському фронті...

... Бабуся Катерина, яка любила багато читати, вміла чудово випікати різні рогалики і тістечка...а бабуся Явдоха, яка все життя прожила вдовою, виховуючи двох дітей, змалку привчила мене до порядку та сумлінного ставлення до праці, а також поваги до людей праці. Це була невичерпна криниця селянської мудрості, невтомна трудівниця.

... У 1951 році став учнем першого класу Великоберезовицької середньої школи. Вже в школі захоплювався писанням. Десь у 3-4 класах вигадав віршовану казку про діда Гната. А коли прочитав книжку віршів П. Куліша, пробував писати “думи2”, як і в нього, про історію України. У 5-6 класах знову захопився писанням, це був “роман” про однокласників, що відбилося навіть на навчанні... У школі був активним і непосидючим: грав у футбол, бігав на лижах, танцював у гуртку, грав у духовному оркестрі, займався легкою атлетикою...

У 1961 році закінчив десятирічку і після невдалих вступів у вузи Львова та Луцька почав трудовий шлях на цукрокомбінаті “Поділля”, потім вчився у Чортківській автошколі... У 1962 році вступив на перший курс філологічного факультету Чернівецькогодержавного університету ім. Ю. Федьковича. Як студентові філології, пощастило на добрих наставників, куратором групи був батько В.Івасюка – пан Михайло Івасюк.

Ще під час навчання у Чернівецькому державному університеті юний Левко цікавився та захоплювався історією, українською старовиною, козаччиною, поетами-дисидентами. «Неблагонадійним» став час учителювання, бо свої націоналістичні погляди, віру в Бога, хоч не відкрито, але прищеплював дітям. А ще писав філософські ліричні твори про Україну.

Родина — те світло, що тримало на цьому грішному світі, давало стимул до життя. Це батьки — прості селяни, котрі навчили любити чесну хліборобську працю, дружина Марія, яка завжди розділяла погляди свого чоловіка, та двійко дітей: дочка Наталя і син Любомир. А ще однодумці, так само переслідувані системою — великоберезовицькі друзі- ровесники, зокрема Михась Іваницький, а з часом — Ігор Герета, Василь Ярмуш, Богдан Ткачик.

Працював на багатьох роботах: у редакції газети “Вільне життя”, науковцем у Тернопільському краєзнавчому музеї, вчителем української мови та літератури, шкільним бібліотекарем. Із 1988 року включився у політичну боротьбу: спочатку у Товаристві української мови ім. Т. Шевченка, а потім у Русі, був делегатом чотирьох з’їздів. З 1989-91 роки редагував газету “Тернове поле”, яку друкував у Вільнюсі, був при цьому і експедитором, і розповсюджувачем. У 1990 році був обраний депутатом Верховної Ради України. У вересні 1991 очолив Тернопільський телерадіокомітет, який унаслідок реорганізації перетворився в обласну державну телерадіокомпанію.

Автор поетичних збірок «Чотири струни» (1986), «У дзеркалі плуга» (1990), «Міра болю» (1998). Його перу належать драми «Легенда Тернового поля» (1990), «Ой, Морозе-Морозенку» (1991), «Василько — князь Теребовельський» (1993)…

Левко Миколайович помер 28 грудня 2000 року.

https://vilne.org.ua/2016/01/levko-krupa-poglyad-cherez-desyatylittya/ https://ivanna-site.in.ua/literaturna-ridnogo-krayu-8-klas/348-levko-krupa3 . https://www.trrada.te.ua/2314. https://odb.te.ua/writers/levko-krupa/5. https://www.yakaboo.ua/literatura-ridnogo-kraju-levko-krupa.html6. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=2236 Використані джерела: