Презентація "Живопис ХХ століття"

Живопис ХХ століття

Мотивація навчальної діяльності XX ст. — століття двох світових воєн, Жовтневої революції, яка поділила світ на два ворогуючі табори. Це століття багатьох спалахів небаченого в історії геноциду, тоталітарних режимів, що забрали безліч життів, самовбивчого озброєння, екологічної катастрофи. XX ст. — це століття науки, її найбільшого ривка вперед. Завдяки відкриттям науки, передусім фізики, змінилося наше уявлення про світ, простір і час, у якому ми живемо. Ми зрозуміли, що картина світу, яка походить від Г. Галілея та І. Ньютона і яка панувала до початку XX ст., пояснює тільки поверхневу частину реальності, закони макросвіту. Тепер ми знаємо, що наш простір має не три виміри (довжину, ширину і висоту), як написано в підручниках з геометрії, а значно більше. Сучасні концепції супергравітації запроваджують поняття про десятивимірний часопростір. Мистецтво XX ст., мистецтво авангарду, прагне виразити ці зміни що відбулися а також ідею першооснови, простору, космогонії, божественного світла, жах у його екзистенційних формах тощо, — те, що принципово невимовно в традиційних словесних і зорових образах, але так важливо для людини XX ст. Духовний світ, світовідчуття людини XX ст. надзвичайно ускладнились, змінились. Змінилось і мистецтво, а як саме ми побачимо на сьогоднішньому уроці, зокрема на прикладі живопису.

Модернізм - загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття течій і напрямів метою яких є порвати з художніми традиціями 19 століття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки. Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика експресіоністів Модернізм затверджує примат форми над змістом. Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою (експресіонізм, екзистенціалізм). Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої... Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».

Примітивізм — напрям в мистецтві, що набув поширення наприкінці 19-го — початку 20-го століття. Засновник Анрі Руссо. Його основною ознакою є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва — народної (селянської) та дитячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів Африки, Америки, Океанії, Сходу і т. д. Також терміном «примітивізм» описують так зване «наївне мистецтво» — творчість художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу. Примітивізм є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності та фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності.

А. Руссо. Автопортрет.

А. Русо. Циганка спить.

А. Русо. Напад в джунглях.

Поль Гоген. Автопортрет.

П. Гоген. Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?

Поль Гоген. Жінка з квіткою.

Експресіонізм  (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизм, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. Визначальні риси експресіонізму: зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

Едвард Мунк. Крик.— одна із набільш відомих робіт експресіонізму

Егон Шиле. Осінє сонце і дерева.

Старик і море.

Р. Неш. Міст через Ельбу.

Фовізм (від фр. fauve - дикий) - течія у французькому живопису. Група художників (Анрі Матісс, Альбер Марке, Жорж Руо, Андре Дерен, Рауль Дюфі, Моріс де Вламінк) на певний час присвятила себе надзвичайно емоційній манері творчості, яка характеризувалася підвищеною художньою виразністю, стихійною динамікою живопису, інтенсивністю кольору. В пейзажах, інтер'єрних сценах, натюрмортах фовізм виражав себе різким узагальненням об'ємів, простору, малюнку.

Анрі Матісс. Засновник фовізму.

А. Матісс. Танок.

А. Матісс. Радість життю.

А. Матіс. Моя столова.

Абстракціонізм — одна з течій авангардистського мистецтва.  Засновник Василь Кандинський. Виникла на початку ХХ ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою. Різновидом абстракціонізму є супрематизм. Супрематизм — напрям у безпредметному мистецтві, абстрактний геометризм, зачинателем якого вважається Казимир Малевич, що 1915 р. виступив з програмою супрематизму і оформив у книзі «Світ без предметів» (нім. мовою, 1928); він вийшов від кубізму і футуризму та відкидав будь-яку предметність («Чорний квадрат»).

В. Кандинський.

Козаки.

К. Малевич.

К. Малевич. Чорний квадрат.

К. Малевич. Атлети.

Кубізм - революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на поверхні полотна. У 1907-1910 роках у Франції кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності. Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами Пабло Пікассо, відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові.

П. Пікассо.

П. Пікассо. Авінйонські дівчата.

П. Пікассо. Скрипка та гітара.

Л. Попова. Портрет філософа.

Ж. Брак.

Ж. Брак. Скрипка і Газета.

Х. Гріс. Чоловік в кафе.

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття головно в Італії й Росії. Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Футуризм це — мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм. На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле і мертве.

Філіппо Марінетті.

У. Боччоні — Вулиця входить в дім.

Дж.Северіні «Санитарний поїзд, мчится через місто.

А. Сант’Элиа — Урбаністичний малюнок.

Сюрреалізм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції. Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон (фр. Andrй Breton). Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фройдизму, східні містико-релігійні вчення. Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду». Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зігмунда Фройда пропаґує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості.

Андре Бретон.

Сальвадор Далі.

С. Далі. Відкриття Америки Христофором Колумбом.

С. Далі. Тайна вечеря.

С. Далі. Напруження громадянської війни.

С. Далі. Постійність пам'яті.

Поп-арт (англ. pop-art, скорочення від popular art, - масове мистецтво. Єтимологію також пов'язують з англ. рор — уривистий удар, бавовна) — напрям в образотворчому мистецтві 1950—1960-х років, що виникло як реакція на абстрактний експресіонізм, що використовують образи продуктів споживання. Образ, запозичений в масовій культурі, поміщається в інший контекст: •змінюються масштаб і матеріал; •оголюється прийом або технічний метод; •виявляються інформаційні перешкоди і ін. Виявом поп-арту є кітч. Кiтч - термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку.

Е. Уорхол. Томатний суп.

Р. Індіана. Love.

Поп-арт.

Кітч

Оп-арт (від англ. op art (optical art)) або оптичне мистецтво - стиль сучасного мистецтва, який широко використовує оптичні ілюзії. Митці оп-арту досягають створення ілюзій руху або мерехтіння нерухомих об'єктів через зображення періодичних структур і влучне використання кольорів та форм. Зазвичай твори оп-арту носять абстрактний характер.

Гіперреалізм  термін, який використовується для позначення: а) течії в сучасному мистецтві (живопису і скульптурі) 1990—2000-х років, б) творчості європейських фотореалістів 1970-х рр. Сучасний гіперреалізм грунтується на естетичних принципах фотореалізму, але на відміну від останнього, не прагне буквально копіювати повсякденну реальність. Об'єкти і сцени в гіперреалістичному живописі деталізовані, щоб створити ілюзію реальності, але це не сюрреалізм, оскільки зображене цілком могло відбутися. Коріння гіперреалізму можна знайти у філософії Жана Бодрийяра: «симуляція чогось, що ніколи насправді не існувало». Гіперреалісти створюють помилкову реальність, переконливу ілюзію. Як фотореалізм симулював аналогову фотографію, так гіперреалізм використовує цифрові зображенийия.

Гіперреалізм

Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, ілюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Підсумок уроку Таким чином ви побачили, що XX ст. — це цілісна художня доба, якій властиві напружене прагнення до гуманізації людського буття і творчості, глибокий інтерес до особистості. На відміну від традиційного, сучасний живопис завжди прагне розкрити світорозуміння, самопізнання людини. В цей період в живописі відсутній панівний стиль і відповідно існує безліч течій та напрямів. Інтенсивно оновлюються виражальні засоби. Інтенсивність і динамізм сучасного суспільного життя настільки великі, що кожне десятиріччя має "своє обличчя" в художній культурі. Наприклад, класичний авангард (1910—1925 рр.), культура 60-х років, андеграунд 70-х років тощо.